Фальшиве намисто для замків Закарпаття

Висловивши рік тому власне переконання в тому, що наші історики не здатні грунтовно вивчити історію закарпатських замків і грамотно подати її екскурсоводам, які нестимуть далі, у туристичні маси (див. газету "Старий Замок "Паланок" за 22.06.2006 р.), я не сподівався, що так швидко отримаю реальні докази своєї думки.

Ним виявився навчальний посібник для студентів вузів «Замковий туризм в Україні», написаний кандидатом географічних наук, доцентом кафедри туризму географічного факультету ЛНУ ім. Франка Михайлом Рутинським і виданий цьогоріч під егідою цього вельми поважного ВНЗ.

ЗАМКОВА МІФОТВОРЧІСТЬ

У цьому посібнику окремий розділ присвячений замковому «намисту» Закарпаття, яке складається, за твердженням львівського науковця, з 12 замків. Уважно перечитавши весь матеріал, зібраний автором переважно з літератури ще радянських років, а не з сучасних досліджень, я нарахував для себе майже 50 помилок фактологічного характеру. їх можна умовно розділити на три групи: вигадані міфи радянської доби, які м'яко перекочували в сучасну українську історіографію, масові помилки в незвичних іменах і прізвищах, перекручення середньовічних титулів, термінів і даних.

До поширених радянських міфів сміливо можна віднести: заснування Мукачівського замку могутніми білими хорватами, наступне входження цього граду до складу Київської Русі, визвольну боротьбу слов'янського населення Закарпаття проти угорського поневолення,повернення Закарпаття на 40 років до складу Галицької Русі, могутність князя Подільської України Федора Михайловича Коріатовича, з яким на Закарпаття прибули десятки бояр і тисячі подільських селян-переселенців, заснування українським князем Коріатовичем православного монастиря під Мукачевом і, нарешті, що наші замки складали південну оборонну лінію Закарпатського краю.

Детально аналізувати, наскільки безграмотно львівським науковцем написані імена та прізвища дійових осіб в історії закарпатських замків, - газетної площі не вистачить. Тому наведу лише конкретні помилкові приклади. Лідер збройного виступу угорських феодалів XIV ст. А. Омодей (граф Амадей з роду Обо), перший комендант Мукачівської фортеці українець Тимош, капітан Мукачівського замку Іоанн Балонг, австрійські генерали Е. Каправа, 3. Гайзлер, А. Карафі, мужня і безстрашна княгиня Олена Зріні, жителі Мукачева названі мукачівчанами, угорський король Лейла IV, хорватський князь Лаборець, полковник Міклош Перчені, єпископ В. Пачинський, куруци-волохи, угорський король Матіаш Корван та інші.

У тому, що історія середньовіччя надто погано вивчається в українських вищих навчальних закладах, можна пересвідчитись на одному маленькому прикладі. Імператор Рудольф названий викладачем ВНЗ у посібнику австрійським королем. Ніколи за всю історію існування монархії Австрія не мала королів. Представники династії Габсбургів титулувалися лише ерцгерцогами австрійськими, тобто великими князями, хоча й були імператорами Священної Римської імперії.

Крім цього, у посібнику наявні чисельні помилки, які вказують, що автор механічно переписував інформацію з краєзнавчої літератури, не переймаючись її аналізом і не маючи якогось конкретного системного підходу у висвітленні історії закарпатських замків. Це підтверджують наступні його висловлювання: напівнезалежне Подільське князівство, Паланок - народна назва Мукачівської твердині, до приходу грів білим хорватам належали всі землі від Далмації до Галичини, з І896 року Мукачівський замок перетворився на історико-архітектурну окрасу краю, трансільванський барон Імре Текелі, у XVI ст. селище Середнє стало найвелелюднішим поселенням Закарпаття, мисливський палац графів Шенборнів знаходиться біля с. Карпати, самопроголошена Трансільванська держава Ференца II Ракоці, кочівницька угорська орда хана Аспаруха, граф Перені, нещадний погром під Могачем у 1526 р. та інші.

ПРО ЩО НЕ СКАЗАЛИ УЖГОРОДСЬКІ ІСТОРИКИ

На мою думку, сьогодні неможливо грамотно описувати замкову історію Закарпаття ХІV-ХVІІ ст., не розуміючи внутрішньої основи станового феодального суспільства, його культуру, звичаї і взаємовідносини. Наші ж науковці зараз користуються більше поняттями, які були закладені в Європі «весною народів» після 1848 року, тобто ідеями народовладдя. А це суттєво зміщує акценти в написанні ними праць історичної тематики.

Так, зокрема, трапилось і під час нещодавньої конференції в обласній раді, на якій

обговорювались проекти прапора Закарпатської області. Частина науковців твердила, що традиційними для краю є сині й жовті кольори, посилаючись при цьому на середньовічні герби угорських комітатів Унг, Берег, Угоча, міст Ужгород, Берегово, Хуст, де, на їхню думку, переважають саме ці фарби. Правда, в геральдиці існують ще метал срібло та емаль червона, зелена, пурпурова і чорна, усі вони в тій чи іншій мірі присутні в закарпатських гербах.

Уперше гіпотезу про домінування синьої і жовтої фарб у закарпатській геральдиці я почув ще у 1990 році. Тоді наші історики-патріо-ти активно боролися проти істориків-комуністів. За наступні 18 років жодний з ужгородських науковців не спромігся фундаментально дослідити розвиток і грамотно пояснити суспільству значення хоча б одного з гербів Закарпаття. Так, обласному гербу з року в рік давались пояснення, що синьо-жовті смуги символізують річки і долини Закарпаття, а ведмідь, причому, обов'язково бурий, - охоронець Карпатських гір. І всіх істориків це влаштовувало. Коли ж після появи у 2006 році книжки «Таємниця герба Підкарпатської Русі», де були надруковані тексти оригінальних архівних документів, ця антинаукова фантазія розвіялась. Тоді, не маючи під собою жодної аргументованої версії, ужгородські історики повернулися до старої напівпризабутої пропаганди.

У ній стверджувалось, що кольорове вирішення герба Ужгорода відоме з 1701 р.: у синьому полі класичного німецького щита зображено три виноградні лози з трьома листками і двома золотими гронами винограду на них. При цьому посилання робилося на працю Августина Штефана «Наші краєві барви» у щорічнику «Земля і воля» за 1936 рік.

«Князь Франц Ракоці не уживав червоно-біло-зеленого прапора. Барви його прапорів були червоно-золотої барви, білі а навіть мав прапор синьо-золотої (жовтої) барви. Це знаємо з посвячення прапору того, що залишилося в письмі.. Дня 10 травня 1709 р. Ракоці з гренадирами, гардистами й карабинарями поїхав до Шарошпотоку. Тут був посвячений 26 травня з великими торжествами золотом богато вишитий синій прапор (корнет - прапор кінноти) корпуса молодих шляхтичів (кадетів). На прапорі було вишито око Бога й напис: „еаdem еt аеquiis ubique" (Lеhосzkу: Вегеgvаrmеgуе mоnоgrаfiаjа. І. 231). Уніформа молодих шляхтичів була така: золотом багато вишитий блакитний доломан (куртка) і жовті штани. (Магкі S.: II. Rаkосzі Fеrеnс, II. 226). Треба знати, що полководець дуже часто давав своїм людям убрання такої барви, як його родові або полкові барви. З цего слідує, що прапор корпуса молодих шляхтичів був синьо-золотий (жовтий)».

Єдине, про що не згадали тут наші історики, - скільки серед молодих угорських немешів-шляхтичів було русинів-українців. А ця деталь, з огляду на гіпотезу про домінування синьої і жовтої фарб, дуже важлива для справжнього розуміння минувшини. До цього варто додати, що наприкінці XIX століття угорський барон Пал Ньарі повідомляв, що у 1848 році поле щита ужгородської гербової печатки було червоного кольору, де був зображений виноград із трьома зеленими листками і двома золотими гронами. А на початку XX ст. бургомістр Ужгорода Мігай Фінцицки написав, що в бароковому синьому щиті з зеленою основою знаходиться виноградна лоза з трьома зеленими листками і двома золотими гронами.

Не менш цікава історія у герба комітату

Берег, затвердженому в 1836 році імператором австрійським і королем угорським Фер-динандом V. Його опис подав у своїй монографії Тіводор Легоцки.

«Круглий щит, розділений широкою срібною смугою у формі хреста на чотири частини, в якому в першому синьому полі срібне виноградне гроно з зеленим листям, у другому червоному полі золотий трійний дубовий жолудь із двома зеленими листками, у третьому червоному полі золотий ведмідь, який дивиться вліво, у четвертому синьому полі дві срібні риби». Легоцки пов'язував цю символіку комітетського герба з дарами природи, на які багатим був тоді комітат Берег, образно називаючи при цьому ведмедя - королем звірів. Крім того, цей відомий краєзнавець XIX століття наголошував, що основними кольорами комітату Берег ще з XVIII ст. вважаються червоний і жовтий як домінуючі родового герба графів Шенборнів, які управляли цією територією.

У гербовій печатці комітату Угоча, дарованій 6 листопада 1714 року імператором Карлом VI, знаходиться серцевинний щиток, основні кольори якого, за правилами геральдики, є домінуючими, тобто жовтий і червоний.

У старому гербі міста Хуст у синьому полі зображені дві перехрещені срібні стріли, а дві золоті зірочки і срібний півмісяць є лише додатковими фігурами. За правилами вексилології для прапора треба обирати, насамперед, кольори основної фігури герба і поля щита, тобто білий і синій.

Єдине, у гербі Берегова домінують жовтий і синій кольори (у синьому полі золотий лев), але їх аж ніяк не можна лов'язувати з українською традицією і творити на цьому грунті певну модерну політику. Варто при цьому пам'ятати й радянську тоталітарну традицію 60-80-х років XX століття - вживати у всіх міських гербах кольори прапора своєї республіки. В Україні це були червоний і синій.

Щоб сказати щось конкретне про символіку герба м. Берегово, її треба спочатку розшифрувати. Раптом там виявиться щось незвичне, невідоме, про що раніше наші історики й не здогадувались.

Олексій ФІЛІППОВ, "Старий Замок "Паланок"
Закарпаття: Свій угорський прапор жителі Берегова таємно зберігали понад 60 років
Кому вигідна "нова національність" РУСИН, проголошена Закарпатською обласною радою
"Історичними кольорами Закарпаття є синій і жовтий", — доводить відомий закарпатський історик Йосип КОБАЛЬ
Самобутність Закарпаття і символіка, або Яким бачиться русинам прапор гірського краю