ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Чи потрібен Ужгороду український театр?

    30 ноября 2020 понедельник

    Доля позначила найменш урбанізовану область України (кількість сільського населення на Закарпатті складає дві третини) аж чотирма професійними театрами. І пов'язано це не з вибухом інтересу до музи Мельпомени, а з багатонаціональним складом населення. В Ужгороді працюють обласний український музично-драматичний та ляльковий театри, у Мукачеві — російський, у Берегові — угорський. Таким чином, на плечі однієї з найменших областей лягла значна театральна ноша. Кошти, яких і так не вистачає, автоматично доводиться ділити на чотири.

    У цій ситуації у найбільшому програші опинився Закарпатський обласний український музично-драматичний театр. Адже у 80-х роках він переїхав зі свого історичного приміщення у новозбудоване, яке мало символізувати велич турботи партії про культурний рівень трудящих. І отримав зал у 850 місць та 14 тисяч метрів квадратних площі. Для порівняння — це більше, ніж мають київські та львівські театри.

    Враховуючи, що в Ужгороді мешкає 120 тисяч населення і більшість із них — сільські мігранти у першому-другому поколінні, для яких театральне мистецтво не є життєво важливим пріоритетом, театр опинився у своєрідній пастці. Зал став заповнюватися хіба що на прем'єрах. А зяючі пусткою ряди— поганий стимул як для глядача, так і для актора. А головне — величезна махіна, найбільша споруда Ужгорода, яку треба обігрівати, ремонтувати, доглядати, лягла на плечі колективу. У підсумку, склалася абсурдна ситуація, коли у штаті театру із 160 чоловік лише 30(!) актори. Образно кажучи, кожен із них мусить годувати ще п'ятьох. Пожежників у театрі виявилося більше, ніж чоловіків-акторів.

    Таким чином, музично-драматичний театр перетворився у громіздку неповоротку структуру, яка неспроможна ні забезпечити себе сама, ні знайти вихід із безнадійної ситуації. І театр став головним концертним та громадським залом області. Тут проводять різні офіційні та комерційні заходи. Колектив отримує від оренди дещицю, хоча догляд за велетенським приміщенням лежить саме на ньому. А будівля, яку, до речі, здали в дію навіть без акту прийому, почала тріщати по швах. Опалення, дах, туалети, фасад — усе волає про допомогу. Але звідки її взяти, якщо цього року виникли проблеми навіть із зарплатою. Таким чином колись гучно відкритий дарунок партії поступово перетворюється на монстра в центрі Ужгорода. Останні роки керівництво театру змушене займатися не мистецькими пошуками, а набагато прозаїчнішими.

    Опинившись у ситуації безнадійного прохача, який не спроможний сам стати на ноги, воно не знаходить відгуку у влади. З одного боку, коштів бракує, а культура у нас завжди на останньому місці. А з другого — за роки незалежності в області не було керівника, який би не те що любив театр, а хоча б його час від часу відвідував. Та що там керівники! Начальників управління культури не побачиш на прем'єрах!

    Театр — мистецтво елітарне, і до нього ще треба дорости. Якщо в Івано-Франківську чи Тернополі театр належить до пріоритетів, то в Ужгороді це далеко не так. Наприклад, там влада регулярно виділяє квартири, аби приваблювати до театру перспективних акторів чи режисерів. Натомість провідні актори Закарпатського обласного музично-драматичного театру роками туляться по гуртожитках чи малосімейках без усiлякої надії коли-небудь отримати нормальне житло. Доходить до того, що в театрі невдовзі не буде кому грати. Один за одним покидають сцену і молоді, і старші. Адже на 350 гривень не виживеш, навіть на хлібі й воді. Тож кожен крутиться, як уміє. По суботах вистави не грають, бо актори старостують на весіллях. А втрата класного актора — це не тільки неможливість реалізувати щось у майбутньому, а й зміна репертуару вже готового. Адже на роль потрібна заміна, а часто замінити вже нема ким. Тож на гастролі у Київ на провідні ролі доводиться брати молодь без освіти і досвіду, аби лише врятувати виставу. Ба, більше, доводиться виходити на сцену навіть директорові, бо вже нікому.

    Ось така сумна ситуація у найзахіднішому українському театрі держави, який, за словами відомого київського режисера Сергія Проскурні, має посідати особливе місце в театральній системі України.

    Але в житті Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру були не тільки драматичні, а й світлі періоди. Найяскравіший пов'язаний із приходом Станіслава Мойсеєва та його однодумців із Сум, при ньому театр став явищем у мистецькому житті не тільки області. Та Станіслав Мойсеєв довго не зміг витримати боротьби з місцевим примітивізмом і зрештою подався до Києва, де очолює Молодий театр дотепер. Після Мойсеєва настало десятиліття поступового сповзання і заціпеніння. Економічні проблеми все міцніше брали за горло, все менше уваги влади, дедалі більша втрата творчих особистостей. (Один із прикладів — Вікторія Гресь, художник по костюмах театру, нині — одна з найвідоміших українських модельєрів).

    Останнім часом Закарпатський український музично-драматичний театр знову змусив про себе заговорити. Пов'язано це з приходом нового директора — Анатолія Рошка. Цікавий актор, в активі якого — управлінський досвід та молодечий запал, намагається переламати ситуацію повільної смерті. Він запросив до співпраці молодого київського режисера Андрія Шараскіна, який поставив «Калігулу» за Альбером Камю. Вистава здобула значний резонанс. Під час гастролей закарпатців у Києві подивитися її прийшло чимало театральних авторитетів. Народна артистка України Раїса Недашківська, яка у Національній спілці театральних діячів опікується творчими питаннями, була здивована рівнем вистави. Роботу закарпатців вона назвала «блискучою». Сергій Проскурня зауважив, що ужгородський театр перебуває на порозі змін.

    Зміни помітні хоча б у тому, що якщо в минулі сезони театр спромагався на дві-три прем'єри, то в новому — за два місяці вже здійснено три: «Калігула», «Незнайко» та «Аудієнція» Вацлава Гавела. У планах — до кінця сезону поставити ще кілька резонансних вистав. Бажання працювати є — і в акторів, і в керівництва. От тільки, аби обставини знову не виявилися сильнішими. Адже все тримається на волосинці. Набридне директорові воювати з вітряками — і він обере для себе затишнішу гавань. Так само можуть зробити провідні актори, і вистави просто розсиплються. Або ще простіше: влада знову не помітить шансу переломити ситуацію довкола головного театру області. І все вкотре затягнеться мулом.

    А треба, зрештою, небагато: запросити молодого, перспективного художнього керівника, який би зміг запропонувати сучасне бачення розвитку театру. Виділити кілька службових квартир. Залишати всю суму від оренди залу театрові (тепер він отримує тільки половину). І наважитися нарешті на капітальний ремонт приміщення, яке є головним представницьким залом області.

    Наступного року Закарпатський український музично-драматичний театр відзначатиме 60-річчя. Хочеться, щоб він зустрічав свій ювілей уже у новій якості. Під час гастролей у Києві керівництво театру побувало на прийомах у віце-прем'єра України з гуманітарних питань, у міністра культури,в секретарiатi Президента. Всюди обіцяли допомогу.

    І взагалі — чи не ганьба для держави, що російський та угорський театри почуваються на Закарпатті краще, ніж український?

    Олександр Гаврош, м.Ужгород.
    Закарпатський український театр привіз до Києва ...Калігулу, сторожа і пралю!
    У Закарпатському українському облмуздрамтеатрі очікують на ...Вацлава Гавела!
    Свій 59-й сезон Закарпатський український муздрамтеатр розпочинає з несподіванок...

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Комментарии

    Аватар пользователя Гость

    Хороший матер1ал

    Аватар пользователя Гость

    Нащо нам театр, якщо кожний рік вибори. А які актори! Юля, Наташа, Виктори, жінка Януковича, яйця, валенки! А Рата? А Погорелов? А Чижмарь?

    Аватар пользователя Гость

    Ви погляньте хто сидить в кріслах нардепів-це люди які нехнають взагалі,що таке українська культура,це російскі громадяни які керують Україною,а ми і далі як належить рабам тихо придивляємось,що робиться.Нема господаря в нашому краї,про що можна говорити коли православний батюшка на службі божій закликає до розколу нашого нпроду,до відокремлення від України і створення нової держави якоїсь Русинії,але за мову бере як головну Російську.Російська церква і далі пропагує імперські ідеали.А ви християне знову тихо прислухаєтесь бючи поклони цим ізуїтам.Наша служба ЗБУ небачить цієї проблеби бо вона теж хилиться до москальщини,ратує за Кагановичівські методи,а як інакше якщо сліпа залишається на такі дії пановів-господинов з Російської православної церкви.І далі літає в парламентських головах мрія про другу державну мову.маскальську.Так деж той президент за якого люди пообморожували собі ноги і мозок.?!!!Ющенко зрвдив національну ідею,Ющенко все більше і більше віддаляється від народу який горою стояв за Українську ідею,за нашу Українську державу.

    Аватар пользователя Гость

    не ганьба

    Аватар пользователя Гость

    Якийсь народ якоись Русинії хоче якогось визнання і просить на МОВІ невизнаючих. Михайло, вы получили в подарок от Сталина НЕ ВАШЕ и теперь вы, украинцы, в 21-ом веке запрещаете русинам быть самими собой и переводите стрелки на русских. Нет Бога российского или украинского, есть просто Бог - один на всех и вы, скотская часть прекрасного народа, ответите перед ним даже не будучи русскими. Такие как вы, именно сволочи (какая тут дипломатия?), делают с русин сепаратистов, чего нет и в помине, и создают проблемы, перекидывая всё с больной головы на здоровую. Вы боитесь своей импотенции, которая вас мучает постоянно, не можете навести порядок в своей экономике, даёте слово и изменяете ему, ведёте себя хуже проституток, но при этом позволяете себе унижать народ, который никогда и ничего вам плохого не сделает. Я от всей души желаю, чтобы Господь обошёлся с Вами и детьми Вашими так, как вы обходитесь с русинами. Не пугайтесь, вы же праведный, или нет? Да вернутся Вам дела ваши и побыстрей.

    Аватар пользователя Гость

    А вот и "Михайло" демонстрирует образец "що таке українська культура...". Видите ли, ему Русиния поперек горла встала...
    Хотя чему удивляться? Яркий представитель " козацького роду", исповедывающий принцип: "Хоч і вкрав- кажи, що здобув..."

    Аватар пользователя Гость

    То што Михайло демоштруэ э шароварна культура украйинських азiатув, котрi благодаря Сталiнському терору по 1945 року ся дустали до Эвропи. Треба ясно говорити, ош Михайли - украйиськi-азiяти - за Карпати! Вон з Центральноi Эвропи! Украйинськi-Михайли назад там - удкiть прийшли - к шароварникам-азiатaм, за Карпати!!!

    Аватар пользователя Гость

    Шановні!Тема - театр! Ви що, всі хворі політикою? Інших думок немає?

    Аватар пользователя Гость

    Само название статьи политизированное и театр пытается получить денег политическими спекуляциями. На Украине, мол, не нужен украинский театр. Может государству просто не до театра и ему НИКАКОЙ театр не нужен? Нормально было бы поднять просто проблемы культуры на Украине и в частности проблемы ужгородского театра. Но нет, авторы добавили 'украинский', что о многом говорит. Если таким образом можно влиять на власти, то значить позиции русин всё сильнее. Это хорошо. Пусть русинский театр там сделают, обратятся к спонсорам и забудут о финансовых проблемах.

    Аватар пользователя Гость

    На Словакii в Пряшовi театр им. Александра Духновича э русинськый, то само во Войводiне (Т.Дядя - Керестур,Югосл.) э русинськый. Э ганьба на цiлу Украйину, ош Держава свiдомих и дуже щирих нимаэ русинськый театр на Пудкарпатi (Закарп. обл.).