Окремий гірськопіхотний славить Ужгород і всю Україну

На вулиці Другетів в обласному центрі Закарпаття ця частина привертає погляд своєю європейськістю, про яку часто балакають у цивільному житті, а на ділі впроваджувати її в життя ніхто особливо не поспішає.
Не та справа військові. Їм довго говорити не треба: взялись обіруч за справу і закипіла вона нестримно, без скарг на якісь об’єктивні та суб’єктивні колізії важкого життя. І зовсім, знаєте, не схоже, що реформування Збройних сил, якого дехто побоювався, пішло на шкоду загальнонаціональній військовій справі. Хоча не завадить поцікавитися на місці. Перейнявшись такою думкою, пішов я до контрольно-пропускного пункту на Другетів. Там було чисто, як у молитовні адвентистів сьомого дня, а за прохідною, як реклама оновлених Збройних сил України, стояли, спостерігаючи за порядком, два підтягнутих красивих офіцери. Знайомимося. Це — командир 15-го окремого гірськопіхотного батальйону підполковник Василь Максименко та командир 16-го окремого танкового батальйону майор Олег Марущак. Вони знизують плечима, невдоволені низькими хмарами і сирістю, Марущак повідомляє, що на Хмельниччині давно сніг, а тут віхоли Бог ніяк не присилає. Посилає лише зміни. Колишній танковий полк, що дислокувався на вулиці Гагаріна, скоротився на дві третини. Дехто звільнився за власним бажанням, хтось за вислугою років пішов на пенсію, а комусь довелося знайомитися з іншими бойовими побратимами на теренах України, що сумно розкинулася за Карпатами в очікуванні нових революцій.

— Оновлення йде, воно живе й недекларативне — зауважує підполковник Максименко. — Все збільшується число контрактників. Після Нового року їх прибуде ще більше. Будуть одержувати в середньому 1200 гривень зарплатні. Думаю, що служити варто...

“Це вже щось, — подумалося, — а то було менше ніж у офіціанта. Тепер стільки ж. Варто захищати Батьківщину...”

Хоча не в грошах щастя, а у вмінні тратити їх.

А служба вчить ощадливості. Тому й простують сюди нові й нові новобранці.

На жаль, наразі чимало звільняється за вислугу років, але поповнення знівелює цю проблему і на боєготовності це не відобразиться в негативному сенсі.

— Тому перед святом у нас цілком святковий настрій, — говорить майор Марущак. — До Дня сухопутних військ буде організоване врочисте зібрання, в частині оголосять “День відкритих дверей”, прийдуть ветерани, школярі. Перед цим був День Збройних сил України. До нас завітали учні восьмої та двадцятої загальноосвітніх шкіл. Вони виставили свої команди проти нашої й провели завзятий конкурс “Ану-мо, хлопці!” А на урочистих зборах побували ветерани двох полків, поспілкувалися з молоддю, розповідали про традиції частин, які дислокувалися в Ужгороді.

Заступник командира окремого гірськопіхотного батальйону з гуманітарних питань капітан Михайло Процевич нагодився на нашу бесіду після занять із гуманітарної підготовки, на яких політично готують бійців до захисту інтересів Батьківщини. І він радий, що на свято 6 грудня, тобто на День Збройних сил України, завітали ветерани Великої Вітчизняної війни і цієї частини, навіть сам міський голова Віктор Погорєлов, котрий захотів понюхати пороху перед весняними виборами мера. Капітан сповістив, що в перегонах “Ану-мо, хлопці!” до цього свята гору взяли над школярами військовослужбовці. Але попотіти довелося всім добре — перетягували канат, перетискали руку за канонами армрестлінгу, бігали в протигазах, переносили ящики з боєприпасами тощо. Зрештою, перемогла дружба. Переможні торти й соки спожили спільно й зі смаком.

Учнівській молоді офіцери розповіли, що в батальйоні всі рівняються на передовиків — молодшого сержанта Волкодава, сержанта Мішенцову, старшого лейтенанта Татаренка, капітана Пікала, майора Нижегородова, старшого лейтенанта Волошина, молодшого лейтенанта Бойчука.

— Під час Дня сухопутних військ військово-патріотичне спілкування продовжиться, — додає капітан Процевич. — Відбудеться конкурс художньої самодіяльності, дадуть змістовний концерт восьма та двадцята загальноосвітні школи. Затим почнеться грандіозне спортивне свято з нагородженням цінними подарунками кращих. Разом відвідаємо замок. Адже історичні традиції дають нам справжню силу і бажання захищати рідну землю від поневолювачів.

Спілкування з учнями місцевих шкіл, як виявилося, в частині має постійний характер. Школярі, згідно перспективного плану, збирають і розбирають автомати, знайомляться з сучасною зброєю. Щодо цього є планові домовленості зі школами, технікумами. Зараз піхотинці готуються до 30 грудня — Дня рідної частини, який поєднають з новорічними привітаннями від Діда Мороза в х/б. Спонсори вже подбали про закупівлю подарунків для дітей військовослужбовців. Тож залишається лише начищати ялинкові іграшки, аби горіли без електрики. Мало того, до Дня частини самостійно відзнімає армійська творча група фільм про свій батальйон. 30 грудня його побачать усі.

Наразі всього вистачає. З лютого батальйон почне входити до складу об’єднаних сил швидкого реагування. Частина буде тоді підпорядкована 13-му армійському корпусу. Бойова підготовка на тлі цілковитого забезпечення всім необхідним піде з фантастичною ефективністю. Під час цього “обкатається” і нове поповнення, що прибуло місяць тому. Вже зараз із ними проводиться тісна виховна робота щодо введення в монолітний армійський стрій, ведеться робота щодо упередження травмувань, нестатутних відносин.

А їдальню в частині відремонтували, довкруж на території — лад і благодать. Так і захотілося провести з цими чудовими людьми Новий рік, а то з тими дурними цивільними завжди нап’єшся та поб’єшся, а на ранок голова гуде, як трубний поклик політиків до вступу в НАТО.



Василь Зубач, м.Ужгород.