Інвестори з Голандії вирішили спасти життя дітей в закарпатському інтернаті

Ерік Блюмкольк: «Під час свого візиту, я побував в інтернатах 3-4 профілю для дітей з інвалідністю. І повірте, що ніколи у житті, я не мав такого страшного - важкого огляду й таких почуттів від побаченого, як під час візиту до таких складних закладів»

На початку тижня, гостями прес-центру «Закарпатської правди» були: директор Фундації “SOFT Tulip” (Нідерланди) Ерік Блюмкольк, заступник директора центру комплексної реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів Ірина Рошкович та начальник головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської ОДА Віктор Мацола . Вони розповіли журналістам не тільки про історію співпраці між закарпатцями й голландцями, але й про її практичні наслідки, які принесли тільки позитивні результати.
Першим розпочав розмову про історію співпраці із закарпатцями та чим власне він займається у нашому краї — Ерік Блюмкольк.

— Дякую вам за те, що ви зацікавленні у цій темі щодо співпраці з Нідерландами та Закарпатською областю і особливо, що стосується саме тих людей, вразливіших верств населення, які є у нашому суспільстві, ми говоримо про людей з інвалідністю, про людей похилого віку та людей з психічними проблемами захворювання . Я хочу подякувати за запрошення реабілітаційного центру "Дорога життя", у запрошені до участі у співпраці, тут в Ужгороді. Чесно кажучи я раніше ніколи не чув про ваше місто. Наша співпраця розпочалася ще у 2005 році, коли керівництво медико-соціального реабілітаційного центру «Дорога життя» взяло участь у конференції, організованій Міжнародною Федерацією SOFT у м. Дебрецен (Угорська Республіка). Після того МСРЦ став членом Федерації і в жовтні 2006-го запросив партнерів із SOFT до Ужгорода – на міжнародну конференцію, яка тоді проходила. За 5 років візиту, я відвідав деякі спеціалізовані інтернати в Івано-Франківській області у Львівській області, також у Закарпатській області. Під час свого візиту, я побував в інтернатах 3-4 профілю для дітей з інвалідністю. І повірте, що ніколи у житті, я не мав такого страшного - важкого огляду й таких почуттів від побаченого, як під час візиту до таких складних закладів. Я був глибоко шокований щодо ситуації, в якій ті діти мали виживати, так, буквально мали виживати. І там ситуація була дуже поганою. Я все побачив й вирішив, що потрібна допомога і я допомагатиму.
Познайомився я, із сміливою особистістю, і ця людина працює в хорошому реабілітаційному центрі "Джерело" у місті Львові. Вона, вже тоді намагалася зробити деякі зміни у тому інтернаті. А звати її, пані Олена й вона є фізичний реабілітолог. Разом ми шукали й знаходили підтримку в різних комерційних, недержавних організаціях й навіть у парламенті»— згадує Ерік Блюмкольк.
Голландці підготували команду українських фахівців, які самі потім навчали колег тонкощам роботи з інвалідами та проводили тренінги. І результати такої роботи були - вражаючими. Я маю сказати, особливо й про те, як реагували працівники інтернатів на тренінги. І це також вражаюче. Вони дуже хочуть навчатися і вони від щирого серця працюють використовуючи всі тонкощі роботи з інвалідами, яких вивчилися у нас. Ми проводили там також декілька конференцій за круглим столом -- розповідає далі директор Фундації “SOFT Tulip” (Нідерланди).
Із 2006-го, пан Ерік Блюмкольк побував у нашому краї неодноразово. І тому у нього виникло бажання ознайомитися з декількома інтернатними закладами Закарпаття. А їх в області не мало. Доктор Блюмкольк разом із своїми колегами за підтримки начальника головного управління праці та соціального захисту населення Закарпатської ОДА Віктора Мацали, відвідав психоневрологічний інтернат у с. Тур’я Ремети. Побуваючи у цьому інтернаті, візитери із-за кордону вбачили, що не дивлячись на те, що персонал цього закладу робив усе можливе, що в їхніх силах було, однак у пацієнтів забезпечення ще такі радянські, й жили вони без будь-якого шансу на реабілітацію – так, як у «совєтські» часи, про які мали б усі вже давно забути. «Після трьох років підготовки ми змогли залучити мережу установ, які надають допомогу в психіатричній допомозі. Для медперсоналу влаштували навчання, реакція була позитивна. Ми не хочемо показати, що ви тут щось погано робите, просто, маючи досвід, показуємо, якими шляхами можна покращити ситуацію. Разом із директором, з паном Мацолою та з "Дорогою життя" ми розробили план у якому будуть деякі зміни, – говорить пан Ерік Блюмкольк.
Нині, важливим є, те, щоб соціальна й медична допомога надавалася дітям-інвалідам якомога раніше, й з раннього віку. Також важливу роль відіграє й те, щоб у родинах (якщо вони є), близькі люди займалися з дітьми, котрі є інвалідами. Це може дати змогу «попереджувати» складну ступінь інвалідності й діток не доведеться віддавати в інтернати. «Має існувати достатньо кваліфікованих закладів денного перебування, де діти можуть проходити комплексну реабілітацію. Плюс зусилля люблячих батьків, котрі є найкращим прикладом для своїх дитят, і разом можна домогтися, наприклад, щоб дитину з синдромом Дауна взяли в нормальний садочок. Ми дуже цінуємо те, що роблять наші колеги, тому що насправді, вони змінюють деякий світогляд, представляють нові свої ідеї й нове бачення, як все має відбуватися, щоб з кожним кроком йти до кращого, до світлого, а не залишатися у минулому із якого давно вже настав час виходити – говорить пані Ірина.
До вищесказаного пані Іриною та паном Еріком, Віктор Мацола підтвердив співпрацю та повне взаєморозуміння з голландськими партнерами й щиросердечно подякував їм за допомогу та підтримку.
Але під час розмови, на зустрічі у прес- центрі «Закарпатської Правди», «прозвучали» й такі фрази, що у нас діти-інваліди в інтернатних закладах не доїдали й мало «не помирали з голоду». Як усе є насправді, розповідає далі пан Віктор.
— Це питання не в тому стоїть, що недоїдають діти в інтернатах , а питання саме стоїть у тому, що є така категорія дітей які не можуть сприймати їжу. Річ у тім, що наші спеціалісти не могли правильно нагодувати цих дітей, бо вони не сприймають цю їжу. Фахівці які приїжджали до нас, у тому числі й з Нідерландів, категорію наших людей - спеціалістів, які займаються цими дітьми якраз навчили як правильно підходити до вирішення цього питання, так що тут не стоїть питання, що вони голодують. У нас, інтернатні заклади, забезпечені відповідно й харчуванням і напрацюванням. Тут, проблем не має жодних. І вони це знають , як вже підкреслив колега і координатор цього проекту, в нас є повне порозуміння і співпраця із міжнародними організаціями. Зараз говориться про те, що у інтернатних закладах , які при Радянському Союзі були установлені, суспільство, громадськість не мали доступу до того, як там живуть чи утримуються діти, або люди з фізичними чи з розумовими вадами . І тепер саме, враз повстало питання у тому плані, що ці заклади мають бути не закритими, а доступними й громадськість має знати, що є такі інтернати , що є така проблема. І цю проблему, треба уміти вирішувати. Необхідно знати й методику вирішення цих питань. Нажаль, у нас не вистачає тих професіоналів, які займаються питаннями психіатрії й тому ми співпрацюємо із усіма Європейськими асоціаціями, у тому числі й Нідерландами, у яких є вже так би мовити, досвід напрацювання. І ми щиро вдячні, що вони знаходять час, можливості й кошти для того щоб приїхати до нас в Україну і в тому числі й у Закарпаття для налагодження співпраці . І як ми всі зрозуміли, що вона з кожним роком все покращується . Ми робимо і знаходимо нові шляхи і можливості для вирішення тих проблем, які існують в області. На жаль, в Закарпатті є 56 тисяч дітей-інвалідів різного ступеня. Це досить велика цифра. І більше 1000 дітей проживає у різних закладах інтернатного типу, в основному це заклади які знаходяться у сфері організації соціального захисту населення. Діти забезпечені там, є відповідні умови належні для проживання, але не можна порівняти ці умови які є зараз у нас із Європейськими умовами . Тому в нас є над чим працювати. Якщо говорити ще раз й повернутися до того, що який досвід у колег, котрі до нас приїхали з Нідерландів, то ви почули зі слів пана Еріка , що у них цими питаннями займаються не державні організації. А у нас цими питаннями в більшості, в основному займаються тільки державні організації і на щастя, вже починається вчасно процес у тому плані, що підключаються й громадські організації, які займаються питаннями по тому, щоб знайти можливості різного роду реабілітації для дітей, які знаходяться у цих інтернатах. Досвід спеціалістів із Нідерландів для нас є дуже важливим . Ми їм вдячні за те, що вони розуміють наші проблеми і Ерік Блюмкольк розширює коло співпраці, і запрошує все більше для цього спеціалістів. У нас починається така «дискусія», як саме покращувати й розширяти цю роботу і знаходити різні шляхи у покращені результатів з наданням необхідних послуг для дітей із фізичними, розумовими й психічними вадами розвитку.

На закінчення, до всього вище сказаного хочу додати, що я маю велику надію, на те, що директор Фундації “SOFT Tulip” (Нідерланди) Ерік Блюмкольк та його колеги, найближчим часом побувають у Виноградівському дитячому будинку-інтернаті. Туди необхідно поїхати й побачити, як там живуть діти люди – інваліди. Зараз я, про цей заклад писати нічого не буду (поки що), але скажу одне — цьому закладу, цим людям потрібна велика підтримка й допомога. Їх необхідно побачити й почути. І це слід зробити вже, зараз, а не потім…можливо колись…

Т. Горянка