Чужих дітей у нас не буває! (ФОТО)

Уже восьмий рік поспіль в Україні відзначають День усиновлення.

Згідно указу Віктора Ющенка "...ураховуючи суспільну значущість усиновлення в забезпеченні права кожної дитини на виховання в сім'ї, з метою підтримки та розвитку національного усиновлення..." цей день став національним святом і співпадає із днем християнського вшанування Віри, Надії, Любові та матері їх Софії.

Знедолені діти знаходять прихисток в українських родинах. Однією з таких сімей стала родина Салманових, яка проживає у селищі Барахти на Київщині. Подружжя Фаудін та Олена виховують 6 власних та 12 прийомних дітей. У родині на тісноту не скаржаться - кожен знає свої обов'язки: хтось допомагає няньчити молодших діточок, хтось смачно куховарить, а комусь до вподоби домашнє господарство. Потрапивши у такий багатодітний вулик не відчуваєш розподілу на рідних та чужих - усі як одне ціле, дбають один за одного.

Фото - Асоціація громадських організацій "Соціальний захист"

Фаудін та Олена вже 32 роки у шлюбі і навіть мають крихітку-онучку. Деякі діти вже отримали фах, а деякі - на заробітках за кордоном. Сини допомагають батьку по будівництву та заготовляють дрова на зиму. У родини є господарство. Серед улюбленців - пес Джамбо та теля Чирва. Також усі гуртом господарюють, адже тримають корову, свиней, вирощують городину. 

Українська світлиця - діло рук підростаючих господинь. Олена Михайлівна (мати) разом з доньками зібрала колекцію національних жіночих вбрань, унікальних хусток, рушників та фотографій у сільсому будинку культури. Особливим для дівчат є куточок із ляльками-мотанками. Молоді майстрині розповідають, що створювали їх гуртом, кожен міг доповнити роботу один одного.

Читайте також: Шлях маленьких кроків та великих перемог. ВІДЕО

Один з українських костюмів у світлиці має унікальну історію, про яку розповіла мати дитячого будинку: «Коли ми збирали фотографії, де жінки у національних костюмах, то звернули увагу на те, що всі жінки в однакових костюмах. Сорочки різні, а вбрання - одне. А потім зрозуміли, що він на село був один».

Під наглядом Салманових і сільська бібліотека. До шкільної ходять інколи, а ось до Олени Михайлівни прибігають частенько та просять цікавих книжок.

"Тут все живе. Є фантастика, казки, книжки про природу. Є легенди про село. Читають - все. Особливо першачки, беруть усе підряд", - розповідає донька Вікторія. Дівчина зізнається, що й сама часто приходить брати книжки, особливу увагу приділяє українській літературі і обов'язково у повному обсязі. Каже, що так цікавіше. "Іноді в бібліотеці можна знайти твори, яких немає у школі або Інтернеті. Тоді питаю у мами, чи є вони в нашій книгарні, приходжу і беру читати".

У домівці родини затишно й чисто. Господині та господарі зізнаються - такий порядок у них завжди, бо кожен знає свій обов'язок і якнайкраще з ним справляється.

Простора кухня та великий стіл - найзатишніше місце у будинку. "Коли на канікули та свята з'їжджаються діти, місця на всіх може не вистачити, але намагаємося вміститися всі", - розповідає батько, Фаудін Муталібович. Чоловік - мусульманин, але суворих правил дітям в їжі не встановлює. Господар сміється, іноді й самому мало перепадає з обіднього столу, та це пусте. Головне - щоб діти були ситі.

Ніяка спецшкола не навчить дитину краще, ніж сім'я

Маленька Віолетта - завжди у центрі уваги. Дівчинці вкрай необхідна турбота та любов оточуючих. Мама Олена розповідала, як важко було підняти дитину: у 6 років дитя не балакало взагалі. Віола боялася води, тоді один із синів запропонував замінити душову кабіну на ванну і лише після таких побутових змін дівчинка залюбки плескалася у воді. Родина спрямувала усі зусилля на те, щоб Віолка розвивалася і вже за 2 роки дівчинка почала говорити. Нині вміє сама чистити зубки, робити собі чай, називає імена усіх членів родини та весело бавиться з братами та сестрами на подвір'ї. До звичайної школи Віолетту не візьмуть, а зі спецшколою батьки категоричні, бо не уявляють свого життя без дівчинки. Мама з татом впевнені, що особливий підхід та увага - ось справжня рушійна сила у лікуванні малюка.

Фото - Асоціація громадських організацій "Соціальний захист"

Батько родини Фаудін Муталібович родом із Дагестану. Каже, що проблем із вихованням великих родин немає. Ще з дитинства його привчали виховувати багато дітей, тому й сьогодні голова сім'ї не боїться такої відповідальності і готовий дарувати усю любов та піклування своїм дітям. Чоловіка в родині поважають найбільше, а мати говорить, що з таким господарем, як Фаудін, - не страшно: у складні 90-ті чоловік взяв на свої плечі усе матеріальне забезпечення родини.

Головне - не боятися

Батьки радять родинам, які не можуть наважитися на всиновлення -  не боятися: "Якщо діти будуть рости в родинах, а не на вулицях, то і держава наша буде щаслива". Подружжя поділилося з нами секретом таких міцних та вірних відносин.

Головне - це довіра та вміння поступатися. Якщо немає взаєморозуміння, тоді сім'я зруйнується. Потрібно усвідомлювати свої помилки та вміти їх приймати.

Нехай в кожній родині, яка відкрила свої двері для таких діточок завжди буде мир, любов та злагода! А тим, хто ще не наважився, ця історія слугує прикладом того, як легко і дружно жити, коли в родині один одного люблять та поважають!


Дар'я РЕВЕНКО