Живе на Закарпатті славна династія

Про прадіда, діда й батька Степана Деркача та їхній внесок у історію краю...

Меценат і депутат обласної ради Степан Деркач — знана і шанована людина на Закарпатті. Чи не щотижня у обласній та місцевій пресі можна прочитати про його благодійницьку діяльність на теренах Хустщини та Іршавщини. Тому природно, що у людей з’являється бажання більше знати про таких непересічних особистостей, їх походження, родовід. Аби задовільнити таку цікавість сьогодні на основі матеріалів, наданих депутатом, дещо про рід Степана Деркача.

Сільський «бирів» Ракошина Янош Деркач

Династія Деркачів бере свій початок із села Ракошино Мукачівського району . Прадід Деркач Янош народився тут у 1866 році. Після закінчення школи став господарювати на землі. Своєю сумлінністю, чесністю завоював шану односельчан. Три роки був сільським бировом. Чесна людина завжди відстоювала права простих трудівників, багатодітних сімей. Очолював районний кооператив.
Деркач Імре народився в 1892 році у селі Ракошино. Після закінчення школи ґаздував на землі. В роки Першої світової війни у складі артилерійського підрозділу воював на російському та румунському фронтах. За мужність, виявлену в боях, отримав різні високі нагороди. У 1918 році потрапив у полон, з якого в 1920 році повернувся додому і став знову ґаздувати у рідному селі.
Степан Деркач — молодіжний лідер Карпатської русі
Дід Степан Деркач за свій вік зазнав декілька політичних влад і режимів, як це судилося нашим краянам у XX столітті. Він був людиною тямущою, ґаздовитою. Народився в багатодітній родині хлібороба. Тут і проходило його дитинство. Тут пішов у початкову школу. З часом юнак подружився з учнями Ужгородської учительської семінарії, директором якої був відомий педагог Августин Волошин. Від них отримав свідомий гарт українця, вперше вивчивши такі українські пісні, як «Ще не вмерла України», «Реве та стогне Дніпр широкий» та ін.
По закінченні школи став разом з батьком господарювати в рідному селі. Займався активною громадською роботою. Згодом очолив крайову спілку молоді. Був депутатом обласної ради. Займався племінною справою. Вирощував породистих коней. Очолював осередок коноводів. На різних фестивалях, святах та виставках демонстрував лошаків.
Степан був свідком й активним організатором крайової організації молоді на Підкарпатській Русі.. У 1936 році його обирають головою крайової організації молоді. Він докладає чимало сил, аби цей осередок проводив активну роботу. Метою роботи стало культурне й соціальне возвеличення людини села. С.Деркач їздить по краю, налагоджує ділові контакти з молодіжними організаціями, на урядових рівнях, добивається вирішення проблем трудового селянства. Був ініціатором відзначення 1-го червня 1936 року Дня підкарпатської селянської молоді. В урочистостях з цієї нагоди брали участь 8000 юнаків та дівчат краю й продемонстрували уряду Чехії, що вони здатні вирішувати проблеми свого народу.
З часом він активно працював у «Просвіті», на різних зібраннях зустрічався з Августином Волошином. Отримував різні завдання, вчасно виконував їх, бо мріяв про вільну Закарпатську Україну. І ось настала золота осінь 1944 року. Прийшла довгождана воля. Та не так сталося, як гадалося... Настав час куркулів, до числа яких зарахували і тямущого господара Степана Деркача.
У радянські часи молодіжний лідер Степан Деркач переслідувався за вільнодумство, був заарештований працівниками КДБ й відправлений в Ужгород. Допитували, катували, вимагали підписати папери, які сфабрикували, щоб суд міг винести вирок, як «ворогу народу», який виступав проти політики компартії. Степана засудили на 20 років позбавлення волі в ЗТТ. Багато там закарпатців залишилося назавжди. С. Деркач, на щастя, повернувся додому. Сидів від «дзвінка до дзвінка».
Повернувшись додому з підірваним здоров’ям, він влаштувався на роботу. Не міг забути пережите, сталінські табори. Разом з дружиною виховали двох синів та двох дочок. Помер від хвороби у рідному селі. Старший син Томаш Деркач – провідний хірург Хустської центральної лікарні.
Знаний аграрій та ветеринар Тиберій Деркач
Традиції й набутки династії Деркачів продовжує син Степана Деркача –Тиберій (батько). Він – знаний у краї аграрій, фахівець ветмедицини. Закінчив аграрний коледж і вуз. Головував у колективному господарстві села Рокосово Хустського району. Був головним ветлікарем Хустщини.
Тиберій Деркач дотепер береже старі зошити тата, рукописи записів, його спогадів. Це свого роду — хвилююча сповідь літнього чоловіка про все, що довелося йому пережити від юнацьких років в часи панування «совітської імперії», про знедолену і обкрадену на своїй землі родину, яка постраждала від сталінської комуністичної катівні. Весь матеріал написаний на основі конкретних фактів із власного життя та життя рідних і близьких людей… У цьому щоденнику розповідається про події кінця 30-х років XX ст., про страхіття сталінського режиму, про добрих, порядних людей, які протистояли пекельній системі, про справжню дружбу і кохання, які допомагали долати життєві незгоди і лихоліття, про велику материнську любов, про незнищеність і невмирущість людської душі…
Нині династію Деркачів продовжує депутат Закарпатської ради від Хустщини Степан Деркач, у якого росте ще один наступник знаного роду — син Олексій.

Степан Василенко