В Ужгороді з 80 громадських туалетів працює тільки один

Еволюцію громадських туалетів можна розглядати як еволюцію цивілізації. Ставлення до туалетів у людини повільно прогресувало, потреба мати власну вбиральню й підтримувати її чистотою зростала. Взагалі, говорити на тему клозетів чомусь уважається незручним. Але тільки доти, доки не припече...

До речі, за даними опитувань, най­більше невдоволення іноземців, що приїжджають в Україну, викликають високий рівень ціни на нерухомість, брак якісних доріг, невихованість інспекторів ДАІ, дорожнеча, а також нестача муніципальних туалетів.

Один клозет на 40 квадратних кілометрів

Санітарні норми для громадських туалетів визначили ще в часи Радянського Союзу. Вони передбачають, що в населених пунктах такі "заклади" повинні розміщуватися через кожні 500–700 метрів. Тобто на одному квадратному кілометрі мають бути два клозети спільного користування. Площа Ужгорода становить близько 40 квадратних кілометрів, виходить, в іде­алі, тут повинні працювати 80 (!) туалетів. На сьогодні такі цифри просто нереальні. Тим більше, що насправді функ­ціо­нує тільки один – біля пішохідного моста на пл. Петефі. Ще донедавна працювали й ті, що на вул. Капушанській, вул. Фединця, у сквері перед школою № 4, на наб. Незалежності (під транспортним мостом), але тепер, кажуть, його здали в оренду.

Саме тому ужгородці давно керуються девізом: "Все своє ношу з собою і несу додому". А коли дуже треба, то, на щастя, у місті повно тихих провулків, "безхазяйних" ліфтів і зелених куточків. Але Ужгород – історична місцина, яку постійно відвідують туристи. І коли хтось із них поці­кавився, де туалет і як до нього пройти, зізнатися, що такого немає, мені було соромно, тож довелося теж видати себе за туриста.

Був туалет, тепер –інтернет

Кажуть, що частину ужгородських гро­мадських туалетів скупили місцеві депутати й закрили через "непотрібність"!!! А деякі переобладнають. Так, у клозеті біля транспортного моста тепер працює інтернет-кафе. Той туалет, що працював із незапам’ятних часів біля школи № 4 на вул. Собранецькій, переобладнають у бар! (уявля­єте енергетику за кухлем пива),

Ще одне історичне місце – на вул. Капушанській узяв в оренду один із молодих екс-депутатів Ужгородської міськради, й тепер громадська вбиральня перетворюється... на бізнес-центр! Звичайно, майже всі колишні вісім міських туалетів будувалися старою владою, як то кажуть, на віки. Будинки доброт­ні, стіни товсті. Чому б їх не орендувати або приватизувати подешевше?

Крім того, всі чомусь забули, що громадський туалет повинен бути безкоштовним. І, звичайно, бажано цивілізованим! Це означає, що туалетний папір має бути в кожній кабінці, а не перебувати на обліку в касира, біля вмивальника має бути рідке мило, а ще – паперові рушники й повинна працювати сушка. А головне – чисте й доглянуте приміщення, без різкого запаху. У нас же виходить навпаки: сморід, бруд, приміщення вогке й слабко освітлене. Знайома картина? Залишається незрозумілим: а за що беруть 50 копійок на вході?

Фізіологія – річ затята

Звичайно, завжди можна скористатися клозетом у кафе або барі. Але туди, як правило, дуже неохоче пускають сторонніх. Та й який сенс персоналу прибирати за людьми з вулиці, якщо своїх клієнтів вистачає. Цікава ситуація виходить і з вокзалами. Адже купуючи квиток, людина автоматично платить і вокзальний (комісійний) збір, що входить у вартість проїзду. Це означає, що ви заплатили за послуги, які надає вокзал, зокрема й за користування туалетом. Тобто після пред’явлення квитка вас зобов’язані безкоштовно пустити до клозету. На вокзалах про це теж знають, та послуга все ж таки платна. А як припече, всякому зрозуміло, що з фізіологією не посперечаєшся і що 50 копійок у цьому випадку заощаджувати вже не варто.

Вбиральні – це нерентабельно?

Принаймні так пояснив чиновник із міської ради, який, втім, не побажав, щоб його ім’я називали. "Будувати стаціонарні вбиральні нині нерентабельно, – заявив він (але ми ж платимо величезні податки за цивілізацію). – У великих містах легше й дешевше збільшити кількість мобільних біокабінок-туалетів. З огляду на ціни на землю, а також капітальний ремонт із прокладенням комунікацій (якщо їх немає), простіше "стаціонари" замінити. Що суттєво: вони будуть украй повільно окупатися, і це також не є плюсом. Отож за вкладеннями у виробництво й експлуатаційними характеристиками громадські модулі вигідніші за стаціонари".

Здавалося б, якийсь вихід був у розміщенні в центрі біотуалетів. Але нововведення якось не прижилося, адже їх треба мити 4 рази на добу, а міська влада має більш "глобальні" проблеми. Ужгородці ж, за давнім звичаєм ходять за ріг або за кущики... біля багатоповерхівок.

Людмила Руда, "Старий Замок "Паланок"