Угорський "Дранг нах Остен?"

Депутат від Європарламенту від Угорщини Бела Ковач 5 грудня 2010 року в українському місті Берегово (Закарпаття) відкрив свій офіс-бюро. Бела Ковач представляє угорських ультраправих, партію "Йоббік".

Метою цього пана буде надання закарпатським угорцям громадянства Угорщини. Як відомо, в Закарпатській області угорці (за українською статистикою їх 150 тисяч, за угорською – значно більше) компактно розселені у двох районах, де становлять етнічну більшість.

Партія "Йоббік" у парламенті Угорщини посідає третє місце за кількістю депутатів. Вона виступає за відновлення "Великої Угорщини", повернення тих земель, що їх угорська частина Дунайської імперії втратила після Першої світової війни.

Ці наміри безпосередньо зачіпають територіальну цілісність Словаччини, Румунії, Сербії, України і Австрії. В усіх цих країнах є більш чи менш значні угорські спільноти (південь Словаччини, Трансільванія в Румунії, автономний край Воєводина в Сербії, Закарпаття в Україні, північний схід Австрії).

Понад 90 років домінантою етнічної свідомості угорського суспільства є національно-територіальний реваншизм.

За цей час він набував різних форм: від спільного з нацистською Німеччиною тиску на Румунію (коли угорцям вдалося повернути частину Трансільванії); збройної агресії проти Республіки Карпатської України; від участі в розчленуванні Чехословаччини в 1939 році та окупації частини Югославії; війни у складі гітлерівської коаліції проти СРСР до "законспірованого" варіанту ідеології національного переділу за часів комуністичної Угорщини, коли мрія про "повернення земель" жила в культурі, вихованні, освіті, в національній ментальності тощо.

Угорці разом з австрійцями були панівним етносом дуалістичної Австро-Угорської монархії і брали добровільну і дуже активну участь у Першій світовій війні.

В угорських частинах армії Австро-Угорщини було менше випадків дезертирства чи переходу на бік супротивників, ніж у чеських, хорватських, польських формуваннях.

Угорці, відчайдушно захищаючи імперію, зазнали страхітливих утрат. Угорщина надала 43% особового складу збройних сил Австро-Угорщини або 3 мільйони 614 тисяч чоловік, з яких 2 мільйони 138 тисяч постраждали на війні.

Оскільки угорці опинилися в таборі переможених, вони були змушені розплачуватися за поразку. В тому числі, територіями, які вони вважали своїми.

Їм довелося відмовитися від Закарпаття (що на відміну від Галичини урядувалося не з Відня, а з Будапешта), від домінування над Хорватією, від Трансільванії і південної Словаччини.

Територіальні втрати Угорщини були оформлені 4 червня 1920 року у Тріанонському палаці Версаля. Вважалося, що ця держава найбільш втратила від Першої світової війни.

Тому комплекс "повернення земель", мрія про реванш стали органічною і визначальною частиною угорської національної ідеї, що в ХХ столітті ніколи не згасала в душах і умах угорської людності.

Розповсюдження угорського громадянства на громадян України в прикордонному регіоні, по-перше, порушує (брутально і демонстративно) українське законодавство, що забороняє подвійне громадянство.

По-друге, провокує місцевих угорців на іредентистські настрої (приєднання до Угорщини), підсилює рух політичного русинства, що й без того підтримується Угорщиною, а крім усього цього дає поганий приклад іншим державам щодо поводження з їхніми діаспорами в Україні.

Дивує абсолютна відсутність реакції з боку компетентних органів України (напевно, переобтяжених "роботою" з опозицією) на нахабний виклик територіальній цілісності України.

Треба лише згадати, чим закінчилася для Грузії російська паспортизація Південної Осетії і Абхазії. Зрозуміло, що Угорщина – не Росія, і навряд чи угорські танки вирушать на Закарпаття, але в ХХІ столітті є інші методи створення проблем своїм сусідам.

Наприклад, виникнення на Закарпатті радикальних ультранаціоналістичних угорських організацій.

Депутат Європарламенту Бела Ковач похвалився, що до нього по угорські паспорти звернулося вже понад п'ять тисяч закарпатців. І це лише початок.

Цікаво, Україна не є країною Євросоюзу, то чому ж депутат Європарламенту від Угорщини може вести на українській території таку бурхливу діяльність? Хто з нинішніх можновладців йому це дозволив?

Невже нинішня влада в Україні є настільки слабкою, що панічно боїться не лише Москви, але й Будапешта?

Сам Бела Ковач наговорив чимало компліментів на адресу нинішнього президента України і натякнув, що жодної протидії з його боку він не чекає.

На відміну від України, керівництво маленької Словаччини (члена ЄС і НАТО разом з Угорщиною) вже заявило, що всі жителі цієї країни , що приймуть угорське громадянство, будуть негайно позбавлені словацького громадянства з усіма наслідками, що звідси випливають.

Отже, нинішня "крута", "сильна" і "вертикальна" влада в Україні демонструє цілковиту безпорадність і капітулянтство не лише у відносинах з Москвою, але навіть у відносинах з не самою велетенською, потужною і впливовою країною як Угорщина.

А чому б Україні не вчинити за словацьким зразком? Якщо громадяни хочуть бути угорськими, значить вони не хочуть бути українськими, тому український паспорт їм ні до чого, цілком вистачить дозволу на проживання на українській території.

Такі рішучі і цілком законні дії поклали б край провокаційним витівкам із боку деяких сусідніх держав, що становлять реальну політичну загрозу Україні.

Постає інше питання. Чому саме зараз так активізувались ці держави? Чи не тому, що відчувають слабкість влади в Києві, її небажання захищати національні інтереси України? Адже дії таких сусідів шкодять Україні, а не партикулярним позиціям Партії регіонів та приватним інтересам її лідерів.

І хоча, виступаючи у День Соборності України, Янукович пообіцяв поставити національні інтереси вище за особисті, поки що реальних проявів цього наміру не помічено.

Більше з тим, на виборах президента в 2010 році саме угорська і румунська національні меншини забезпечили високий рівень підтримки кандидата від Партії регіонів.

Тут є над чим замислитися, бо окремі, поодинокі факти починають утворювати ланцюжок. А якщо ще згадати заклики до запровадження в Україні інституту подвійного громадянства, що періодично лунають із середовища Партії регіонів, то надмірна дипломатично-правова агресивність окремих держав перестає дивувати.

До того ж, треба нагадати, що в переддень Дня Соборності, деякі телеканали, що перебувають під впливом ПР, пропагували відверто сепаратистські проекти (зокрема на "Інтері" пролунала пропозиція створити окрему західноукраїнську державу в складі Галичини, Волині, Буковини і Закарпаття).

Ось чому зацікавлені сусіди поспішають на цьому тлі забезпечити свій інтерес, щоб спритніші країни не випередили їх на "святі" розподілу українських територій.

А якщо ще згадати, які особи стоять за каналом "Інтер", то справа з національною безпекою України стає зовсім неприємною, такою, що не провіщає українцям нічого доброго.

Хто там на черзі після Угорщини? Росія, Румунія, Словаччина, Польща, Молдова, Білорусь, Туреччина? України на всіх вистачить?

P.S. Варто нагадати, що таку ж доволі активну діяльність щодо своєї паспортизації громадян України ведуть Румунія і Росія. За різними даними, консульство Румунії у Чернівцях надало місцевим жителям понад 50 тисяч румунських паспортів.

Якщо взяти до уваги, що впливові політичні сили Румунії досі не змирилися з державною приналежністю Північної Буковини та Південної Бессарабії, мріючи про створення так званої ROMANIA MARE (Великої Румунії), байдужа реакція офіційного Києва ще більше непокоїть.

А якщо ще додати той факт, що в Криму і Севастополі російське консульство жваво роздає громадянам України російські паспорти, а там їх й без того десятки тисяч людей мають (разом з українськими), то картина вимальовується безрадісна.

Ігор Лосєв, Українська правда