Ужгород: Повага Балінту Балаші, поету та солдату

Принаймні в мистецтві дійсно можна досягти ілюзії володіння цим строкатим білим світом, і чинити з ним усе на власний розсуд, але за митецькими законами, що цікавіші за тюремні. Це сповна зрозуміли й перепустили через власне багатюще єство закарпатські угорці, котрі на путівцях своєї ходи до верховин європейського та світового мистецтва створили справдешні шедеври увічнення цього дивного, але минущого світу. Задумуєшся про це, коли зачаровано дивишся в очі ліричній, як берізка вліті, дівчині в роботі відомого Франциска Ерфана “Студентка” або тоді, коли погляд мчить із верхів’я вниз за потоком у його ж творі “Струмок”. Чи застигає в квітах (“Іриси”), чи переймається напливом духовності серед провінційної кунст-камери Карпат (“Лікицарська церква”). І пан Ерфан, і інші творці вічного гарно показали себе на художній виставці в Закарпатському музеї народної архітектури і побуту під назвою “Повага Балінту Балаші, поету та солдату”. До організації її приклали руки й душу Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ-КМКС) та Товариство угорських митців закарпатського образотворчого та прикладного мистецтва імені Імре Ревеса.

Своєю ужгородськістю чарує Михайло Ерій у пастелі “Нічний Корзо”, “Дощовий день” та в більш узагальнюючому творі “Музика”. Дьордь Гандера свою неповторну ужгородськість показує вжитковим кованим кріслом, але і в ньому вдосталь музики високої фахової майтерності. Радісні щасливі фарби хлюпають зовсім по-літньому з полотен Марії Янкович “Ритми-1”, “Мотив”, “Ритми-2”. На їх тлі дуже виграшний скульптурний авангард Ласло Сочки — золотого мрійника непевного буття. Від останнього (буття) кудись прагне втекти Петер Вереш. І вибирає минувшину — “Старовинний світ”. Лайош Товт теж прозирає митецьким оком у прадавні шари — “Первісний птах”, “Стародавні істоти”. На противагу їм виступають оригінальні роботи-колажі Дьордя Бенке. Немовби синтезує ці два напрямки пошуків Ласло Мадяр. Він просто дивовижний зі своїми образами птаха-човна, тріо, де поєдналися спільною долею барабан, опудало і контрабас.

Янош Рейті над усе ставить людину. Люди насичують його полотна “Монолог”, “Пробудження”, “Алегоричний мотив”. Особливо люди жіночої статі. Солодкаве зображення жіночих округлостей говорить, що пан Рейті стурбований продовженням роду угорських митців Закарпаття вже сьогодні, коли про це, здається, турбуватися рано.

Любо-дорого на душі від робіт Ласло Коложварі “Пастух”, “Весна на полях”, “Самотність”. Тут, утім, більше Угорщини сусідньої, думок про неї або ж мрій про Угорщину сусідню на тутешніх теренах. Що не говори, але й митецький сепаратизм створює відчуття катарсису великої сили навіть у простого негра з Нідердандів, не кажучи вже про мене — асимільованього гуцула. Одержимість цим спонукає до виходу за традицію в здавалось би наскрізь звичному (Агнеш Кулін “Натюрморт”).

…Вийти за коло сірих звичних сценаріїв пропонують, якщо узагальнювати, угорські митці і нам. Варто, думаю, послухатися і полетіти під малиновими парусами до синього неба.

Василь ЗУБАЧ.
Ужгород. Виставка до золотого ювілею
Ужгород. «Шляхами Тараса»
У Львові — виставка митця з Ужгорода Нати Попової
У Мукачеві — виставка митців Воловеччини