Ужгородський освітянин Ернест Марко відзначить своє 100-річчя

Прожити століття – дар, який Господь дає в подарунок обраним. В Ужгороді одним із них є освітянин Ернест Андрійович Марко. Педагог, який останню частину свого професійного життя попрацював в Ужгородській спеціальній школі для глухих дітей, 29 лютого відзначить своє 100-річчя.

Народився Ернест Андрійович в 1912 році в селі Лекард. У той час ця місцевість належала Чехословаччині. Через 6 років батьки малого Ернеста переїхали до Ужгорода, де оселилися на Радванці.
Дітей у родині, де виріс Ернест, було семеро. Але вони змушені були скоро подорослішати. Рано помер батько, а коли юнаку виповнилося 18, із cвіту пішла і мати. Ернест самостійно здобував освіту, працював.
У 1930 році Ернест Марко закінчив учительську семінарію в Ужгороді. Із цього часу розпочалася його освітянська стежка. Він працював у різних селах Закарпаття – гірських і низинних. А із 15 січня 1955 року і до самої пенсії він проробив вихователем в Ужгородській спеціальній школі для глухих дітей.
Ернеста Марка можна назвати не тільки професіоналом своєї справи, але й чудовим сім’янином. На роль люблячої та коханої дружини, вірної супутниці життя Ернест обрав жінку, яка прекрасно розуміла його. Вона була вчителем-педагогом – математиком. А з часом у подружжя народилося троє дочок, які продовжили педагогічну справу Марків. Старша та молодша дочки стали математиками, середня – фізиком. До слова, із молодшою донькою освітянин проживає нині в Ужгороді.
Ернест Марко не тільки хороший сім’янин. Батьківське тепло та добро, яке закладене в його душі та серці, він приносив і до школи. Педагог хотів, щоб його вихованці були оточені любов’ю, домашнім теплом.
Вихователь Марко вів багато гуртків у спеціалізованій школі. Вчив дітей працювати з деревом, долучав своїх підопічних до лозоплетіння. На екскурсіях та прогулянках багато розповідав дітям про життя людей, про те, як доводилося важко жити у роки війни. Ернест Андрійович твердив своїм учням, що їм поталанило, бо вони безперешкод можуть отримувати освіту.
Турбувався освітянин і про те, щоб його учні не хворіли і займалися спортом. Він докладав максимум зусиль до того, щоб учні-хлопці виростали справжніми чоловіками, які можуть оберегти і захистити дівчат, допомогти їм. Зазначимо, що на плечі вихователя лягає велика відповідальність. Адже у таких закладах потрібно бути і батьком, і мамою, і хорошим товаришем, і вчителем.
«Це дуже добрий, чуйний інтелігент. Він випустив не один десяток хороших людей із стін навчального закладу. Усі свої знання та почуття Ернест Андрійович щодня віддавав глухим дітям. Він навчав їх не тільки розвитку мови, але й докладав максимум зусиль, аби учні були всебічно розвинутими, виростали добрими та чуйними», – говорить теперішній директор Ужгородської спеціальної школи для глухих дітей Наталія Іванівна Бушко.
«Ернест Марко завжди морально – добрим словом, хорошими настановами – підтримував людей. Він був прикладом чудового сім’янина. Завжди знаходив спільну мову з усіма колегами та не підвищував голосу на своїх учнів. Це людина, що не мала в душі агресії та зла. Він ніс добро і завжди був чесним, порядним і відповідальним». Так і по нині характеризують педагога-ювеляра Катерина Михайлівна Кохан, Ольга Іванівна Кричан, Єлизавета Степанівна Череван, Олександра Григорівна Васильєва. Це люди, з якими він крокував по освітянській ниві не один десяток літ.
Прожити достойно такий довгий відрізок життя – нелегко. Однак Ернесту Марку вдається проходити життєву стежину, не залишаючи по собі на ній брудного сліду. З нагоди столітнього ювілею знайомі, колеги та близькі люди вітають іменинника з прекрасними роками. Насамперед, бажають йому здоров’я, щастя, миру, злагоди та Божої підтримки і благословення. На многая і благая літ, шановний Ернесту Андрійовичу Марко.

Т. Горянка,
В. Попович