На допомогу небайдужих чекає костел Воздвиження Святого Хреста

Католицький храм у центрі міста Берегово – костел Воздвиження Святого Хреста – вважається однією з найстаріших кам’яних будівель Закарпаття. Його побудували в 1100 році – цю дату висічено на одному з віконних прорізів.

Зведений у романському стилі, храм був знищений татарами в 1241 р. і заново відбудуваний в 1418-му. У 1519 р. костел отримав статус собору, а через півтора століття, в 1657 р., був практично зруйнований… польськими військами. Тепер це звучить дивно – до чого тут поляки? Але в історії Європи часто виникали дивні союзи і гротескні конфлікти. Однією з таких трагічних подій була війна трансільванського князя Дьордя Ракоці ІІ за польський престол. Ця боротьба за владу відбувалася в розпал європейських релігійних війн 17-го століття. У1657 р. спільно із запорізькими козаками та шведськими військами Дьордь Ракоці оголосив війну Польщі і на короткий час навіть завоював Варшаву та Краків. Але на боці поляків виступила Туреччина – і князя швидко розбили. Польські війська князя Любомирського вторглися на землі сучасного Закарпаття, аби завдати якнайбільше шкоди маєткам Ракоці. Від цих змагань за владу страждали прості люди, яких можновладці прирівнювали до майна і нищили без жодного християнського співчуття. Князівські лицарі (рейтари) палили села, маєтки, руйнували церкви. По сьогодні на Берегівщині зберігається пам’ятка тієї доби – руїни костелу Іонна Хрестителя на околиці Мужієва, знищеного в 1657 році. У Берегсасі ж того року сталася страшна подія – 17 липня війська Любомирського увійшли в беззахисне місто, населення якого сховалося в соборі. Вояки обклали церкву хмизом і підпалили. Практично всі загинули. На чорній від диму стіні жорстокий князь наказав написати латиною “Vicem pro vice reddo tibi, bone vicine!” (“Око за око, я віддав свій борг, добрий сусіде!”).
Невдовзі відремонтований храм постраждав удруге. У 1686 р. він став ареною боїв між австрійськими військами та повстанцями, очолюваними знаменитою Ілоною Зріні. Куруци, зробивши вилазку з обложеного Мукачівського замку до Берегсаса, оточили габсбурзьких військових, які намагалися заховатися за стінами храму. І тоді він знову горів – підпалили багаттям із розібраних дерев’яних хат. Загинули не лише солдати, пожежа охопила все місто, а в церкві провалився дах, потріскалися стіни. Після тих страшних років костел стояв у руїнах понад півтора століття. Його кілька разів намагалися відновити, та бракувало грошей і згоди на те, який має бути відроджений храм.
Відродження почалось у 1839 р. Сім літ тривали будівельні роботи, оплачені графом Шенборном (за кошти, отримані з тяжких податків місцевого населення). 1 листопада 1846 р. собор освятили на честь Воздвиження Чесного Хреста. Архітектор Альбін Тишлер, який керував роботами, надав храму готичних форм, як і бажали мешканці. Утім, фахівці відзначають у деяких деталях наявність елементів романського стилю. Із зруйнованого любомирськими рейтарами храму в Мужієві до берегівського був перенесений портал (вхід), що знаходиться між ризницею та святилищем. Головний алтар виконано в стилі барочної готики. Цікавим елементом храму став сонячний годинник – у вигляді дуги із римськими числами. Він показує середньоєвропейський час. У 1899 р. храм збагатився органом, створеним будапештською фірмою братів Рігерів.
Здавалося б, відтоді настали принаймні спокійні часи. Його не зачепили світові війни. Навіть радянська влада не завдала йому шкоди (хоча, наприклад, у тому ж Берегові в готичному храмі 15 ст., на околиці міста, колишньому селі Ардов, був облаштований музей атеїзму), хіба що позбавила кількох будівель, які належали церковній громаді. Однак, на жаль, нині в костелу є чимало проблем. Про них журналістам розповідає новий настоятель храму, вікарій Антал Міхаелс. Ця непересічна людина цікава навіть і тим, хто далекий від католицизму. Пан Антал народився в Будапешті, і до прийняття священицького сану працював кухарем у найкращих готелях угорської столиці. Йому доводилося готувати страви навіть таким персонам, як Янош Кадар, Маргарет Тетчер та шведський прем’єр Улоф Пальме. У 1990-х роках Міхаел вчився в семінарії Естергома, а тоді почав роботу священика. Два роки ніс службу в Мукачеві, і ось уже рік очолює католицьку громаду Берегова. Отець Антал відрізняється від багатьох священиків відкритістю, демократичністю. Так, чимало людей знають його як… футболіста-аматора, що дозволяє йому підтримувати здоровий спосіб життя.
Очоливши католицьку громаду, новий настоятель звернув увагу на проблеми храму. Насамперед, давно необхідно упорядкувати навколишню територію. Раніше вона належала автошколі, потім тривалий час була занедбана та, зрештою, перетворилася на непривабливий пустир. Будову автошколи церкві повернуто в аварійному стані, і наразі там триває ремонт. Але недобросовісний підрядник затягнув це аж на роки – лише нещодавно вдалося владнати цей неприємний конфлікт. У планах отця Антала – перебудувати приміщення автошколи під будинок для служниць, для виконання благочинних акцій. А на пустирі він та інші небайдужі вірники хочуть створити сквер, облаштувавши його в католицькому дусі, із Хресною дорогою. Поруч із великим собором у часи, коли він стояв напівзруйнованим, діяла невеличка каплиця. У наш час на її місці проводилися розкопки, і їхні сліди варто було б законсервувати, зробивши доступними для огляду, як це робиться при цивілізованому підході до реставраційних робіт. Майбутній сквер разом із церквою мав би отримати назву площі пастора Ференца, репресованого в 1949 р. настоятеля собору. Зусиллями церкви дані про нього знайдено аж в архівах російського м. Іркутськ. Справа майбутнього – пошуки решток мученика та їх перепоховання в рідному місті. Старовинний костел отець Антал волів би зробити більш відкритим для людей – не лише католиків, а й всіх небайдужих, зокрема, до популярної серед туристів готики. Церква має в розпорядженні експонати, які б могли стати основою невеличкого музею, який разом зі старовинним костелом та охайним сквером має всі підстави стати популярним для відвідувачів.
Однак це ще тільки в планах, а сьогодні храм викликає тривогу – нещодавно по його стінах пішли тріщини. Причин їх виникнення може бути кілька: це й рух автотранспорту по дорозі поруч із церквою, і можливі зсувні процеси. Потрібне втручання спеціалістів. Як необхідне воно й для нового оформлення храму. Малювання 1990-х років було не надто професійним, не сповна відповідає готичному духу церкви. Біда з годинниковою вежею – вона в аварійному стані, і подивитись на Берегово з висоти його найстарішої будівлі наразі неможливо. Мовчить і годинник, який мав би відбивати час бронзовим передзвоном.
Для рішення цих проблем потрібні насамперед кошти, а часом і просто праця небайдужих громадян. І не обов’язково католиків, адже готичний храм із майже тисячолітньою історією є неабиякою цінністю, окрасою всього Берегова, та й краю в цілому.

Олег СУПРУНЕНКО, "Берегово"