Вихованці дитячих будинків Закарпаття отримали подарунки з Києва (ФОТО)

Після вихідних, у понеділок, 3 жовтня разом із о. Кирил зі Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино, Закарпаття) та Свято-Введенського чоловічого монастиря (м. Київ) благодійники акції "Дорога до дітей" поїхали у Виноградівський дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу, Домбоківську спеціально загальноосвітню школу-інтернат I-II ст. та Виноградівський дитячий будинок-інтернат.

В цей день, до дітей гості завітали також не із пустими руками. Вони подарували діткам не тільки свою любов, ласку, радість, тепло, турботу, хороший настрій, але й солодкі подарунки, фрукти, одяг, канцтовари, новенький телевізор, миючі засоби та багато корисних речей, які стануть у пригоді малечі. Спонсорами цих прекрасних дарунків є Ірина Миколаївна Бойко із Києва, пан Сергій, пан Роман, пані Ксенія, пан Вадим та пан Володимир. Серця цих доброзичливих людей завжди відкриті для добра, любові та хороших вчинків.

У понеділок першим відчинив двері своїм гостям Виноградівський дошкільний навчальний заклад (дитячий будинок) інтернатного типу. Тут за доброю українською традицією дітки та працівники цього закладу нас зустрічали хлібом й сіллю та запрошували на святкову программу, яку підготували в честь нашого приїзду. Цей диво-коровай спекли разом вчителі та дітки саме у дитячому будинку. Вони знали, що до них приїде о. Кирил, на якого вони завжди з відкритим серцем чекають.
Як розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи Елла Михайлівна Келемен, новий корпус дитячого будинку почав діяти в 1995 році. Побудували його завдяки зусиллям директора Ганни Іванівни Велеган. До цього часу в дитячому будинку було 3 групи. Вони функціонували в старому корпусі, де наразі розташований медпункт цього закладу.
– Особисто я сюди перейшла працювати заступником директора з навчально-виховної роботи. Тоді брали дітей, за розпорядженням районної обладміністрації, з малозабезпечених багатодітних родин. У той час діти отримували в нас навчально-виховну базу і в 10-річному віці повертались у свою сім’ю. Сьогодні ж у нас перебувають тільки круглі сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, – говорить пані Елла.
Але коли діти покидають наші стіни, то не у всіх складається щасливе життя. Серце болить, — говорять педагоги Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу, коли вони бачать багатьох діток із простягнутими до перехожих руками на базарах, вокзалах, вулицях міста. На їхню думку, місце дітей — поряд із мамою та татом, якщо вони є люблячими та турботливими батьками.
У цьому дошкільному навчальному закладі дітки перебувають віком від 3 до 10 років (або до закінчення навчання у 4 класі).
Далі їх направляють у Перечинську школу-інтернат.
Аби забезпечити всебічний розвиток малечі, у дитячому будинку цілодобово діє басейн із теплою водою. Харчуються малюки 5 разів на добу: сніданок, другий сніданок, обід, підвечірок, вечеря. Також перед сном вихованці отримують яблучко, хліб із медом чи молочко.
Особливістю цього будинку є те, що групи тут побудовані родинами, аби не розлучати братів із сестрами.
На даний час у дитячому будинку перебуває/влаштовано лише 66 вихованців, а є можливість влаштування ще 84 дітей.

Як зазначає Елла Михайлівна, 10 їхніх дітей 2 роки тому були в Голландії, також уже 5 років поспіль вихованці за рахунок держави мають можливість відпочити на Чорному та Азовському морях.
– У нас є свої таланти. Ми маємо взірцевий фольклорний ансамбль. Наші учні їздили до Києва на фестиваль «Назустріч мрії», а також на фестиваль в Угорщину. Отож, запрошую вас подивитись виступ наших вихованців, який ми приготували для вас – з усмішкою промовляє заступник директора з навчально-виховної роботи Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу Елла Келемен.
Після цього дитячого будинку ми поїхали в Виноградівський дитячий будинок-інтернат. Про життя вихованців цього закладу, я розповім більш детальніше у наступній публікації. Скажу зараз тільки про те, що там ми всі побували в перше. Про те, що ми побачили справді варто написати.
На завершення нашої благочинної акції «Дорога до дітей», ми вирушили в Домбоківську спеціально загальноосвітню школу-інтернат I-II ст. Тут нас зустрів заступник директора з НВР (навчалдьно виховної роботи) - Югас Василь Іванович.
--У цій школі-інтернаті я працюю з 1985 року. До 1976 року я сам навчався у цьому закладі. Я є випускником цієї школи. У минулому, вона була середня школа-інтернат. Коли я приїхав сюди працювати, то тут було 450 вихованців. Зараз у нас до 80 діточок. Реально, маємо можливість утримувати до 100 учнів. У нашому закладі перебувають діти які мають статус або дитини сироти, або дитини позбавленої батьківського піклування. Вік наших вихованців від 7 й до 18 років. У нашому закладі, на сьогодні, працюють 24 вчителів і 22 вихователів – говорить Василь Іванович.
Хочу зазначити, що не кожний педагог зміг би працювати в таких закладах, у яких ми побували. А це тому, що для цього необхідні насамперед — неабиякий педагогічний талант, терпіння, витривалість, чуйність і добре серце. Адже саме тут вихователі, вчителі виховують, навчають та прищеплюють любов до життя, до Божого Слова своїм вихованцям ще змалечку й до випускних класів - до дорослого віку.
Мудрі й талановиті педагоги із великим терпінням та отчою любов’ю кожного дня відкривають двері своїм учням у безмежні квітучі сади знань та нові ази «граніту, інформації та прабабусі — науки». Саме головне — дітки не самотні. Вони мають у цих дитячих будинках «родину та люблячих батьків», які їх розуміють, поділяють з ними радість щастя, якщо буває то й невдачі у чомусь, а також успіхи у навчанні та у всіх їхніх дитячих починаннях.
Після закінчення благочинної акції «Дорога до дітей», ми відвідали Свято-Покровський чоловічий монастир с. Ракошино, Мукачівського району, який був заснований на початку 20 століття отцем Миколою (виходець із Росії). У Божому домі нас щиросердечно зустрів о. Олексій.
За словами о. Кирила, монастир опікується декількома дитячими будинками Закарпаття. Зокрема, Часлівецької загальноосвітньої спеціалізованої школи-інтернату І-ІІ ст. (Ужгородський район), Чинадіївський дитячий будинок (Мукачівський район), Перечинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІ ст.
Наразі в монастирі під опікою є до 18 дітей, котрі закінчили Чинадіївську і Часлівецьку школи-інтернати. Вони там проживають, пораються по господарству, печуть хліб. Тому він у них на столі завжди свіжий, випечений власноруч. Ці діти вірять у Бога і знають, що вони Йому потрібні. Для них проводяться уроки катихизації, настанови щодо подальшого напрямку в житті.
У монастирі проживає більше десятка отців.
Монастир відкритий від 6 години ранку до 8 вечора. Отож, кожен, хто має покликання до Бога, хоче прийти помолитися Йому, посповідатися, у будь-який час може навідатися сюди. Як говорять святі отці, — при великих потребах та проблемах двері можуть відкрити навіть пізньої ночі.

Тетяна Горянка

Як розповіла заступник директора з навчально-виховної роботи Елла Михайлівна Келемен, новий корпус дитячого будинку почав діяти в 1995 році. Побудували його завдяки зусиллям директора Ганни Іванівни Велеган. До цього часу в дитячому будинку було 3 групи. Вони функціонували в старому корпусі, де наразі розташований медпункт цього закладу.
– Особисто я сюди перейшла працювати заступником директора з навчально-виховної роботи. Тоді брали дітей, за розпорядженням районної обладміністрації, з малозабезпечених багатодітних родин. У той час діти отримували в нас навчально-виховну базу і в 10-річному віці повертались у свою сім’ю. Сьогодні ж у нас перебувають тільки круглі сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, – говорить пані Елла.
Але коли діти покидають наші стіни, то не у всіх складається щасливе життя. Серце болить, — говорять педагоги Виноградівського дошкільного навчального закладу (дитячий будинок) інтернатного типу, коли вони бачать багатьох діток із простягнутими до перехожих руками на базарах, вокзалах, вулицях міста. На їхню думку, місце дітей — поряд із мамою та татом, якщо вони є люблячими та турботливими батьками.
У цьому дошкільному навчальному закладі дітки перебувають із 3 до 11 років. Аби забезпечити всебічний розвиток малечі, у дитячому будинку цілодобово діє басейн із теплою водою. Харчуються малюки 5 разів на добу: сніданок, другий сніданок, обід, підвечірок, вечеря. Також перед сном вихованці отримують яблучко, хліб із медом чи молочко.
Особливістю цього будинку є те, що групи тут побудовані родинами, аби не розлучати братів із сестрами.
У нас другий профіль, а це діти із помірною та глибокою розумовою відсталістю віком від 6 й до 36 років. З 6 й до 18 років-це діти дитячий вік й спеціальний рівень навчання, а з 18 і до 36—підготовка до життя. У нас є реабілітаційні групи в яких по15 дітей де вони проходять адаптацію до життя. По профілю до 18 років це діти де процес навчання розроблений за спеціальним планом нашими працівниками, які тут працюють роками. Поки що нових програм за якими мали б працювати наші викладачі поки що немає. Після 18 років ми самі складаємо програму нашого закладу. У нас профіль сільськогосподарський