ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Йосип Чобаль: «Мені й досі сниться Афган...»

    15 ноября 2019 пятница
    Аватар пользователя uzhgorod

    Завтра, 15 лютого, в усіх церквах України відслужать панахиду за тими, хто не повернувся з афганської війни. У цей день, 16 років тому, радянські війська покинули Афганістан. Життя розкидало учасників тих подій. Один з них — Йосип ЧОБАЛЬ — живе в Оноківцях, що в обласному центрі Закарпаття м.Ужгород.За плечима мого нового знайомого - лише 38 років. Та й за цей короткий час йому довелося сьорб-нути стільки горя, що його б вистачило на багатьох Спочатку все складалося якнайкраще. Закінчив Доманинську школу, потім ПТУ № 6, почав працювати на машинобудівному заводі, відвідував курси водіїв. Стар-ший брат, Ілля, вже відслужив в армії, військова романтика манила й молодшого. Тому, коли настав час іти в армію, особливо не переймався. Коли ж новообранців відправили в Ашхабад, стало ясно, що попереду - Афганістан. Так і було. Разом з Йосипом був і Степан ҐІосипанко з Баранинців

    — На жаль, Степан так і не повернувся додому живим, — Йосип відводить погляд. — Я вчора перегля-дав фотографії, і, знаєте, всю ніч не міг спати, хоч той Афган і так мені часто сниться..

    Важко собі уявити молодих хлопців, відірваних від сім'ї, і кинутих у справжнісіньке пекло, де на кожному кроці чатувала смерть.

    Був Йосип Чобаль командиром відділення у розвідроті. У провінції Сурубай контролювали караванний потік, попереджували обстріли, дізнавалися, де ховаються душмани.

    Війна всім дається взнаки. Нині ті, хто служив у Афганістані, вирізняються підвищеним почуттям справедливості й обов'язку. Вони більше бачили, менше бояться. Багато з них були зовсім молодими А тут їх вбивали, вони вбивали

    Йосип Іванович переноситься споминами у дні та ночі нині вже таких далеких 1985-1986 років. Він дивиться на мене такими сумними очима і стиха мовить: «Стільки хлопців наших там полягло .. Скільки крові ми там бачили. Чужа країна, чужа війна...».

    .. Тиха місячна ніч Він любив такі ночі в рідному селі. А там, серед скелястих гір і пекучих пустель, тиша завжди чаїла небезпечне. Нелегко було звикати до бурого, спаленого безжальним сонцем степу, суховіїв, урвистих скель, за якими виднілися кишлаки.

    .. Група бійців вела спостереження за дорогою, якою майже щодня проходила колона машин, з вантажем для населення. Того ранку вона мала також проїжджати, і вартові повинні були забезпечити спокійне її просування: душмани не раз намагалися заблокувати дорогу. Розвідники заздалегідь виявили їхнє лігвище. Засідки душмани не сподівалися, але їх було набагато більше, ніж наших хлопців. Для багатьох це було бойове хрещення. Не обійшлося і без поранень та смертей. Війна - страшна, невблаганна.

    За такі ось бої і привіз солдат додому медаль «За бойові заслуги», Інші нагороди.

    - Два роки, як то кажуть, від дзвінка до дзвінка я відслужив в Афгані, - веде свою розповідь Йосип Чобаль. - Одне радувало, що пошта працювала відмінно. Ми час-то писали додому. Мої згорьовані

    мати й батько не могли мене дочекатися, а як я хопв їх бачити! У відпустку нікого не пускали. У мирному житті Йосипу поміг його бійцівський характер. Одружився з красунею Олею з Тячева Дівчина була в Ужгороді на практиці, і тут знайшла своє щастя. Працював у ВАТ «Закарпаттяобленерго», тепер - молодий пенсіонер, інвалід II групи Росте донечка -одинадцятирічна Сніжанка.

    Воїнів-афганців, крім Йосипа Чобаля, в Оноківцях - ще троє: Василь Матьовка, Василь Боринський, Володимир Шубелко. Йосип Іванович розповідає, що зустрічаються часто, є що згадати, спомини ятрять душу. Добре, якби не кожен зокрема вирішував свої справи, а робили б це гуртом.

    Важко усвідомлювати, що ти в 38 років - пенсіонер, інвалід. Але що поробиш? Інколи ранить байдужість чиновників. Добре, що в Оноківській сільраді з великою шаною й повагою ставляться до тих, чию молодість обпалила та афганська війна. Тут розуміють, що не вина тих хлопців, що вони опинилися на чужій землі і проливали там свою кров Вони просто виконували наказ Батьківщини. Наказ, який обернувся дорогою ціною для молодих людей колишнього Союзу.

    ...І сниться Йосипу Івановичу Афган, сняться ті страшні скелі, пекучі піски, а в альбомі зберігаються численні фотографії бойових побратимів. Багатьох з них давно нема серед живих.. Але є людська пам'ять.

    Марія Підгорна.
    Закарпатские участники боевых действий проводят мероприятия посвященные 16 годовщине вывода войск из Афганистана
    “Живий, веселий, молодий запам’ятаюсь друзям я…”
    Воїни-інтернаціоналісти Берегова справили новосілля

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Рейтинг: 
    Письмо редактору