ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Зовнішні впливи на розвиток «політичного русинства» Закарпаття

    29 марта 2024 пятница
    Аватар пользователя Русинська правда
    Міжнародний характер проблеми українців (русинів) Закарпаття почав виявлятися лише наприкінці 70-х років ХІХ ст., коли загострилося суперництво між Австрією і Росією. В умовах наступу угорського націоналізму в середовищі закарпатської української (руської) інтелігенції посилилася орієнтація на зовнішню силу, точніше – на Росію. У Закарпатті виразником цього напряму стало москвофільство (русофільство), що тут поширювалося під впливом російського панславізму вже з перших років ХІХ ст. Закарпатські русофіли пропагували етнічну, мовну і культурну єдність із великоросами, закарпатських українців називали «общерусами», а з кінця 70-х років ХІХ ст. почали пропагувати й державно-політичну єдність із Російською імперією. Така орієнтація закарпатських москвофілів викликала політичний тиск на них з боку угорських правлячих кіл. У 1904–1906 та 1913–1914 роках угорські власті навіть провели два судові процеси в м. Сиготі, на яких новонавернених православних звинуватили в державній зраді та шпигунстві на користь Росії. Уже наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. чітко визначалися два політичні підходи до трактування українського населення Закарпаття: а) угорський – русини Закарпаття – окремий угро-руський, карпаторуський, чи русинський (рутенський), народ, який мислить і відчуває як угорці, а тому мусить жити у складі Угорщини; б) російсько-імперський – українці Закарпаття – це руське плем’я в Карпатах («карпатороссы»), а тому мають уходити до складу Російської імперії. Найбільшу загрозу своїм внутрішньополітичним інтересам угорські правлячі кола вбачали в українському національно-визвольному рухові. Наш проугорськи зорієнтований земляк О. Сабо напередодні Першої світової війни писав, що власті не можуть допустити поширення тут ідей українства, бо вони становлять реальну загрозу існуванню Угорського королівства. В умовах розпаду Австро-Угорщини українці історичного Закарпаття рішеннями Народних Рад виражали бажання ввійти до складу незалежної Соборної України. Створенням автономної «Руської Країни» Угорщина намагалася зберегти Закарпаття у своєму складі. Ці спроби не мали успіху. Вороже ставлення політичних лідерів Антанти до державного самовизначення українців зумовило рішення Версальської мирної конференції про включення Закарпаття до складу Чехословаччини, Галичини – до складу Польщі, Буковини – до складу Румунії. Саме із цього часу Закарпаття стало предметом постійних територіальних зазіхань сусідніх країн. У травні 1914 року було сформульовано ідею приєднання Закарпаття до майбутнього «Чеського царства». Її виклали в проекті «Конституції слов’янської держави» К. Крамара, поданої російському цареві наприкінці 1914 року. Із включенням Закарпаття до складу Чехословаччини виявилася двоякість підходів державних властей до закарпатських українців. Державні власті Чехословаччини визнавали, що руська, чи русинська, мова є українською, але при цьому трактували русинів як окремий народ, забороняли вживати слів «Україна» і «український» щодо Закарпаття і його населення. Упродовж 1920-х років чеські власті ставилися загалом лояльно до проявів українського національно-культурного життя, але всіляко блокували вирішення проблем політичної автономії краю, що могла започаткувати відродження української державності. Піднесення українського національно-визвольного руху та претензії Угорщини на Закарпаття не лише зблизили позиції Чехословаччини і Польщі стосовно української проблеми, а й посилили політичну орієнтацію чеських властей на русофільські і місцеві організації. З 1929 року вони повели відкриту пропаганду у творенні окремого русинського народу, бо це відповідало політичним інтересам Першої Чехословацької Республіки. Естафету його творення вони перейняли від своїх угорських великодержавних шовіністів кінця ХІХ – початку ХХ ст. У період між двома світовими війнами угорські правлячі кола підтримували русинство в його проугорській орієнтації і використовували як один з політичних засобів для розчленування ЧСР і включення Закарпаття до складу Угорщини. Проугорська орієнтація русинства найповніше проявилася в 1939–1944 роках, тобто в часи угорської окупації, коли власті використовували його для нової спроби творення окремого угроруського (русинського) народу і збереження Закарпаття у складі власної держави. Під час Другої світової війни екзильний чехословацький уряд намагався оживити закарпатське русинство в його прочехословацькій політичній орієнтації. У членів уряду та політичних партій жевріла надія, що русинство уможливить збереження Закарпаття у складі ЧСР. У свою чергу в грудні 1944 року прихильники проімперського москвофільства спробували використати русинство для включення Закарпаття до складу СРСР у вигляді «Карпаторусской Советской Республики» або як автономної республіки у складі «Советской России». Включення Закарпаття до складу Совєтського Союзу і утвердження комуністичних режимів у Центральній Європі припинило політичні спекуляції щодо належності Закарпаття і русинства. Але розвал системи Варшавського договору, падіння комуністичних режимів і початок розпаду Совєтського Союзу знову оживили політичні спекуляції навколо Закарпаття. Під виглядом дискусій стосовно етнічної належності українців, яких знову почали називати «русини» («русняки», «карпатороси», «закарпатський народ» і т. д.), наприкінці 1980-х років оживилися домагання різних чужинницьких політичних сил щодо нашого краю. Наприклад, в Угорщині впродовж 1986–1991 років певні політичні сили плекали надію, що при розпаді Совєтського Союзу їм удасться відірвати Закарпаття і приєднати його до складу своєї держави. Ці політичні сили почали шукати в Закарпатті союзників. Ними стали чимало членів угорських національно-культурних товариств і угромовні члени «Общества подкарпатских русинов». Вони впродовж 1989–1991 років здійснили низку спільних політичних акцій. Найбільшого розголосу набрала пропагована ними боротьба за автономію «Подкарпатской Руси». Показово, що всі депутати-угорці Закарпатської обласної ради голосували за надання Закарпаттю автономії. Їх підтримали проросійськи зорієнтовані депутати-комуністи різної етнічної належності, які в інтересах імперської Москви також почали відстоювати політичне русинство. Угромовна преса Закарпаття і крайньоправі націоналістичні видання Угорщини поставили під сумнів результати Другої світової війни, а також возз’єднання Закарпаття з Україною, пропагували і вимагали надання Закарпаттю автономії чи особливого юридичного статусу. Утворення незалежної України і швидке її міжнародне визнання змінило геополітичну ситуацію в Центральній Європі. Установлення дружніх українсько-угорських міждержавних відносин і взаємне визнання Україною і Угорщиною непорушності кордонів між ними вибило ґрунт з-під ніг угорських реваншистів, засвідчило безперспективність проугорської орієнтації новітнього політичного русинства.