У сільське Закарпаття — за чистим повітрям і мальовничими пейзажами

У тому, що за такими речами варто їхати на Закарпаття, переконалися тернополяни, які помандрували туди в авто. До того ж, такий відпочинок нині дешевший, ніж морський.

Аби подалі від міської метушні послухати спів пташок і насолодитися ароматами різнотрав'я, кращого місця, аніж Міжгірський район, не знайти. Місцина ця вабить туристів лісистими горами, підхмарними полонинами і численними цілющими джерелами мінеральних вод. Там ми і винайняли кімнату у приватному міні-готелі.

Із Тернополя ми вирушили найкоротшим шляхом: через Бережани, Рогатин, Бурштин, Калуш, Долину, а тоді через гірські села на Воловець. Дорога через Стрий або Івано-Франківськ довша (на 25-30 км), але трохи якісніша. Чудові пейзажі «миготять» за вікнами авто один за одним: спочатку милуємося пологими схилами Опілля, потім — рівнинними полями і садами, згодом не можемо відвести очей від хмарин, що зачепилися за гірські вершини. Тож нудьгувати упродовж п'яти годин просто ніколи.

Ті села і міста, які ми минали, теж були доволі цікавими. Причому не встигав закінчитися один населений пункт, як починався інший. Зауважте, дорожні знаки часто розміщені у таких місцях, де їх важко помітити. Тому зорієнтуватися подекуди допомагає лише карта.

Коли минули Долину, почали все частіше помічати котеджні містечка, невеликі санаторії чи бази відпочинку. У селі Келичин зупинилися біля унікального джерела природної газованої мінеральної води. Власне, у Карпатах чимало «будиночків» із написом «Чиста джерельна вода. Пийте на здоров’я». На Межигір’ї ми весь час зустрічали продавців ягід і перших грибів, адже там щедро ростуть ожина, чорниця, брусниця, малина, суниця і лісові горішки. Причому із торговцями можна поторгуватися і трохи «збити» ціну.

100 грн із людини за добу

Кінцевий пункт маршруту — село Ізки. Хати господарів різного статку «осіли» здебільшого вздовж траси на Пилипець-Воловець. Довкола — мальовничі краєвиди: зліва — гірська річка, справа — лісисті гори з полонинами. Утім, жителі не надто радіють тій природі, яка їх оточує. У них вистачає проблем, передусім соціальних. Оскільки населення здебільшого не може знайти достойної роботи, чоловіки переважно їдуть на заробітки — від Іспанії до Петербурга. Місцеві самі визнають, що їхні односельчани полюбляють випити зайвого. На кожне село - по 30 пияків, причому жінки «задніх не пасуть».

- Уявіть: дев'ята ранку, зустрічаються дві подружки. Одна й каже: «Ідемо на каву», - розповідає господар хатини, де ми оселилися, пан Петро. - Але ж то не просто кава, а попід неї — 50 грамів горілочки або моцної самогонки. Посиділи. Знову на вулицю вийшли, а там — нова колєжанка: «Ідеме на каву...». До обіду вони вже такі красиві!

Через це кияни та львів'яни, які нині масово скуповують землю в Карпатах і будують чимало міні-готелі, санаторії, персонал привозять «свій». До речі, господиня нашої садиби виявилася уродженкою Козівського району. Приємно було зустріти землячку. Та й на сервіс скаржитися гріх. Сніданки і вечері, які входили в оплату (100 грн із людини за добу), були такі, що пальчики оближеш. А сам міні-готель - дуже чистий, прийняти там гарячий душ можна було будь-коли. Вечорами ми грали у більярд.

Залишають після себе сміття

У Воловці, Пилипці та Ізках здебільшого живуть бойки, а в Міжгір'ї — лемки, розповів колишній директор місцевої школи пан Василь. Власне, тамтешні жителі нам видалися не надто говіркими. Пані Анна, яка працює в міні-готелі з осені, каже, що навіть до неї у селі не відразу звикли. Утім, якщо ви запитаєте у когось дорогу, то вас не проігнорують. У цьому ми пересвідчилися, коли заблукали, шукаючи водоспад Шипіт.

- Туристи приїжджають туди взимку покататися на лижах і санках. А влітку переважно ходять у походи, живуть там у наметах, - пояснила пані Марія, біля якої ми зупинилися, аби запитати дорогу. - Молочка часом не треба?

Більшість місцевих жителів роками приймають туристів у своїх садибах. За рахунок цього і живуть. Окрім того, торгівля ягодами, грибами і молоком на узбіччі дороги — у Карпатах є звичним явищем. Пані Анна розповіла, що за ягідний сезон дехто встигає заробити, скажімо, на збиранні чорниць, по кілька тисяч доларів. Утім, для екології Карпат туристи - головні вороги. Вони наче смерчем проносяться горами і галявинами, залишаючи після себе купи сміття. Коли ми вирішили посмажити шашлики на березі річки Репинки, то були шоковані кількістю порожніх пластикових пляшок вздовж її берегів. Багато сміття ми помітили і вздовж доріг. Перші «смітники» — блакитні поліетиленові мішки - ми побачили лише у Синевірському заповіднику.

«Родзинки» - Шипіт і Синевір

Шипітський водоспад був першою «родзинкою», яку нам порадили оглянути місцеві жителі. Про цю мандрівку ми не пошкодували, бо водограй справді вражає! Хоча авто, особливо взимку та після дощу, туди не проїде. Єдиним транспортом тоді є лише коні. Неймовірні враження залишило також озеро Синевір. Шлях туди «зміївся» через невеликі села і поруч із річкою Теребля.

- Навіть за дорогою важко стежити, - зауважив наш водій. - Весь час хочеться роздивлятися пейзажі, які відкриваються то справа, то зліва. Гляньте на ту хмаринку, що зачепилася за вершину тієї гори. Картина — мрія художника!

Озеро Синевір із висоти пташиного польоту схоже на око, тож його називають ще «Морським оком». Обійти його навколо спеціальною доріжкою можна за півгодини. Мальки форелі в Синевірі настільки голодні, що «злітаються» гуртом на все, що кидають їм із берега туристи. Варто опустити руку в озеро, як до неї одразу припливе цілий косяк і почне її «пощипувати». До слова, купатися і ловити рибу у водоймі заборонено, пишуть "20 хвилин".

UA-reporter.com
На карпатской полонине о мирской суете не вспоминаешь
Що очікує на відпочивальників на Закарпатті
Гори, гори, гуцульская ватра!..