ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Доки Закарпаття буде прохідним двором для Євросоюзу?

    28 березня 2024 четвер
    46 переглядів

    На міграційну службу Закарпаття припадає 70 відсотків усіх звернень з приводу надання статусу біженця, які розглядаються в Україні.Нелегалів у нашій країні з кожним роком стає більше. За даними ООН, Україна посідає четверте місце за кількістю міжнародних мігрантів. Намагаючись потрапити до омріяного Старого Світу, вихідці з азійських чи африканських країн дедалі частіше осідають саме у нас.

    Стільки нелегалів, як тепер, які вільно пересуваються вулицями, Ужгород та Мукачево напевно ще ніколи не бачили. Тим часом мігранти прикриваються довідками про те, що очікують в Україні на статус біженця. Втім, лише одиниці зрештою цей статус отримують. За словами начальника відділу міграційної служби в Закарпатській області Миколи Товта, в Україні наразі офіційно проживає усього дві з половиною тисячі осіб, яким наша держава надала статус біженця. А втікачів щороку - сотні тисяч! Тому решта, яку впіймали при перетині кордону і відмовили в отриманні статусу, швидше за все по-новому шукає шляхів втечі до Європи. І багатьом це вдається!

    Споглядаючи сумні обличчя темношкірих втікачів, які щодня «штурмують» міграційну службу, що розташувалася по вулиці За-горській в Ужгороді, розумієш, що зі своєї країни втікають не з легкої долі. Втім, якщо Україна й надалі виконуватиме роль транзитної країни на шляху нелегальної міграції, або, правильніше буде сказати, своєрідного «відстійника», остання набуде таких масштабів, до яких наша країна просто не готова.

    На Закарпатті ситуація особливо гостра. У пункті тимчасового тримання нелегалів у селі Павшино Мукачівського району часом не вистачає місць для втікачів. Найчастіше тутешніми «гостями» в останні роки стають, як не дивно, не темношкірі азіати, а наші сусіди - молдавани. За ними йдуть громадяни Індії, Пакистану, Грузії, Бангладешу, Сомалі. Трапляються і вихідці з Камеруну, Конго, Шрі-Ланки, Нігерії. Нелегальна міграція через Україну посилилася з 2002 року, після прийняття закону, за яким втікачі мали можливість просити у нашої країни прихистку. У 2005 році до згаданого закону були прийняті ще й поправки, за якими знімалися часові обмеження подачі заяви на отримання стутусу біженця. Згодом втікачі офіційно отримали змогу оскаржувати відмову міграційної служби через суди. Тобто, українські закони цілком лояльні для міжнародних мігрантів. Для підтвердження взяти хоча б сусідню Румунію, де незаконний перетин кордону карається мало не як навмисне вбивство. Зрозуміло, чому Україна така приваблива для нелегалів.

    За словами Миколи Товта, на міграційну службу Закарпаття припадає 70 відсотків усіх звернень з приводу надання статусу біженця, які розглядаються в Україні. Так, з літа 2002 року й донині в області розглянуто близько 4 тисяч справ. Торік до міграційної служби звернулося зокрема 1187 заявників, цього року - 524.

    У першому півріччі 2008-го статус біженця в України попросили більше третини затриманих прикордонниками та міліцією громадян азійських країн. Серед них - пакистанці, індійці, сомалійці, бангладешці, іракці, афганці, палестинці. Втім, це тільки перший етап роботи із заявниками. На другий етап міграційна служба відібрала лише 64 заяви, які заслуговували на детальніший розгляд. За словами Миколи Миколайовича, наразі законом визначено п'ять конвенційних категорій біженців: за політичними переконаннями, за віросповіданням, за належністю до певної соціальної групи, за національністю (расою) та за громадянством.

    Поки міграційна служба розглядає справу, втікачі мешкають в Україні і вільно пересуваються її територією. Перше рішення (прийняти заяву до розгляду чи ні) по таких іноземних громадянах приймається одразу, друге - впродовж 15 робочих днів. На третє рішення (вис-

    новок по справі) мігранти очікують три місяці. Відтак справу передають до Києва у Держкомїгет у справах міграції, де документи вивчають ще три місяці.

    У період очікування багато іноземців намагаються виїхати у великі міста - Київ, Одесу, Вінницю. Саме там зосереджені їхні діаспори, тому легше знайти роботу, житло і, зрештою, підтримку співвітчизників. Ті, що залишаються на території Закарпаття, зупиняються на приватних орендованих квартирах або в пункті «Латориця» в Мукачеві (великий пункт у місті Яготин Київської області ніяк не може відкритися).

    Утім, попри це все, існує одне «але»... Справа у недосконалості наших законів. Адже ми маємо 5 чітко визначених категорій біженців. Разом з тим закон замовчує про одну своєрідну категорію втікачів: ті, яких з гуманних міркувань (саме так прописано в іншій статті того ж закону та в Міжнародній конвенції) не можна депортувати з країни. Тобто, й надати їм статус біженця не можна, але й висилати з України також не можна, оскільки на території їхньої держави відбуваються такі дії, які загрожують їхньому життю або свободі. Це, зокрема, воєнні дії (Ірак, Афганістан) чи відсутність держави, як інституту (Сомалі). Виходить - нонсенс! Тим не менше, саме такі втікачі й зостаються на території України. А згодом намагаються виїхати до Євросоюзу, оскільки наша держава таким категоріям людей не може абсолютно нічого запропонувати. На думку Миколи Товта, щоб позбутися подібних негативних ситуацій, нам потрібно в першу чергу змінити законодавство, прийнявши закон про субсидіарний (додатковий) захист. Утім, багато людей, спостерігаючи за подіями у Франції чи Італії (де час від часу відбуваються мітинги вихідців із азійських країн), бояться прийняття подібного закону. Крім того, нелегальна міграція спотворює соціальну, демографічну, територіальну структуру, загострює конкуренцію на місцевих ринках праці та житла, викликає соціальну напругу, ріст ксенофобії та екстремізму (особливо у країнах Західної Європи).

    Ось і у нас, хоча темношкірі мігранти спокійно співіснують з мешканцями Закарпаття, усе-таки трохи упереджено і з недовірою ставляться до іноземців (в першу чергу люди остерігаються перенесення східних хвороб). В Ужгороді траплялися навіть конфлікти з мігрантами: місцеві підлітки нападали на темношкірих. Утім, останні скаржитися до міліції не поспішали (як-от у великих містах країни), побоюючись конфлікту з правоохоронними органами. Про такі випадки стає вже відомо хіба що на співбесіді в міграційній службі. Щоб уникнути від жорстоких нападів, азіати та африканці ходять вулицями наших міст групами в 5—6 осіб, намагаючись уберегтися від недоброзичливців.

    Утім, якої б думки ми не були про нелегалів, що б ми не робили, аби запобігти такому явищу, як нелегальна міграція, вона все-таки існуватиме попри будь-які заборони. Адже для злочинного світу це, в першу чергу, надто вигідний бізнес. Адже щороку злочинні угруповання незаконно перевозять близько 1 млн. нелегалів. А світові доходи від контрабанди людей становлять 4-7 млрд. доларів на рік і перевищують прибутки від торгівлі наркотичними засобами та зброєю.

    І поки не буде законодавчо врегульовано усіх проблемних питань нелегальної міграції, ми залишатимемось, на жаль, прохідним двором для Євросоюзу.



    Сніжана Русин, Ужгород



    UA-Reporter.com

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору