Малораковецька екзотика

...Зважаючи на те, що Різдво - одне із найбільших християнських свят, ми не тільки чекаємо цього зимового дня, а і ретельно до нього готуємося, сповідуючи звичаї і традиції наших предків. Хоча останніми роками як не прикро, спостерігається тенденція занепаду народних традицій, які пов’язані не тільки із зимовими святами. Не буду загливлюватись у деталі цього питання – воно у компетенції етнографів. Я розповім про різдвяну екзотику мого рідного села Малий Раковець, що на Іршавщині, яка частково зберіглась до наших днів і радує мою родину, односельчан та гостей, котрі приїжджають відчути різдвяний дух та його таїни у неповторної краси гірському селі.- Гей, пане газде, чи даєте веселити у цей Святий вечір?- чуємо під вікнами 6 січня у післяобідню пору.

- Веселіть, веселіть, - відповідає господар чи господиня, їх діти, які готують наїдки до Святої вечері та на прийдешні свята.

Колядники сповіщають радісну новину – народження спасителя, славлять маленького Ісусика, який не спить, не дрімає, своїми руками весь світ обіймає, і вашу хатину, і вашу родину і всю Україну.

За колядку і віншування колядники отримують від газдів колядинці – гроші, яблука, горіхи.

… Ось-ось має з явитися на небі перша зірка. Газдиня накриває стіл чистою вишиваною скатертиною. Приготовані страви кладуть на стіл. Страви всі пісні, переважають грибові. Традиції, яка побутує в деяких регіонах України щодо 12 страв, малораківчани не притримуються. Головне – щоб під час вечері не сваритися, прбачити всі образи один одному. Наїдки і напитки благословляються на початку і в кінці трапези. Важливе значення має те, щоб уся родина зібралася за Святою вечерею. До прикладу, моя сестра приїхала цього року з тримісячним синочком із Белгородської області, аби свята провести у родинному колі і не порушувати давню традицію.

Після вечері прибирають стіл. Завершують приготування м ясних блюд, а дівчата готуються до прийому козарів. Цей обряд зберігся, окрім села М.Раковець, ще у кількох селах Рахівщини.

Збираються дорослі хлопці (по 15-40 чол.). Частина з них одягається в пастирів, інші – в різні маски: бабу, діда, чорта. Чим срашніше – тим екзотичніше. Обличчя обовязково закрите. Костюм кози з усіма властивими “органами” для цієї тварини одягає “дембель”, або той, що вперше козарює. Наймають музикантів (інструменти народні: бубен, баян, гармошка, трумбета) і йдуть колядувати до дівчат з півночі. Мама розказувала, що за її дівування козарі ішли лише після Сейношного, бо всі були в церкві до четвертої ранку.

Гурм підходить до оселі дівчини і грає та наспівує різні народні мелодії, аж поки вона не вийде до хвіртки і не запросить козарів до хати. Заходячи колядують “Рожденство Твоє, Христе Боже наш”, а в хаті – “Нова радість стала”, “Предвічний” … За це дівчина запрошує козарів до столу. Наїдки різні – як пісні, так і м ясні. Найбільша увага приділяється козі – її поять, годують, розігрують з нею різні кумедні сценки. Як трохи набралися сил, ідуть на двір танцювати. Такі танці тривають від півгодини до двох годин – багато залежить від поведінки самої дівчини та її популярності у селі. Козарі вважають за особливе щастя потанцювати з нетутешньою дівчиною, яка приїхала у село до своїх родичів чи подруг. Ці танці-шманці всі запамятають надовго, якщо не назавжди.

Моя троюрідна сестра з Ужгорода, яка вперше цього року побачила все це дійство, дорікала мені, що раніше не розповіла їй про особливості малораковецьких різдвяних традицій. На сьогоднішній день уже пів-Ужгорода знає про різдвяну малораковецьку екзотику, про що наша гостя настільки емоційно і до дрібниць розповіла своїм друзям, колегам, що ті у свою чергу виявили не тільки цікавість про народні традиції, а й бажання побачити все на власні очі.

Їх бажання збудуться. Тільки уже наступного року. У буднях, клопотах прийдешній рік швидко пролетить. А традиції житимуть доти, доки людей цікавитимуть звичаї, обряди наших предків та бажання зберегти їх і передати нащадкам.

Тетяна Грицищук