На Закарпатті у розпалі чорничний бізнес

Нинішнього літа ці маленькі, чорні, надзвичайно смачні і вітамінні ягоди дозріли раніше, ніж зазвичай. Та й вродило їх багато. І хоча ще не завершилася косовиця, селяни, залишивши всю домашню роботу, масово посунули в полонини. За перші чорниці у середині червня на базарах правили по двадцять гривень за літр. Нині в Мукачеві уже можна придбати ці дари полонин і за десять.
Городяни та гості нашого краю охоче купують недорогу смакоту. Я мав розмову з німкенею, котра приїхала на Закарпаття відпочивати. Вона була вельми вражена ціною чорниць і казала, що якби це в Німеччині, то скупила б усі ягоди, які є на базарі.
Тим часом для жителів гірських районів з'явилася добра нагода поповнити свої сімейні бюджети, адже в часи кризи та масового безробіття це неабияка підмога терплячим нестатки людям.
«Я вже другий тиждень поспіль майже живу на полонинах, — каже жителька Гукливого пані Калина. - Зібрані ягоди вдома увечері перебираю, а вранці електричкою їду в Мукачево, де на місцевих ринках їх реалізую. Коли чорниці тільки починали дозрівати їх вигідно можна було продати й ближче, у Сваляві. Однак нині цей райцентр заполонений збирачами яфин із Березників та Керецьок, адже на Боржавських полонинах цієї ягоди цьогоріч - хоч відбавляй. Впали й ціни».
«А я збираю чорницю на Пікуї, — пояснює ще одна продавчиня вітамінної продукції баба Марія із Латірки. - Я хоч і стара, але, хвалити Бога, ще здужаю йти в гори за яфинами. Та одна справа назбирати ягоди, а інша — реалізувати. Ще два роки тому до нас у село приїжджали бізнесмени з вантажівками й охоче брали ягоди. Нині їх чомусь немає. Невже такої доброї ягоди більше ніде не потребують? Зараз усі ганять радянські часи, але тоді у кожному селі в кооперативному магазині приймали від населення малину, чорницю, ожину. Тепер же, назбиравши важко під пекучим сонцем, або ж проливним дощем ягід, журишся де їх збути. Частина селян йде на Верецький перевал і продає яфини подорожнім. Інші везуть їх у Мукачево. І хоча ціни різко пішли вниз, я вже встигла заробити сімсот гривень за два останні тижні. Якщо так триватиме далі, то зароблю на новий холодильник, бо на старому, ще радянському, дверцята уже ледь-ледь тримаються». їдуть в Мукачево з яфинами навіть із-за перевалу. Я мав розмову з жінками із Верхнього Висоцького та Кривки, що на Турківщині Львівської області. Та бойківчанки пошкодували, і привезли дари Пікуя в місто над Латорицею. Тут і своїх продавців з гірських районів чимало. А от у Львові, за їх словами, можна було б вторгувати значно більше. Там у майже мільйонному мегаполісі чорні ягоди йдуть, мовити б, «на ура» й краще за них платять. Правда, дорога туди значно довша.
Для деяких горянок цей нинішній чорничний заробіток має велике значення. Так, сорокарічна вдова пані Люба із гірської Абранки не могла дочекатися, щоб ягоди чим скоріше дозріли. Цьогоріч її донька закінчила шкоду й має намір вступати до вишу. У безробітної удовиці немає грошей навіть на дорогу в обласний центр. Тому, як тілько-но з'явилися яфини, жінка з донькою гайнули в Папоротнисті (так називається урочище, де масово росте чорниця). Чорні ягоди продає на Абранському перевалі подорожнім. Коли пощастить, то за раз може вторгувати й півтори сотні гривень.
Збувши яфини, мати з донькою знову йдуть в гори. Так триватиме, аж поки не закінчаться ягоди. «А потім, може, Бог дасть, буде малина, гриби, — зауважує горянка, — на тому теж якусь копійку можна за-, робити. А восени підуть опеньки, підберезники, ожина, ліскові горішки. Було б здоров'я, якось виживемо, — завершує на оптимістичній ноті пані Люба». Разом із цими жінками у Папоротнисті щодня підіймаються десятка зо три жителів села. В хід пішли гребінки, якими можна «начесати» значно більше чорниць. Правда, вдома доведеться перебирати ягоди, звільняючи їх від зелених недозрілих та листя, а це процедура доволі непроста й кропітка. Зазвичай у сім'ях, де є старі бабусі, ця робота лягає на їхні плечі.
Мене, звісно, дуже зацікавило, чому зараз приватні підприємці ігнорують чорницю, котру охоче скуповували кілька років поспіль й везли її в основному за кордон. «Бо це зараз доволі кропітка справа, — пояснив бізнесмен із півторадесятилітнім стажем Ігор Миколайович з міста над Латорицею, котрий на цьому бізнесі знається. - Та й обігових коштів потрібно мати чимало. А де ж їх брати, коли банки кредитів майже не дають, а якщо й дають, то під драконівські відсотки. Та й ризик у цілому тут неабиякий, коли поталанить, то заробиш копійки, а тим часом втратити можеш значно більше. Нині таким підприємництвом займатися хочуть одиниці». Спочили у Бозі й заготівельні пункти кооперації. Приміром у селах Іршавщини, де вони колись процвітали, нині від них залишились «ніжки та ріжки». У такому ж стані і колишня райзаготконтора у Волівці.
Не цікавить чорниця і наших переробників.
«Дикоростучі плоди та ягоди доволі дорогі, — зауважив директор Мукачівського консервного заводу, який входить у групу компанії «Верес» Йосип Пилипанинець. - Якщо до ціни, скажімо, чорниці, доплюсувати вартість переробки та продажу, то вийде чимала сума. Хто ж купуватиме такі дорогі плодово-ягідні консерви?». От і виходить, що збувати дари Карпатських полонин горянам залишається хіба що на базарах та на узбіччях автодоріг державного та міжнародного значення.