Юрій Шип — директор закарпатського "зоосаду" з людським обличчям

Юрій ШИП із Великих Лазів на Ужгородщині в літературу не проліз, а напрацював свій шлях до неї видобутком “на-гора” тонн словесної руди, з яких помалу відсіював істинне. Пособили в цьому й брати з-за перевалу — відомі письменники Дмитро Білоус і Степан Олійник, добре про нього відгукувався і наш чоловік Фелікс Кривін. Для мене він цікавий тим, що прагне гармонізувати життя на благородних засадах: у нього чесна сім’я, доцільно влаштований побут, лояльне ставлення до людей без внутрішньої агресії, притаманної краянинові, котрий потерпає від вічної окупації свого життєвого простору, не розуміючи, що та окупація в його ж душі і криється. Шип — інший. Тому кожен невідворотно підпадає під його енергетичний вплив і віддає йому симпатії, думки чи навіть…гроші. Отже, з Шипом ліпше справи не мати. Тому, аби мати з ним хороші стосунки, ми й повели з ним бесіду про характер його сатиричної Музи.
— Чи можна, пане Юрію, бути сатириком у Закарпатті, такому толерантному до всіх підряд? Сатира ж мусить висміювати, а це так невигідно.
— Не тільки в Закарпатті, а взагалі на цій Землі сатириком просто необхідно бути з тих часів, як Каїн убив Авеля. З того часу починається знущання людини над людиною. А за великим рахунком — борня Добра і Зла. Від цього планета просякнута кров’ю людською. Та, на жаль, сатирик у цьому світі безпорадний. Він намагається нищити погане сміхом. Його зброя — перо. І тільки. в Закарпатті, де багато різного непотребу і мало належного розуміння слова написаного і мовленого, важко боротися з чорним. Жаль.. Не все ж постійно вирішувати прокуратурами, темницями, судами. На останні, кажуть люди, зараз треба ставити решітки і замки і перейменовувати на тюрми, а їх працівників — на “зеків”. Така ситуація в Закарпатті після Кучми в усіх сферах життя. Майдан нас освіжив, але в житті — занадто багато звірів, паразитів. Допоки вони будуть, треба нам сатиру. Особливо в Закарпатті.— Наскільки жорстко треба шельмувати стару владу після того, як вона відійшла? Чи не з’являться від цього великомученики, за якими згодом, завзято вимахуючи шапками, побіжить наш простий, як пісня про волю, народ?

— Саме поняття “влада” аналогічне “примусу”. Там, де є примус, нема рівності між людьми. А від Бога кожна людина наділена вільною волею, незалежна. Та кожна влада паразитує на цих вихідних ознаках людини Божої. Люди тому завжди живуть надією на найбільш справедливу владу. Це — своєрідний самообман. Не тільки національний, але й усього людства. Треба бити стару владу, щоби нова робила висновки. За погане! І нову підтримувати не просто за новизну її, а за добро, яке вона робить.

— Чи можуть бути вади у нової влади? Якщо “так” — то, може, її не чіпати, бо вона з витоку справедлива і сама позбавиться їх без “хі-хі” та “ха-ха” з боку сатириків різного калібру?

— Нова влада перед своїм приходом дуже багато хотіла доброго для свого рідного народу. Ці наміри можуть справді мати глибокий зміст. Але бути в опозиції і бути при владі — різні речі. Сама зміна стану — велике випробування для носіїв влади. Багато хорошого нищить жорстка потреба утримуватися при “кориті”, від якого наполегливо хочуть відігнати нові опозиційноподібні групки індивідів. Нова влада мусить обстоювати себе, боротися за свої інтереси, а первісні задуми “підняти” народ потиху можуть відійти в “тінь”. Свій же народ стає “тіньовиком”. Так не має статися. Мужні люди, свого роду ПРАКТИЧНІ САТИРИКИ у владі, мусять виживати з неї традиційний ПАРАЗИТИЗМ. Я сподіваюся на людей, які повернуть енергію влади на турбіни рідного народу і пробудять його енергію для своєї країни, а не для Росії чи Португалії.

— Чи можна щось перспективно планувати сатирику, адже життя таке непередбачуване і готує щораз нові повороти?

— Можна і треба. Сатирик сам не планує. Планує життя. І його особисті гнів і любов. Ненависть до негативного, приязнь до позитивного. А тем і образів довкола зараз — безмір. Приміром, взаємини в сім’ях, стосунки між багатими і бідними, хижі апетити начальників, гонитва за матеріальним, наживою. Проти таких явищ, які роблять із людини звіра, завжди має бути насталене перо сатирика.

— Наскільки справляються сатирики, письменники загалом із реакцією на різні питання, перед якими весь народ перебуває в розгубленості? Бо зі всієї масивної Спілки, що часто волає про матеріальну допомогу від влади, щось чути про насущне на злобу дня хіба від вас, Петра Скунця, Дмитра Кешелі, затаївся навіть Володимир Фединишинець. А інші?

— Деякі говорять, а більшість мовчить. Хоча людина творча не повинна мовчати. Література ж учить жити. Та письменники через своє перебування на грані виживання часто міняють свою тактику, не відчуваючи впевненості в собі. Інколи письменник іде проти своєї совісті, робить грішні вчинки. Тільки порядні письменники, справжні люди завжди кажуть правду. Сатирик має бути відвертим, але це не значить, що він не може бути мудрим, хитрити. І в Біблії записано, що з чесним треба вести себе по-чесному, а з хитрим — по-хитрому.

— Чи потрібен передовий загін КПРС з обробки умів — Спілка, якщо в умовах незалежності вона уми не обробляє?

— Це питання треба поставити лідеру сучасних комуністів Симоненку. Він сподобався мені, коли сказав, що сьогодні корито залишилося те саме, помінялися лише свині. А КПРС для Спілки потрібна, щоби люди були обережні, пам’ятали про минуле.

— Ви — відомий і не вельми обережний еколог… Щодо охорони довкілля про що б’єте на сполох?

— Не беруся за довбню й не махаю направо-наліво. То примітивно. Пам’ятаю лише про невіддільність екології природи і душі. Адже це не менш важливо, ніж вибори, які дозволять прогресивній владі закріпити свої позиції. Безумовно, що природа ніколи не була в такому глухому куті, як зараз. І нова влада при нашій допомозі поверне Україні її неповторну красу, знівелює наслідки хижацького ставлення до природи за принципом: “Після нас хоч потоп!”

— Трохи занепали в нас дружні шаржі, епіграми, фейлетони на місцевих політиків. Тому деякі потерпають від манії величі. Кого ви плануєте “роздраконити”, аби весь край здригнувся?

— Це вже дуже згущені фарби. Я вже уявив цунамі чи землетрус. Але бити треба кожного, хто не виконує обов’язки людини в цьому житті. І малих, і великих треба “причісувати”, якщо вони совісті не мають. Чим більша, словом, свиня, тим більший ніж має бути.

— Полюбляєте, бачу, ви покритикувати недоліки релігійного життя. Чи варто в це втручатися? Хай би Бог собі й займався. Це ж його парафія!

— Релігійне життя не критикується. Релігійне життя — це позитив. Бо слово “релігія” означає “зв’язок із Богом”. Я не критикую, а стараюся викривати, в міру своїх сил, усе, що суперечить покликанню людини. Усе, що існує, належить автору. А для мене той автор — вищий розум БОГ. Він дав свої рекомендації, яких треба дотримуватися. Тоді життя буде в кожного щасливе. На жаль, люди не дослухаються до Божих принципів і йдуть своїм шляхом, диявольським і безумним.

— Тобто ви ліквідовуєте диявольські нюанси в релігії?

— Так, щоби вони не доторкалися до людської душі.

— Політичне життя збуджує нас актами насильства, а от і в банальному повсякденні теж — розпуста, кохання за гроші і гроші за кохання?.. Ви входите від цього в гнівний екстаз?

— Аморальність цього гатунку — найбільший злочин, який потягнув за собою всі інші пороки людські. Задовольняти тілесні потреби — це тваринне. Треба ставати вище інстинктів. Мудрість має перемагати тваринний спосіб життя. Розмноження людське треба в такій мірі, аби вона не переступала межу від людини до тварини.

— Чи достатнім є зв’язок сатири віршованої і прозової з образотворчістю на сатиричну тему? Ця творча спілка могла би потрясати край і освіжати його оздоровчим реготом?

— Симбіоз такий потрібен, і він би виховував. Та в області він занепав. Вина на цьому лежить на редакторах наших чисельних видань, котрі живуть за незмінними стереотипами.

— Кого ви в сатирі можете поставити поряд із собою, а кого — до стінки?

— (Сміється). Тут ще залежить від ситуації. Поряд із собою, звичайно, Зубача (сміється). Насамперед (сміється)! Я би хотів стояти поряд із тими людьми, в яких можна повчитися, поспілкуватися, почерпнути дещицю доброго і, можливо, й самому позитивно вплинути на них. Дуже бажаю, щоб в Україні й на Закарпатті було побільше таких людей, гідних наслідування. Ми маємо право всі разом бути щасливими людьми.

— Яке своє творче досягнення виділили би осібно?

— Виділив би те, що я у пошуках себе в літературі не опускаю рук… І мене, слава Богу, не треба нікому брати на поруки. У питаннях чистоти совісті перед простими і нормальними порядними людьми. Це — мій творчий принцип життя. Досягнення, що в своїй творчості намагаюся бути на боці чесності й порядності в людському житті.

— Ви часто пишете байки, але не той уже в багатьох розум, щоби вглиблюватися в Езопову мову, не кожен чиновник упізнає себе в образі Черв’яка, на кожна повія — в образі затоптаного Метелика?

— Не принижуйте сучасне начальство і всенародних жін. Вони вже не настільки дебільні, щоби себе не впізнати. Класична байка завжди була, є і буде. Хіба вовк став не вовком, лисиця не лисицею, заєць не зайцем? Так і в людях залишаються ці звірі. Сучасне літературне штукарство “здебілює” людський розум, а байка — то образно й однозначно. Розрив між нами і природою недопустимий в угоду модернізму. Байка ж — то натуральний продукт без хімічних домішок. Усі страшні хвороби почалися зі штукарства в науці, медицині і т.д. Хайдер почався. А геніальність — у простоті. Так ще Толстой говорив. Шевченко не робив поетичних дриблінгів, але є народним учителем. І його не назвеш допотопним і зараз.

— Всяка влада — від Бога, а як вам любиться ресторан “Деца у нотаря”? Багатьом там смішно, а вам?

— Мені навіть дуже смішно. З тих, які туди заходять. Сміюся, як вимітаються їх кишені тим сміхом. Добре, що там збираються люди, але це корчма! Корчма і прекрасне? Можуть вони поєднуватися? Вогнище культури має бути тверезим. Красиві речі можуть робитися тільки на тверезу голову, а корчма… Я Павла поважаю, захоплююся Павлом Чучкою. Він став настільки великим, що йому вже тісно в Закарпатті, до нього сама Європа йде з-за кордону. Бажаю йому успіху, хай побільше вина дає всім і хай ще краще вимітає кишені своїх гостей.

— Щоб ті, що прийшли одного разу, приходили і вдруге?

— Так, в добру путь цим паломникам до “теплого” гумору!

— Чи не організувати і вам, на противагу “Карпатському словоблуду”, і свій якийсь “Блуд у ШИПшині” чи конкурс “ШИП для блуду”?

— Думка цікава, але тут ще довго треба консультуватися з Василем Зубачем (сміється).

— Творчість багатьох письменників не від Бога, а від ЛІХТАРЯ ПОГАСЛОГО можна назвати рукоблудом? Чи не дати таку назву місцевій літературній газеті? Вона би згуртувала творців?

— Рукоблуд? У сучасному житті і таке можливе. Якщо знайдеться ініціатор — справа піде. А потім треба віддатися “рукоблуду” сповна. Як Чучка в “Деці у нотаря”. Своїх героїв він увіковічнив на дубових стільцях

— Але чи призвів дубовий підхід до запліднення розуму широких народних мас?

— Чи широких не знаю, але запліднень відбулося багато. Населення збільшилося на благо української нації.

— На жаль, нетверезого.

— Так! (сміється).

— Якби ви розвінчали всі труднощі росту України — то чим би зайнялися?

— (Задумується). На жаль, такого не може статися. З труднощів ми ніколи не виходили і не вийдемо. Ми завжди будемо в них. Наше життя буде в них, як у бур’янах.

— Тобто мови про скорочення сатирикової номенклатури немає?

— Ні в якому разі. Навпаки! Штати їх будемо прагнути розширювати. Це — показник демократизації суспільства.



Розмовляв Василь ЗУБАЧ



Задля епілогу Юрій Васильович забажав поставити кілька останніх сатиричних думок. Їх ми й пропонуємо вашій увазі. Робіть висновки.



* * *



У нас на всіх прийшла напасть,

Хто хоче бути майбагатим:

За долара крутий продасть

Своїх вітця і матір.



* * *



Такі уже й торгують Богом

І оптом, і вроздріб,

Не відають, що незадовго

Й на них чекає гріб.



* * *



До Марка повага

В керівної власти,

Бо у неї тяга,

Як і в нього, красти.



* * *



В нас двоногих паразитів

Розвелось, як тарганів,

Що гладкі, тупі і ситі

Виростають у чинів.



* * *



У деяких нардепів много сили

(Пробивної!),

Що звання героїв заслужили

(З мордобоїв!).