Петро Бронтерюк: "І болить серце"

Окремою книгою під назвою “І болить серце” видрукував у видавництві “Закарпаття” художньо-документальні оповіді, історичні матеріали, нариси полковник міліції Петро Іванович Бронтерюк. У вступній статті письмен-ник Петро Угляренко, нині покійний, наголосив, що Петро Іванович присвятив цю книгу тим, хто звільняв наш край від фашистської чуми, адже багато хто з них заплатив за мир власним життям, залишившись навіки лежати в закарпатській землі. Тим, хто з перших днів після визволення краю вів активну боротьбу з кримінальними злочинцями. А також ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, чотирнадцять з яких пішли у вічність. Серед них і син Петра Івановича – Віктор. І як не боліти серцю батька, що втратив єдиного сина? Книга “І серце болить” поділена на п’ять частин: “Становлення”, “В останні роки”, “Назавжди у вічність”, “Чорнобильське пекло” та “Сини і дочки Гуцульщини”.

У першій частині Петро Іванович розповідає про визвольний шлях Червоної Армії в Карпатах у 1944 році, про народних месників, учасників партизанського руху на Закарпатті, з’їзд Народних комітетів, утворення Народної міліції, спецсуду, прокуратури, організацію Народних дружин. До нарисів автор додає фотографії керівників партизанського руху (О. Борканюка, О. Тканка, В. Русина, І. Стендера, Казначеєва, Прищепу, Усті, Бабидорича, Алексеєнка), ветеранів закарпатської міліції, начальників і керівників управління УМВС та інших знаних працівників міліції.

Окремим розділом наведено біографії і фотографії міліцейських династій Маріяшів, Вульшинських, Басарабів, державотворців – голів обласної Ради, депутатів Верховної Ради, письменників, художників та інших визначних громадсько-політичних та культурних діячів Закарпаття.

З-поміж тих, хто працював спільно з міліцією, автор подав нариси про С. Устича, В. Дурдинця, О. Климпуша, Д. Чепура, С. Дьолога, І. Туряницю, І. Ваша, М. Климпотюка, Д. Тарахонича, П. Сову, Ю. Ільницького, А. Кашшая, Ю. Кондора, В. Кохана, А. Коцку, В. Вовчка, С. Усика, В. Сливку, В. Ярему, В. Сагарду, М. Беленя, С. Шолтеса.

У розділі “Смерть на посту” Петро Іванович розповідає читачеві про тих, кого смерть застала на міліцейському посту. Від куль бандитів загинули Ю. Русин, В. Іщенко, І. Мішук, В. Басараб, М. Боб’як, В. Балега, Г. Шутко, Й. Грошик, В. Меденцій, С. Прокопець, В. Каптур. Вдячні земляки бережуть пам’ять про хоробрих захисників, постійно уквітчують їхні могили.

У Чорнобильському пеклі горіли земляки автора книги: Іван Пецко, Юрій Томей, Віктор Чепак, Іван Шрек, Юрій Улинець, Василь Деяк, Михайло Дикий, Віктор Кузьма, Богдан Федоричко, Степан Манзулич, Іван Попадич, Василь Філіп. А Василь Варга, Ференц Сас, Михайло Попович, Василь Пінжола, Петро Керечанин, Юрій Гербик, Георгій Шахайда, Віктор Лібо, Тиберій Куні, Іван Шрек, Андрій Обіцький, Василь Шемет і син автора книги – Віктор Бронтерюк трагічно загинули. Петро Іванович також брав участь у ліквідації наслідків аварії. Про Чорнобильські події він розповідав на прес-конференції в Будапешті.

Не міг не загадати автор книги про синів і дочок Гуцульщини. Старше покоління пам’ятає громадсько-політичних діячів Степана Клочурака, Івана Локоту, Марію Локоту, Миколу Сидоряка. Молоді добре відомі науковець Микола Грицак, композитор Микола Попенко, поетеса Маруся Тисянська, поет Василя Кухту, культурні діячі Федор Сас, Петро Данищак, Іван Жегуц, Дмитро Климпуш.

З болем у серці Петро Іванович згадує сина Віктора, життя якого передчасно обірвалося. Петро Бронтерюк у перші дні Чорнобильської катастрофи виїхав на місце трагедії, щоб не стояти осторонь людського лиха. А син, побачивши, що батько йде туди, де потрібні ліквідатори, поквапився за ним. В особовій справі Віктора записано, що він швидко вивчив усі нормативні акти, аби відразу почати рятувати людей від біди. Горів на роботі і... згорів.

Коли друзі відзначали 70-річчя Петра Івановича, вони бажали, аби книга, що тоді готувалася до друку, стала наочним посібником для багатьох поколінь молодих правоохоронців, учила, як жити, любити свій край, свій народ, Батьківщину. Автор книги “І серце болить” виправдав їхні сподівання. Гортаючи її сторінки, відчуваєш любов автора до читача, його віру в те, що людям не байдужа доля правоохоронців, які ризикують власним життям за наш спокій.



Василь ПАГИРЯ, газета "Старий Замок", м.Мукачево