Петро Мідянка: "Спасибі тобі, інтернате!"

Як освітянин, котрий віддав школі чверть віку, не можу не згадати свою альма-матер — нинішню Хустську гімназію-інтернат, яка цієї осені святкує свій золотий ювілей.
Справа не так у ювілеї, як у тих добрих справах, що зробила для своїх вихованців Хустська школа-інтернат, довгі роки очолювана вихованцем православного інтернату й гімназії, великим педагогом Іваном Магулою.

Петро Мідянка.

На футболках юнаків і дівчат колись красувалася зроблена під трафарет емблема: силует гори з руїнами замку й абревіатура "ХШ-І", що означало Хустська школа-інтернат.

На подвір'ї школи, вимощеному бруківкою, стояло погруддя Макаренка й строгі вихователі завжди посилалися на "Педагогічну поему".

Досягненням школи була не настільки совкова система виховання, як ґрунтовні знання, що гарантували вступ до вузів половині класу. Міцні знання становили престиж навчального закладу, й усе східне Закарпаття прагнуло віддати дітей у казармені інтернатські умови, де була елементарна муштра — від ранкового сурмача й погашення світла в кімнатах нічною нянею пані Анною Бокотей.

Наймилішими вважалися позивні сурми кухаря' Степана Тркача, накриті столи інтернатської їдальні, де лунали привітання з днем народжений учнів усіх класів.

Уроки в школі були Особливою педагогічною стихією. Б сімнадцять років біологію, географію, літературу слухали з відкритими ротами. Буйо кого слухати!

Можна тільки уявити, як сприймалися інститутські лекції після уроків Каневсь-кої й Елли Йосипівни Шпак! За всіх часів і народів найелітарнішої школи не було без приколів. Один школяр умудрився рахувати, скільки разів за урок директор повернув головою вліво-вправо, вистежу-вати, як шкільний хімік задивляється на дівочі ноги. Це також було життям. Вмить розхапані з таці булочки з яблучним повидлом і симуляція від уроків у "ізоляторі" Амбросія Степановича Волошина. Перша в житті кава в "Червоній шапочці" перед контрольною з фізики й нотація за неї при відмінній оцінці в завуча Василя Михайловича Липчея, вальс з математичкою в ресторані "Нарцис".

Інтернат і пам'ять, здається, з роками виразніші і чіткіші, коли через тридцять років однокласники

впізнають у натовпі й вітаються.

Слава школи — це не тільки всесвітньо відомий генетик Юрій ґлеба, це й ті штукатури та червонодеревники, які не здобули вищої освіти, але залишилися людьми високої моралі, внутрішньої культури та елегантності.

Я довгі-довгі роки не мав причетності до того регіону, де здобув середню освіту. За вікнами потягів та автівок миготіли вогні містечка з винятковою топографією, з великою історією й непересічними людьми.

Там ще й сьогодні ясніє від пообіднього сонця скляний дах інтернату й схиляється англік над школярськими словниками, кокетки-вчительки поправляють перманент перед великим овальним дзеркалом у підсобці.

І на мальовничій галявині під замком спочивають ті, хто нас любив і через нас мав випрацюване серце, віддане сиротам і напівсиротам, малозабезпеченим та малоімущим, достатньо спроможним, розумним.

Спасибі тобі, інтернате, за мудрих людей, твій сірий хліб і смачну кашу, на якій виросли міцними й дужими.

Петро Мідянка, "Новини Закарпаття"

Петро Мідянка почав друкуватися з 1974 року. Автор поетичних книжок “Поріг” (1987), “Осередок” (1994), “Фараметлики” (1994), “Зелений фирес” (1999), “Трава Господня” (2001), “Дижма” (2003).

“Художній метод Мідянки базований на артистичному поєднанні трьох стильових компонентів: закарпатських діалектизмів та архаїзмів, філософсько-відстороненій інтонації вічного спостережника та синонімічних рядах, що вражають необмеженою та примхливою різноманітністю” (МУЕАЛ).

“Разом зі своєю малою Батьківщиною Мідянка отримав ще одну — не скажу малу, скажу приватну — топоніміку, і вона, ця топоніміка, можливо, і є найкращою складовою його поезії. В нього навіть ритм вірша великою мірою залежить від того, які саме географічні назви у цьому вірші перелічені — угорські, словацькі чи німецькі, а вже від цього — відповідно — і залежатиме буде це ямб чи хорей. Я думаю, це чудесна смерть для силабо-тоніки — остаточно розчинитися у таких поезіях, це чи не останній випадок, коли вибір того чи іншого розміру є виправданим, більше того — єдино можливим, тому що для того, аби змінити цей розмір на інший, слід було б міняти щонайменше щось в геополітиці”.
Нова поетична збірка закарпатця Петра Мідянки (оновлено)
Нова збірка закарпатського поета
Дні української культури в Чехії відкрилися презентацією чеського перекладу вибраного Петра Мідянки "Ужгородські кав'ярні"