Сергій ДОВБИШ: "Міліціонер повинен бути прикладом для людей!"

Щороку 20 грудня в Україні відзначають День працівників міліції. Отже, є нагода поспілкуватися про те, як трудяться люди у формі, що вдається їм, а що – ні. До розмови запрошую начальника Ужгородського міського відділу УМВС в Закарпатській області, підполковника міліції Сергія ДОВБИША.— Сергію Миколайовичу, скоро рік добіжить кінця. Отже, можете змалювати картину зробленого...

— За 11 місяців у нас зареєстровано 1389 злочинів, тоді як у минулому році – 1357. Установленість по них сягнула позначки 765. Фактичне розкриття – 57,1%.

— Як Ви його розцінюєте?

— Однозначно, що це не той результат, який би ми хотіли бачити.

— І з чим він пов’язаний?

— Із тим, що на сьогодні у нас здійснюються важчі злочини, ніж, до прикладу, торік. Зрозуміло, що їх і розкрити важче. А ще на це впливає і кадрова проблема. Цього року Міністерство внутрішніх справ запровадило експеримент, аби на місцях набирати собі особовий склад. Ми це робимо. Посилаємо людей стажуватися, а потім вони приступлять до своїх професійних обов’язків. З одного боку – це добре. З іншого – це люди молоді, без досвіду. Півроку вчимо їх, як розкривати злочини.

— Вписуєтеся у цей експеримент?

— Так. На сьогодні на 100% вже укомплектовано службу дільничних міліціонерів, доукомплектовуємо зовнішню патрульно-постову службу. Думаю, що до 25 грудня, тобто до дня завершення експерименту, ми укомплектуємо наш міськвідділ. Але людей ще треба буде довгий час вчити, аби вони добре знали свою роботу і виконували її на відповідному рівні.

— Служба у міліції – не з легких, якщо ставитися до неї так, як цього вимагає закон. А як вона оплачується державою?

— Члени патрульно-постової служби отримують сьогодні 700 гривень. Офіцер першого року служби – 600. Не дуже велика зарплатня, якщо враховувати, що у нас нелімітований робочий день. Раніше 20-ї години ніхто додому й не йде. Служба в міліції – це до певної міри покликання багатьох, хто до нас приходить. Тому вони добросовісно працюють, весь особистий час витрачають на роботу.

— Ви назвали кілька цифр, які її відображають. Але трохи докладніше про них, якщо можна...

— Цього року зареєстровано 81 тяжкий злочин, по 57 встановлено винуватців. Маємо 9 вбивств (у минулому році – 3). Одне залишається нерозкритим, але ми над цим працюємо. Зареєстровано одне зґгвалтування, яке розкрито, як і 8 випадків тілесних ушкоджень. Було здійснено 10 розбоїв, два з яких ще не розкрито, а також 170 грабежів, з яких не розкрито 82. Отже, працювати є над чим.

— Сергію Миколайовичу, на жаль, це вже констатація того, що сталося. А що робиться, аби попередити злочини?

— Протягом двох останніх місяців проводиться відпрацювання. Управління щодня дає нам по 50 чоловік, з яких 30 – даішники. У вечірній час ми перекриваємо місто, аби його мешканці могли почувати себе вільніше і спокійніше. Так що ситуація з грабежами та розбоями під контролем. Думаю, що вона повинна стабілізуватися. Правда, є така проблема, як „ «гастролери» з інших міст, областей і навіть країн. Недавно наслідило в Ужгороді злочинне угрупування з Мукачева. Затримано у ці дні й одного „ «зальотного» із Житомира, який скоїв пограбування. З такими трохи проблематично, бо вони приїздять, роблять свою чорну справу та покидають місто. Але й з ними потихеньку наводимо порядок.

— Пане підполковнику, на жаль, чи не в кожному колективі трапляються працівники, які недодають йому честі...

— Коли я прийшов у відділ, то й тут були деякі нюанси негативного характеру. Довелося чотирьох осіб звільнити за пияцтво та негідну поведінку. Хто не хоче працювати так, як треба, з тими маємо окрему розмову. Мусимо „приводити людей «до свідомості». Не можна такого допускати, аби один викладався повністю, а інший бив байдики чи займався чимось недозволеним. Я вважаю, що міліціонер повинен бути прикладом для людей і в поведінці, і в спілкуванні.

— Чи може керівництво не знати, що їхні підлеглі займаються не тим, чим потрібно?

— Думаю, що ні. У нас 350 чоловік особового складу. У відділі – 4 заступники. А всього – 12 керівних осіб. Не так легко втаїти якийсь «прокол» чи заховатися за спини інших. Робота у нас напружена. Якщо хтось починає «пробуксовувати» – це зразу видно. І сам колектив поставить такого на місце. Якщо не зможе – вживаються заходи жорсткіші...

— Читачам «Репортера» цікаво було б трохи дізнатися про Вас особисто...

— Народився я у Казахстані. В Актюбинській області закінчив школу. Вступив у Рязанське вище військове автомобільно-інженерне училище. У 1991 році його закінчив. Був направлений за розподілом в Азербайджан, де півтора року відслужив начальником автослужби. Після того, як розвалився Союз, почалося скорочення військ. Саме з цієї причини я пішов з армії. Приїхав на історичну батьківщину – Закарпаття. Тут у с.Турички Перечинського району народилася моя мама. У 1993 році 6 місяців пропрацював начальником відділу комплектації. Саме тоді стали набирати людей у міліцію. Мені також запропонували. Таким чином я потрапив до органів внутрішніх справ, у відділ карного розшуку, в якому пропрацював до 2002 року. Потім був у штабі начальником інспекції. Згодом – заступником начальника цього штабу. З лютого 2005 року очолюю Ужгородський МВ УМВС.

— Що Вам більше сподобалося: армія чи міліція?

— У міліції більше відповідальності, ніж в армії. Та й особовий склад там обмежений у спілкуванні з людьми. А тут весь час потрібно з народом спілкуватися. Ми й працюємо для того, аби він міг спокійно почувати себе і вдома, і на вулиці. Але й професія військового потрібна. Це – однозначно.

— Що б Ви побажали своєму колективу з нагоди Дня міліції?

— Я вважаю, що кожна людина відзначає три найбільші для себе дати: Новий рік, день народження та професійне свято, яким гордиться. Хочу побажати усім здоров’я, а ще – сімейного благополуччя. Бо нашим дружинам доводиться досить нелегко. А без їх розуміння нам було б важко. Безпосередньо ж своїм колегам хочу побажати підвищення по службі. Бо поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Ідучи в міліцію, мої колеги також мали певні мрії. Тому бажаю, аби вони збулися. А ще – всього найкращого як на службі, так і в особистому житті.

— Дякую за розмову, пане підполковнику. «Репортер» же бажає і Вам, і всім винуватцям цього свята вагомих здобутків і найвищої нагороди – довіри людей, на варті спокою яких міліція покликана стояти.

Розмову вела Надія МАЇК.
Як 2 сутенерки "нічних метеликів" у закарпатському Мукачеві продавали
Неджентльменська передноворічна ознака Ужгорода — грабежі дівчат
Іван Мигалина: Закарпатська міліція будує, ремонтує, реконструює...
В Ужгороді побито та пограбовано власного кореспондента львівської газети "Експрес" Івана Жироша!