Больові точки нового Кабміну

Вихід з політичної кризи передбачає наявність довіри до влади. І йдеться не лише про довіру електорату - широких шарів громадян, які за цю владу голосували. Йдеться про те, яким шляхом влада намагається відновити і зміцнити таку довіру.

Юрій Єхануров фото

В принципі, довіра до будь-якої влади – річ досить сумнівна. Особливо, якщо йдеться про довіру найширших верств населення. У будь-якому суспільстві відносини «громадянин-влада» - це відносини невдоволення. Навіть якщо лише пригадати, що будь-яка влада забезпечує правопорядок, безпеку, стягує податки і виконує масу інших обмежувальних функцій – це вже не може викликати загальне захоплення. Навіть у країнах з соціальною орієнтацією, наприклад, у Скандинавії, час від часу виникає масове невдоволення силами, що перебувають при владі. Хоча причини такого невдоволення, як правило, далекі від причин, що виникають в Україні.

Довіру до нової влади було серйозно підірвано саме початком політичної кризи, відставкою Кабінету Міністрів й іншими гучними відставками. Змінити рівень довіри до влади покликаний і новий Кабінет Міністрів, сформований Юрієм Єхануровим.

З одного боку, уряд очистився від міністрів, що є креатурою Юлії Тимошенко. Причому, дуже оперативно був звільнений навіть керівник Головного Контрольно-ревізійного управління України Микола Сивульський, посаду якого не можна назвати першочерговою, але який занадто асоціювався з Юлією Тимошенко і виконанням її замовлень за відомістю особових рахунків.

З другого боку – уряд постарався очиститися від осіб, що заплямували себе тими або іншими політичними або корупційними скандалами.

Нарешті, з уряду пішли одіозні особи, чий професійний рівень спричинив явний подив – типу міністрів юстиції, охорони здоров'я і культури.

Не можна також не відзначити елегантну евакуацію з уряду першого віце-прем'єра Анатолія Кінаха і його призначення Секретарем РНБОУ. Крім цього, просто не може не радувати призначення першим віце-прем'єром Станіслава Сташевського, теплі спогади про молодість і спільну роботу в будівельних структурах міста Києва ріднять його з прем'єр-міністром.

Складно сказати, чи є новий Кабінет Міністрів ін'єкцією, здатною зняти всі болючі нашарування і повернути новій владі минулу довіру. Принаймні, сам факт оновлення повинен відвернути увагу від розчарувань у владі, сформованих до початку осені цього року. Проблема довіри до нової влади має й іншу, прикладну сторону. Минулого тижня був підписаний Меморандум взаєморозуміння між владою і опозицією. Багато хто зв'язував цей меморандум виключно з процесом голосування щодо кандидатури Юрія Єханурова. В той же час, сам факт меморандуму дає підстави для роздумів про можливість угод з новою владою сил, які відносять себе до опозиції.

Передусім, лідер Партії регіонів був офіційно визнаний лідером опозиції, а його партія – відповідно опозиційною силою. Далі, влада, підписавши Меморандум, фактично визнала, що проводить політичні репресії проти опозиції і здійснює тиск на судові органи. Визнавши ці дві речі, влада пообіцяла ними більше не займатися. Крім всього іншого, з боку влади були дані обіцянки врегулювання гарантій прав власності, що передбачає припинення процесу реприватизації.

Якщо абстрагуватися від участі в голосуванні щодо Юрія Єханурова, то факт підписання Меморандуму можна дійсно розцінювати як спробу влади відновити втрачену довіру до себе. Мабуть вперше з боку нової влади зроблена спроба визнати сам факт існування опозиції і продемонструвати хоч якесь поважне до неї ставлення. Також вперше з боку влади були визнані явно неправомірні дії як в області політичних репресій проти опозиції, так і тиск на судову владу. Напевно, як явне завоювання здорового глузду можна розцінити і задокументовану відмову від розгортання процесів реприватизації, яка спричиняє нарікання не лише в країні, але і суттєво зіпсувала інвестиційну привабливість країни в світі.

У принципі, будь-які політичні дії передбачають можливості найрізноманітніших рішень. Політика не має чітких принципів, які б обмежували можливості для відмови від узятих на себе зобов'язань. Повною мірою це відноситься і до можливих дій влади щодо виконання положень Меморандуму. З погляду цинічного прагматизму, влада завжди може знайти можливості для того, щоб відмовитися від узятих на себе зобов'язань Меморандумом. Більше того, положення Меморандуму можуть використовуватися владою для спроб тиску на опозицію, як сторону, що його підписала.

Проте, лише розвиток політичної й економічної ситуації в країні може повною мірою продемонструвати здатність влади виконувати узяті на себе зобов'язання, а значить – відновити до себе повноцінну довіру.

Маріана Михалевич, політолог, «ForUm»

З відставкою Тимошенко закінчилася революція. Починається еволюція
СЕЗ "Закарпаття" відстоювали в Києві