ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Привселюдний акт самоспалення готується здійснити 40-річний інвалід Афганської війни Анатолій Бондар з закарпатського села Грушово!..

    07 декабря 2021 вторник

    Його колиба склепана і змайстрована нашвидкуруч із старих смерекових сучкуватих “горбилів” — дощок. Упродовж 15 останніх років вона служить для Толика - “афганця” (так називають героя матеріалу сельчани – автор) рятівним життєвим оберегом-прихистком.

    В колибі він мешкає щороку з квітня місяця до перших осінніх заморозків. Тут “афганець” мучиться, страждає, ридає і проклинає всіх і вся на оцьому білому світі за скалічене війною життя. В колибу приходить будь-коли. Вхідні дверцята на колибі приперті кривим патиком. Грушівці звикли до колиби, яку посередині невеличкої нивки видно здалеку. Стоїть — німотна й горбата — і завжди чекає свого бідного газду. Та й злодіям тут нічого вкрасти. Хіба на ящику з-під яблук, що служить за столик, лежить ложка, виделка, мініатюрний ножик, відро й чашечка.

    Ось таке “багатство”. Минулого літа Толик -“афганець” хотів підключити до своєї колиби світло. Та впав з електричного бетонного стовпа прямісінько на голову. Відтак із закритою черепно-мозковою травмою пролежав 2 місяці в комі у хірургічному відділенні обласної лікарні. Коли прийшов до тями, нічого не пам’ятав, нікого не впізнавав. Здоровий глузд прийшов тільки через місяць після важкої травми...

    За колибу, невеличке ліжко -“кушетку” Толик тримається, мов за рятівну паличку. Нинішньої зимової пори терпеливо чекає, коли потеплішає, прийде весна, а з нею сонячне тепло...

    ***

    Толик – “афганець” ніколи ні на що не скаржиться. Не звик виливати комусь душевний біль і тривогу. Мені скупо повідав, що в дитинстві лишився круглим сиротою: батьки померли від тяжкого недугу. У 1985 році був призваний до армійських лав. Служив у десантних військах міста Ташкента в Узбекистані. Через півроку у званні сержанта полетів у самісіньке горнило Афганської війни — місто Кабул...

    “Радянськи вояки перебували в постійному психологічному напруженні,- скупо каже Анатолій Бондар.-Ми були готові будь-коли і будь-де виконувати бойове завдання. Мені донині постійно сняться криваві побоїща з “духами” в Кундусі, Джалалабаді, Хайратоні. Коли залишалося менше місяця до “дембеля”, мій друг Сашко Звенигородцев підірвався на міні і загинув на місці, а я з важкими травмами голови, ніг і рук був госпіталізований без свідомості...

    За оту злосчасну і нікому не потрібну кровопролитну війну в Анатолія назавше залишилися хіба що глибокі зарубцьовані шрами на тілі, два ордени “За мужність” і...скалічена психіка й підірване здоров’я.

    Ми, “афганці”, тепер нікому не потрібні, - з гіркотою й жалем в голосі мотивує інвалід-сержант. – Посудіть самі: вже цілих 15 років мені обіцяють в тячівській рай адміністрації, районній Раді, в обласних державних установах, що одержу нормальне помешкання для життя. Але далі пустих і нікому не потрібних обіцянок справи не йдуть. Пихаті чиновники різних мастей від мене відхрещуються. А коли зустрічаються, то нахабно брешуть, обіцяють, що все вирішать найближчим часом... Чиновницька срамота і ганьба” Від багаторічної тяганини, Їй-Богу, можна втратити здоровий глузд. Краще померти, аніж так жити і мучитися!”.

    Щозими Толику “афганцю” доводиться кочувати по домівках добрих і милосердних грушовців, котрі пускають бідолашного каліку переночувати. А тільки-но засвітає, Толик вішає на праве плече похідну сумку -“афганку” і електричкою їде з Грушова в Тячів або Ужгород (в енний раз!) прохати чиновницьку “рать”, аби придбали йому за виділені державою 100 тисяч гривень пільгове житло.

    “Обласні й районні чиновники постійно твердять про якийсь тендер. Я в цьому нічого не тямкую! Мені потрібен нормальний дах над хворою головою.

    Ось так вкотре блукає – втомлений, голодний, знервований і пригнічений Толик –“афганець” 15 років. Марить тим світлим днем, коли увійде до обіцяного і придбаного нинішньою владою будинку чи квартири, де пануватиме затишок, спокій, благополуччя. А поки що?.. Поки що йому нічого не залишається аніж писати заяви, скарги, прохання й звернення в державні установи, котрі б змогли вирішити питання з купівлею житла...”

    ***

    Держава виділила кошти для придбання “афганцю” Анатолію Бондарю пільгового житла. Але, як він твердить, оці гроші, мабуть, вже хтось “приминдрив” і “привласнив”:100 тисяч гривень рахуються тільки на голих і пустих паперах! Ніхто його проблему не налаштований серйозно вирішувати. У своїх зверненнях-проханнях державних чиновників Тячівської РДА (в. о. голови Василь Йовдій), Закарпатської ОДА (голова Олег Гаваші), неодноразово прохали голова Всеукраїнської Спілки афганців Сергій Червонописький. Чимало заяв і скарг отримали також від інваліда 2-гої групи, Грушевського “афганця” Анатолія Бондаря Президент України Віктор Ющенко, глава Секретаріату Президента Віктор Балога, народний депутат України Василь Петька, перший заступник голови ОДА Іван Балога. Але, як бачимо, все знаходиться в глухому тупику.

    “Мені ніякий липовий тендер не потрібний! Нехай виділять нормальне житло! Бідкається “афганець” Бондар. Щоб нинішні можновладці хоч один день так прожили,як я постійно бідую! Нехай їх Всевишній скарає!..”.

    Морозного лютневого ранку у двері моєї квартири в Тячеві постукав Толик -“афганець”. Випивши чашечку кави, витягнув з похідної сумки 2 заяви, з котрих я довідався: “ Моїми проблемами ніхто з чиновників Тячівської РДА, ОДА, канцелярії Президента України не бажає перейматися! Тому моєму терпінню настав кінець! Я не бажаю жити на цьому світі! Свої заяви з тим, що я здійсню привселюдний акт самоспалення на Київському майдані Незалежності. У всіх бідах і скаліченому житті звинувачую тільки Вас. Ви 15 років мене обманювали і продовжуєте обдурювати чесний простий смертний люд! Я звинувачую! Ганьба Вам за таке ганебне державне керування!.. Звертатися у Європейський Суд у мене вже немає сил, здоров’я і терпіння! Афганець, інвалід 2-гої групи з села Грушово Тячівського району – Анатолій Бондар”.

    Щодень я розмовляю з Толиком -“афганцем”, аби відкинув убік страшні думки, не “вдарявся” у крайнощі. Адже життя — прекрасне! А на коло багато милосердних, щирих, добрих людей. Толик тільки слухає на тому кінці проводу і ...мовчить. “Анатолію, живи! Скоро прийде весна, а з нею настане тепло! – переконую змученого бідолашного 40-річного чоловіка”.

    ...Що завтра буде з ним? Ніхто не відає і не знає і не відає, хто порятує його скалічене війною життя? Мені стає моторошно від думки, що завтра-післязавтра на столичний майдан вийде з 3-літровою пластмасовою бензиновою пляшкою мій новий знайомий, грушівець -“афганець” і заживо згорить у пекельному вогні. Неймовірна картина! То ж прошу вас, шановні державні високо посадовці, відвернути жахливу трагедію, чим скоріше вирішити житлову проблему Анатолія Бондаря, якому вже не милий оцей білий грішний світ і рідна холодна колиба.

    Іван КОСТЕВИЧ, власкор "Закарпатської правди"
    Житель закарпатської Ізи облив себе бензином і ...підпалив!
    Закарпаття: В Іршаві 23-річний хлопець облив себе бензином і підпалив
    Невідомий вчинив акт самоспалення біля стін Верховної Ради
    Закарпаття: Мешканець м.Свалява погрожує самоспаленням

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору