Через рік Закарпатський музей лісу і сплаву може зникнути!
Аналогів цій півторастолітній скарбниці традицій і звичаїв лісорубів немає у всій Європі. Утім, це не вберегло музей від нещадного руйнування спочатку через паводки, а відтак і через брак коштів на відновлення, повідомляє телеканал "1+1". Попри жалюгідний вигляд музею, його продовжують відвідувати тисячі туристів з усіх куточків світу. Щоправда, тепер вони споглядають безгосподарність українців, а не столітні здобутки їхньої праці.
Іван Шпілька, працівник музею лісу і сплаву, про професію бокорашів – людей, що сплавляли рікою ліс, знає геть усе. Його батько бездоганно володів цим небезпечним мистецтвом. Через це був знаною і шанованою людиною в краї.
Про всі тонкощі роботи плотогонів і розповідав музей лісу і сплаву. Серед експонатів був не лише давній реманент, а й одяг та предмети побуту лісорубів. Адже півтора століття тому ця будівля була діючим підприємством, де формували і звідки починали сплавляти бокори – плоти зі зрубаної деревини. Згодом тут заснували музей, який ледь врятували після паводку 98-го року.
Єдиного погодженого кошторису відновлення музею з того часу так і не зробили. У районі кажуть, що на ремонт потрібно не менше 900 тисяч гривень. Для місцевих бюджетів такі суми непідйомні. А отже без інвестицій не обійтися. Меценатів, що хотіли б допомогти, наразі немає. А вже за рік, кажуть фахівці, відновлювати буде нічого.
Ужгород: Чи встигнуть до осінньо-зимового сезону перекрити дах Закарпатського художнього музею?
На Хустщині з’явилася …столиця закарпатського фольклору!
Закарпатський проект виграв грант Міністерства національної культурної спадщини Угорщини
60-річчя музею у замку, якому вісім століть
UA-Reporter.com
Комментарии
Василь Синевірський
Этот чудесный уголок горного края, расположен в селе Синевир, вернее выше села Синевир по течению Теребли, по которой и сплавляли плоты. Я родился и вырос там и мы, дети, как и взрослые, выходили к реке встречать плоты, которые на большой скорости проплывали по большой воде из урочища Усть Чорна до Вильшанского водохранилища Теребле-Рецкой ГЭС.
После того как прекратилась промышленная вырубка в Карпата, профессия плотогона ушла в прошлое. А эти люди, которых я всех знал, были мужественными и смелыми, элита села Синевир и по оплате труда и по мышлению. К ним прислушивались все сельчане.
В конце 60-х, когда было прекращено плотогонство, это уникальное строение было заброшено. Однако в скором времени, по инициативе того же Шпильки, там был открыт музей. Рядом располагался уникальные нерестилища и водоёмы по выращиванию мальков форели радужной или как её называли у нас "царской рыбы". Зрелище, когда кормили эту форель неописуемо. Я в 80-х приезжал туда с семёй и мы часто ездили туда. Дорога была не везде асфальтовая, но я на москвиче свободно проезжал до самого музея и выше.
Очень жаль, что такое уникальное, я бы сказал, святое место приходит в запустение. Конечно нужны средства на постоянное поддержание этого строения. Вода и в целом постоянная влага разрушает строения.
Это ещё раз свидетельствует о том, что жители села Синевир вовремя взялись за контроль местной влады. Они, конечно сами не смогут мобилизовать средства для возрождения этого музея, но будут теребить высшие, районные, областные и республиканские инстанции. Ели пойдут экскурсии то возможно и люди смогут где то подработать. Там ведь с трудоустройством большие проблемы были всегда.
Да и ещё, если бы кто то был заинтересован, чтобы выйти на руководство области, а может быть и республики, с предложением открыть на площадях филиала антоновского завода в Колочаве, какой нибудь цех Еврокара, который выпускает европейские автомобили и, как следует из Репортёра, постоянно наращивает выпуск.
Там могли бы ездить на работу и с окружающих сёл, ка это было при советской власти.
С трудоустройством людей этого горного края необходимо срочно что то делать.
Я давно там не был, но чувствую сердцем, что мои земляки сейчас особенно несчастны, в связи с отсутствием рабочих мест.
Посколько я живу за пределами Украины, то особо помочь землякам не могу.