Сонячна машина справедливості можлива!

«Сонячна машина»… Так називається фантастичний роман видатного українського прозаїка і державного діяча Володимира Винниченка. Йому довелося колись, рятуючись від радянських переслідувань, виїхати і закінчити життя у Франції. Та люди, подібні йому, наприкінці минулого століття дістали змогу розвивати Україну власне в Україні. Не побоюся назвати таким Сашу Болонкіна. Його брат учив мене кікбоксінгу, а він працював на механічному заводі і дружив, здається, з усім містом. На всіх хватало цьому чоловікові звичайнісінького добра, посмішки, готовності виконати якесь прохання. Він був наповнений тією саме Біблійною ЛЮБОВ’Ю, про яку нині багато говорять, але яку часто і зі свічкою не знайдеш навіть у церквах, що густо всіяли тіло сонячного Закарпаття.
Тому мене ні краплі не здивувало, що Олександр наразі став першим секретарем Ужгородського міськкому Соціалістичної партії України, яка послідовно боролася за прогресивні та людяні зміни в суспільному житті під час Помаранчевої революції, і, головне, не забула про цю борню і зараз, коли багато хто з учорашніх революціонерів вдовольняє лише власні амбіції, губить своє чесне обличчя в банальних сварках побутового гатунку.

— Чи вдасться звільнитися від національно несвідомих, агресивних і тим самим примітивних людей на наступних парламентських виборах-2006? — запитую в Олександра, котрий щиро радий нашій несподіваній зустрічі.



— Думаю, що просто повинно вдатися. Установка в свідомості мого народу така визріла, що він уже не хоче топити свою національну удачу в «розбірках» нерозумних депутатів і корупційно пов’язаних із ними міліціонерів та прокурорів. Я завжди вірив, що такий живий час настане в нашому суспільстві. До цього ж — хотів його прискорити. Тому в січні 2002 року вступив до Соціалістичної партії України Олександра Мороза. Випускав паралельно з цим газету «Громадський вісник», у якій і ти брав участь…



— Пригадую-пригадую… Я завжди підтримував чесних людей, а не тих, котрі за накрадені гроші набудували вілл і хочуть павучими корупційними схемами задавити суспільство… А чому ти сам, до речі, ще без вілли, не купив кілька гастрономів, не маєш «вікон» на державному кордоні України, підкуплених людей у прокуратурі та міліції?



— Бо так уже мене навчили мій народ, батьки і Господь Бог. Я не бажаю і не буду красти. Я ненавиджу такий зловісний підхід до життя з часу, коли 16 жовтня 1963 року народився в Ужгороді, вчився в дев’ятій загальноосвітній школі, чесно заробляв свою копійку на механічному заводі в місті над Ужем, і пропрацював там майже двадцять років… Я вірю, що саме з чесним підходом до всіх справ, з розтерзанням гідри корупції ми справимось і переможемо все зло, що обплутало мій рідний Ужгород, нашу Україну, і вийдемо в гідний шерег не лише європейських, а й світових держав. Як попіл Клааса в серце Уленшпігеля, стукає в моє серце лозунг нашого лідера Олександра Мороза: «Чесна влада: краще життя кожному!» Зверніть увагу — КОЖНОМУ. А не тільки власникам вілл, які чистіші та гарніші від Ужгородського національного університету, гастрономів і «вікон» на все ще корумпованому державному кордоні, де орудують люди з волохатими руками.



— Тому, напевно, ти, друже, і береш на себе «зайві» навантаження? Ти ж не лише заступник начальника окружного штабу з виборів у парламент, але й примудряєшся ще керувати громадською організацією інвалідів «Центр «Алекс»?..



— Саме тому, дорогий мій Васильку.



— Та все-таки поясни мені, простому чоловікові, чи зможуть у даний момент соціалісти претендувати на бодай якусь увагу в нашому інертному Закарпатті?



— Ти неправий. Та інертність тільки видима. Робота в масах переконує нас у протилежному — час розплати з неправдою настав… І наша сила зросла. Значно! Коли я прийшов у соціалістичні лави, структури були слабкі. Та й партія знаходилася не «на коні», а в опозиції. 150 партійців налічувалося в обласному центрі. Зараз їх — понад п’ятсот. До цього додам, що в Ужгороді на даний момент юридично зареєстрована 41 первинна партійна організація. Завдяки їм маємо прийти у владу і зайняти в ній таку позицію, щоби без нас не приймалося жодного рішення.



— Як же ви будете входити у владу?



— Законно. Через своїх депутатів, котрих оберуть прості люди, знаючи їх за урівноваженими, чесними і порядними вчинками на благо всього суспільства.

— Олександр Мороз виголосив: «Збудуємо Європу в Україні!» Чи вдасться? Обов’язково! Але цьому передуватиме не голий популізм, а щоденна рутинна робота, якій посприяє на рівні СПУ жорстка партійна дисципліна.



— Великі наміри не мають затуляти від нас конкретики… Що, скажімо, в золотому нашому Ужгороді ви хочете зробити для поліпшення життя пересічного ужгородця?



— Відразу візьмемося за глибоке реформування комунального господарства Ужгорода. Цим декларативно планував займатися «ВЕЛИКИЙ КОМУНАЛЬНИК» і ПАН Погорєлов, але нічого не зробив. Плату за холодну та гарячу воду мешканці повинні вносити прямо «Водоканалу» без дармоїдських ЖРЕРів-посередників. Бо наразі нікого не хвилює — чи доходить вода до безпосереднього споживача? Без посередників повинні працювати і підприємства теплокомуненерго. Такі елементарні структурні питання не вирішуються сьогодні, бо СПУ, що була справжнім опонентом режиму Кучми, фактично досі не пускають у реальну владу. Над життям продовжують домінувати корупційні схеми, народжені власниками гастрономів, слухняними міліціонерами і прокурорами. На жаль, новій владі поки що не потрібні чесні та принципові. Але народ залишив «сон глубокий», за висловом великого нашого земляка Олександра Духновича. Я цілковито підтримую в цьому заклику закарпатського генія, і говорю всьому антинаціональному простору: «Годі красти в інвалідів, сиріт, вдовиць, звичайних простих людей!» Тільки в щасті кожного — загальне щастя нашої України.



— Єдине, чого дехто побоюється, з комуністами ви чи не з ними? Ніхто ж на хоче повернення СРСР навіть у шкірі помаранчевого кольору!..



— В нас зовсм різні підходи до життя народного й внутріпартійного. Ми, до речі, єдина партія України, яка визнана Соцінтерном. СДПУ(о), скажімо, визнана не була. Тобто, ми представляємо і соціал-демократичні підходи до суспільного життя, що зароджувалися в Україні в дев’ятнадцятому століття з іменем знаменитого Михайла Драгоманова. Наші, співзвучні сучасності принципи полягають у тому, що ми обома руками за реальний розвиток малого та середнього бізнесу. В умовах, притаманних для нашої держави, протестуємо лише супроти великого бізнесу, що непропорційно монополізує економіку, і не дає можливості гармонійно розвиватися країні на благо кожного українця, тобто громадянина України. В Ужгороді дивляться на такі диспропорції державного масштабу і деякі намагаються підім’яти весь бізжнес під себе. Не вдасться, панове! АЗС та інші «нечисті» об’єкти будуть споруджуватися в обласному центрі тільки через обговорення з жителями. Наразі, приміром, у мікрорайоні «Шахта» всупереч волі ужгородців вивершили АЗС. Ганьба, пане Погорєлов! Ви колись обіцяли, що будете з ужгородцями! З ким ви? Ми також проти вищих навчальних закладів, де «печуть» дипломи за гроші, не дбаючи про знання майбутньої національної еліти. На рівні міста треба бізнесменів, яким влада дає преференції у розвитку бізнесу, дозволяє їм будувати вілли, ліпші за УжНУ і споювати простий народ у приватизованих «АБС», — зобов’язати допомагати школам і навчальним закладам, а не лише набивати пельку собі й «підшефним» міліціонерам, адвокатам і прокурорам. Щодо охорони здоров’я, то є тенденція в безгоспному Ужгороді до передачі лікарняних об’єктів на баланс області, аби надалі не опікуватися ними. І це ми рішуче припинимо, буде нарешті розвиватися загальноприйнята в світі страхова медицина.



— Пробачте, ми все про міське життя, але хіба до вас не звертаються сільськогосподарські виробники?



— Звичайно, з ними в нас, соціалістів, триває велика і плідна співпраця. Фермер, дрібний виробник — опора України. На цьому весь час наголошує Олександр Мороз. Для них — трудівників —передбачені конкретні дотації під зроблену роботу (сівбу, оранку, збір урожаю тощо). Їх будуть отримувати всі сільськогосподарські виробники-практики, які займаються справами на святій нашій землі, а не пустими трибунними балачками..



— Наміри похвальні. Я, Олександре, дуже радий, що ти знайшов себе. І особисто втішений, що не одинокий у відстоюванні звичайної соціальної справедливості. За двадцять років чесного життя в Ужгороді я дістав у «нагороду» лише гуртожиток ПТУ, тому близькі мені ваші соціал-демократичні прагнення… Ми не будемо, звичайно, як комуністи, руйнувати і палити вілли, що кільцем оточили Ужгород.. Просто маємо повернути суспільство до тої потреби, аби воно було схвильоване тим станом, що великої і світлої вілли ще в когось немає — у Зубача, Василенка, Петренка чи того інваліда, якого скалічили переодягнуті міліціонери на замовлення гнилого духом власника «АВС».



— А я щасливий, що ми двоє на загальнолюдському рівні дійшли до взаєморозуміння…



Розмовляв Василь ЗУБАЧ