Дамоклів меч навис над закарпатською "Берізкою"

Останнім часом містом ширяться чутки про те, що над Виноградівським дошкільним навчальним закладом (дитячим будинком) інтернатного типу дамоклевим мечем нависла реальна загроза закриття.

Одні подейкують, буцімто, хтось запланував там відкрити елітний дитсадок для дітей багатіїв, інші десь краєм вуха чули, що кияни-олігархи хотіли б прибрати до своїх рук цей ласий шматочок і влаштувати санаторій. А є й такі, що не приховують обурення, мовляв, не відстояли ми військкомат і пошту, то невже упустимо й нашу славнозвісну «Берізку»?
До слова, розгляд питання про цей заклад на останньому засіданні президії районної ради ініціював голова постійної депутатської комісії, член президії Володимир Любка. На жаль, зустрітися з ним нам не вдалося. І хоч доля «Берізки» поки що невідома, але «Новини Виноградівщини» вирішили поцікавитися баченням проблеми і шляхів її вирішення в людей, яким вона також небайдужа.
Йосип БОРТО, член президії районної ради:
– Ситуацією, яка склалася станом на сьогоднішній день, я не володію. Розповім про стан справ, якими займався, коли працював на посаді заступника голови районної ради. Втім, наскільки я начуваний, ситуація не покращилася. Потужності закладу не використовуються сповна, кількість дітей, які утримуються в ньому, є недостатньою. Хтозна, хто виношує певні плани стосовно «Берізки» і якими вони є – невідомо. А яка доля очікує вихованців закладу?
Передбачаючи можливі нарікання, мовляв, чому районна влада не діє, відстоюючи «Берізку», чому не протистоїть проблемі, зазначу: це питання неодноразово порушувалося районною радою на засіданнях депутатських комісій і сесіях, надсилалися звернення і в управління освіти ОДА, і у Міністерство освіти України, і голові ОДА…
Але зрушень немає і практично нічого не робиться для того, аби зберегти заклад. Нинішня ситуація – наслідки державної стратегії, яка базується на тому, аби дітей утримувати не в дитбудинках чи сиротинцях, а виховувати в сім’ях. Але, на жаль, дозвіл на усиновлення дають не тільки українським родинам. Дітей вивозять і за кордон. Я вважаю, що це неправильно. По-перше, хто відстежуватиме їхню подальшу долю і умови перебування в закордонних сім’ях, а, по-друге, хіба нас більше не хвилює демографічна ситуація в Україні?
Інша сторона питання – «Берізка» славиться чудовою базою. Можливо, тому стосовно неї хтось має свої плани. Вирішити проблему, думаю, можна. З цією метою до Статуту слід внести зміни, доповнивши пункти, що регламентують комплектування закладу, категоріями напівсиріт, дітей з багатодітних, малозабезпечених та сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Наразі там відповідно до чинного законодавства перебувають лише сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
А тому залишається поки що інший шлях: проводячи рекламно-інформаційну кампанію закладу, поповнювати його контингент дітьми цих категорій з інших районів області. Але він, на жаль, малоефективний. Здавалося б, економічно невигідно утримувати такий штат персоналу. Але ж у даному контексті мова йде не про якесь підприємство і його прибутковість, а про долю дітей, для яких слід зберегти «Берізку» – один із кращих дитбудинків України.
Катерина МАРУШКА, в. о. директора Виноградівського ДНЗ (дитячого будинку) інтернатного типу:
– Я пропрацювала в «Берізці» 34 роки вихователем. Зараз так склалися обставини, що вже три місяці виконую обов’язки керівника. Проблему маємо велику – у нас є все: прекрасні умови, чудовий колектив, хороше харчування для наших вихованців, великий досвід роботи, бракує тільки дітей. Річ у тім, що через державну політику, пріоритетом якої є влаштування дітей у сім’ї громадян та дитячі будинки сімейного типу, ми обмежені категоріями – наразі у нашому закладі утримується 64 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Останнім часом у нашому закладі перебувало до 90 вихованців. Але ж ось і цьогоріч 13 дітей всиновили громадяни Італії. До того ж уже третій рік спостерігається тенденція щодо скорочення кількості наших вихованців. Ми розуміємо державну стратегію, започатковану попереднім Президентом України Віктором Ющенком, мовляв, кожній дитині – родину, але ж, погодьтесь, у нашому районі є багато кризових сімей, батьків, які з різних причин не забезпечують належне утримання та виховання своїх дітей, котрі не отримують повноцінне харчування, медичну допомогу, не відвідують дитячі навчальні заклади та школу.
Чому ж не можна влаштувати їх у наш дитбудинок, хоча б тимчасово, без позбавлення їх батьків батьківських прав? Невже не можна внести відповідні зміни до Статуту закладу, аби сприяти його наповнюваності? Зміни та доповнення до нього можливі з ініціативи засновника, а ним є обласна рада.
Дитбудинок розрахований на 120-150 дітей. У колективі 110 працівників. Торік у вересні вже було скорочено сімох – це був вимушений крок. А що робити нині? Теж скорочувати? Душа болить за колектив. У нас золоті фахівці, наші вихованці всіх нас називають мамами. І як, зрештою, скоротити людей, яким до виходу на пенсію залишилося 2-3 роки?
Як дивитися їм у вічі? Як зберегти колектив і заклад? Ми борсаємося, б’ємося, як риба об лід, стукаємо у всі двері, в кабінети влади, Телефонуємо у всі служби в справах дітей, які діють на території області, мовляв, дайте нам дітей, тут для них є всі умови і зручності, належний догляд. Не віримо, що в цілій області немає таких дітей, які б потребували утримання у нашому дитбудинку. Але ж звідки чекати допомоги? Таке ось замкнене коло…