ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Таїна дерев’яних храмів Закарпаття

    12 декабря 2019 четверг
    Аватар пользователя uzhgorod

    На Закарпатті здавна прийнято зустрічати Різдво і Новий рік (Василя) церковними дзвонами. Особливо святково звучать вони з дзвіниці дерев'яної церкви. Таких на Закарпатті збереглося близько сотні. Кожна з них має свої проблеми, потребує дбайливого збереження. Багато років увагу влади, сільських громад, священиків до збереження цієї безцінної духовної спадщини намагається привернути англійський філолог за фахом та історик архітектури за покликанням Михайло Сирохман. Цьогоріч він видав брошури, присвячені чотирьом дерев'яним храмам Хустщини. У планах — подібні видання про кожну з перлин нашої архітектури.

    Усякий спочатку зачаровується якоюсь неземною красою таких церков, переживає легке сп'яніння від довершеності їхніх форм, органічності архітектури, гармонійної вписаності у ландшафт. Після того, як минає перше здивування, приходить бажання розібратися у природі цього феномену, проникнути у його сутність. І тут розумієш, що кінцевої сутності ти так і не осягнеш. Дерев'яна церква наділена нескінченнім змістом — як і цілий Всесвіт. Вона, власне, і є маленькою його моделлю, у котрій, мов у краплинці, відображується гігантський космос. Дерев'яна церква немов виростає з рідного грунту подібно до дерева. Здається, що це не творіння людських рук, що вона була тут не знати відколи, що вона така ж давня, як і навколишні гори, як сусідня річка. Вражає її органічний зв'язок з природою. У дерев'яній церкві найбільше відчувається синкретизм релігійного світосприйняття, коли суб'єкт розчиняється в об'єкті, людське — у божественному, - штучне у природному, будівля — у ландшафті.

    У дерев'яній церкві завжди відчувається щось дуже-дуже давнє, правічне. Саме дерев'яна церква виглядає одним з утілень того Слова, що «споконвіку було..., і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Євангеліє від Іоана, 1:1).

    Здавна закарпатця у його мандрах рікою життя супроводжувало дерево — від оспіваної І.Чендеєм яворової колиски до останнього притулку у вигляді дубової домовини. Ці плоти погойдувалися на хвилях буденності, змінювали форму і розмір, але вічним лишався постійний зв'язок людини здеревом, з лісом, як у інших куточках планети існував такий же нерозривний зв'язок людини і моря, людини і пустелі тощо.

    Дивує, як тонко відчували наші будівничі природу деревини. Для них вона була якоюсь одухотвореною матерією, плоттю природи. Майстер сам немов відчував себе деревом, тому інтуїтивно обирав найбільш підхожий стовбур, підшуковував для нього найкращий спосіб обробки, знаходив найефектніші конструкції.

    У нас переважають мініатюрні дерев'яні церкви. Цей потяг до компактності, стислості, лапідарності парадоксальний і контрастує з велетенськими масштабами навколишніх гір і водночас гармонійно вписується у ці неозорі краєвиди. Секрет такої гармонії полягає, мабуть, якраз у дерев'яній фактурі. Кам'яна споруда не викликала б такого ефекту, не була б тут такою органічною.

    За Біблією, дерево є найбільш доступним людським відчуттям проявом життєвої сили, яку Творець розливу природі (Буття, 1:11). Щовесни дерево провішує відродження (Євангеліє від Матфія, 24:32). Дерев’яна церква якраз є втіленням такого жигге-творчого потенціалу рослинності.

    Як учить Біблія, у безводній пустелі дерево вказує на місце, де є вода і можливе життя (Вихід, 15:27, 41:19). Виходячи з цього загального значення, символіка дерева розвивається у Біблії у трьох напрямках древа життя, древа Царства Божого і древа Хреста. У дерев'яній церкві складно поєднуються усі ці три символічні шари.

    Всяка церква є древом життя, плід якого дарує безсмертя, древом пізнання, яке дерує плід найвищої мудрості. По-друге, дерев'яна церква є і символом космічного древа, образним втіленням всесвіту. Цей символ дуже поширений у фольклорі. До Біблії він не увійшов, але тут багато держав порівнюються з деревом, яке підіймається до неба і спускається до пекла, вкриває у своїй тіні підданих (Єзекііль, 47:12, Апокаліпсис, 22:2). Нарешті, дерев'яна церква є фактично розгорнутим уособленням євангельського Древа Хреста, мук Спасителя, його жертви, принесеної в ім'я усього людства, дієвим нагадуванням про цю жертву.

    Найдивовижніша риса християнської обрядовості полягає у тому, що зародившись у східному Середземномор'ї, вона у кожного наступного народу-неофіта набувала нового, національного характеру. Однією з характерних особливостей українського християнства стали саме дерев'яні храми.

    Будівничі дерев'яних храмів традиційно використовували контраст світла і тіні — темного бабинця і залитої променями центральної частини церкви, світлих дахів і похмурого піддашшя. Це найперше, що кидається у вічі при спогляданні дерев'яних церков. Оця, споконвіку притаманна українцям схильність чітко ділити світ на біле і чорне, життя і смерть, на добро і зло, — надзвичайно чітко проступає у таких церквах. При цьому світло у церкві все ж домінує над темрявою, а остання підкреслює велич і бажаність світла, сяйво ніби породжується тінню, виривається з неї. Характерна для української ментальності подвійність сприйняття світу, вбачання в усьому опозиції з двох сил (при домінуванні все ж таки життєствердного начала) сягає своїми коренями ще дохристиянських часів — згадаймо хоча б язицьких Біло-бога і Чорнобога.

    Ідея двоїчності світу — одна з багатьох світоглядних ідей, відтворених архітектурними засобами. Загалом дерев'яні церкви є своєрідними народними богословськими трактатами, написаними не пером, а сокирою. З покоління у покоління майстрів передавалися ті чи інші ідеї, які шліфувалися, вдосконалювалися, сягащ цілковитої довершеності у шедеврах безіменних геніїв. Дерев'яні церкви дуже співзвучні колядкам, щедрівкам, іншій найдавнішій обрядовій поезії, де ті ж народні ідею. Бога і Божественну сутність, розлиту по всьому світові, виражені словами, чиє первісне значення уже призабулося, але звучання яких зачаровує й досі.

    Часто відзначають схожість заломів наших церков, їхнього багатошатрового покриття з архітектурою будійських пагод. З одного боку, цьому є цілком прагматичне пояснення. Як Закарпаття, так і південний Китай відзначаються частими і рясними зливами. Тому подібні особливості покликані максимально захистити внутрішній простір від потрапляння туди дощової води. Та, з іншого боку, не можемо сходу заперечувати і якоїсь близькості між окремими рисами закарпатців та будійських народів (споглядальність, пантеїзм, умиротвореність), які цілком могли зумовити і подібність архітектурних форм.

    І.Грабар назвав наш дерев'яні церкви "дивовижними храмами-казками". І справді, якщо собор Паризької Богоматері навіяв В.Гюго романтичну історію про середньовічне кохання, якщо один з італійських монастирів асоціювався в У.Еко з детективною історією ченця-інтелектуала, якщо у свідомості М.Гоголя котрась з полтавських церквиць проросла химерним "Вієм", то й кожна з наших церков несе у собі казку, повість, роман про нашу минувшину, про натхнення і надії наших незабутих предків, про безсмертний геній невеликого паростка українського етносу, що споконвіку проживає за Карпатами. Місцева література ще не має якогось твору про дерев'яну церкву, співсгавимого з названими. Але такий твір обов'язково, з’явився — звичайно, якщо вбережуться самі дерев'яні церкви — формально німі, але посутньо дуже промовисті творіння невмирущого народного духу наших краян.

    Іван ХОДИНА, "Закарпатська правда".
    А кому, кому скарби Підкарпатської Русі?
    Порятунок церков Закарпаття — справа тільки ентузіастів?
    На Закарпатті є унікальний підземний храм
    На відновлення первісної покрівлі Горянської ротонди в Ужгороді витратять 40 тисяч гривень

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Рейтинг: 
    Письмо редактору