Додати новий коментар

Недарма, очевидно, мер Львова Андрій Садовий так тепло прийняв після прориву державного кордону між Україною та Польщею людину з гарячою грузинською кров’ю.

Бойовитість східної закваски, напевно, давно охоплює це славне місто. Так і є. Знайомі при зустрічі розповіли про дещо дивний пріоритет Львова в національній освіті. Тут, скажімо, оголосили про з’яву першої в Україні Львівської середньої загальноосвітньої школи східних мов та бойових мистецтв І-ІІІ ступенів. Мова викладання тут українська, але з першого класу вивчається англійська та японська, а з п’ятого класу друга східна мова на вибір. А з бойових мистецтв культивується далеко не бойовий гопак, а айкідо, карате, дзю-дзюцу.
Як же прийшов бойовий Схід до міста Лева?
У березні 1997 року у Львові була створена перша група з вивчення Айкідо Йосінкан. Сенсей Олександр Козловський став керівником групи числом до десяти чоловік. Хоча в цей час в Україні складно було в цьому плані керувати, бо годі було знайти хоч якісь навчальні матеріали з Айкідо Йосінкан. Тому офіційно зареєструвавши у Львівському управлінні юстиції ГО «Академія традиційних самурайських бойових мистецтв Айкібудзюцу», у березні 1998 року новоспечений сенсей Козловський виїжджає на річне стажування в Чехію. Паралельно з Айкідо Йосінкан, львівський сенсей вивчає Іай-до, Дзю-до школи Мусо Сінден-рю (такі рідні для кожного українця імена, так і хочеться зауважити) під керівництвом Володимира Готовця сенсея (3 Дан, Дзен Ніппон Рен Мей) і Віка Кука сенсея (6 Дан, Іай-до, Дзьо-до Мусо Сінден Рю). У лютому 1999 року Козловський-сенсей повертається до Львова. За час відсутності його група лишилася. Далі почали створюватися різновікові групи. На початку літа 2000 року встановлюється зв’язок із сенсеєм Хіроміці Нагано (6 Дан Айкідо Йосінкан) вже не з Чехії, а з Німеччини. Нагано проводить цього року в листопаді перший міжнародний семінар щодо згаданих єдиноборств. У травні 2001 року він же проводить другий такий захід…
Непогано, щоб у спортивному напрямку це все й розвивалось, а не плутало на освітній царині податливі національні уми буквально із зорі їхнього життя. Але з’явився 9 червня 2016 року наказ Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради №100-К «Про призначення директора середньої загальноосвітньої школи №35». Підписав його в.о. начальника згаданого управління З.Довганик з подання відділу освіти Галицького району. Ним, як не важко здогадатися, саме Козловського Олександра Олеговича призначили «директором середньої загальноосвітньої школи №35 за строковим трудовим договором (контрактом)». Для національної складової своїх намірів, при влаштуванні в новоспечену твердиню східної освіти, О.Козловський заручився підтримкою пароха церкви Різдва Пресвятої Богородиці о.Ореста Фредини. Священик гладко пише в характеристиці волонтера цієї церкви пана Козловського, що останній «вже понад двадцять років успішно працює в ділянці виховання дітей та молоді, пропагуючи здоровий спосіб життя. Завдяки особистому прикладу, наполегливості та праці над собою, вміє прищепити моральні та духовні цінності своїм учням та приятелям».
Це добре. Але питання щодо призначення, подейкують, не було достатньо вивчене. Адже О.Козловський не має відповідного чотирирічного педагогічного стажу для призначення керівником загальноосвітньої школи. На реальне учительство вказує з його атестаційного листа, що він у 1990-1991 роках працював на посаді старшого піонервожатого Корсаківської середньої школи №2 Сахалінської області Росії. Але і так цей період трудової діяльності шановного сенсея не може бути зарахованим до педагогічного стажу, оскільки О.Козловський на той час не мав педагогічної освіти (та й ніякої вищої освіти, крім середньої). Та й посада піонервожатого не є педагогічною посадою, а радше — пережитком комуністичних часів. А педагогічний стаж О.О.Козловського в дитячому центрі туризму, спорту та екскурсій МЖК-1 Львова документально не підтверджений. Так, у трудовій книжці під №13 є запис, що його прийнято на роботу керівником гуртка карате за контрактом, терміном на один рік, наказ №121 від 30 грудня 1998 року, хоча дата прийняття за цим записом зазначена 1 січня 1998 року. А згідно відомостей центральної бази даних держреєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, Козловський О.О. отримав від Львівського міського управління освіти заробітну плату лише в четвертому кварталі 1998 року, що свідчить про те, що останній працював керівником гуртка у 1998 році лише в четвертому кварталі.
Далі у трудовій книжці О.Козловського є запис під №14 від 1 серпня 2002 року, що він звільнений з роботи за власним бажанням за наказом №96 від 1 серпня 2002 року. Таким чином, керівником гуртка карате Козловський працював всього 3 роки і 9 місяців…
Втім, не будемо ворушити зайве канцелярські папірці. Дивує те, що, що саме в традиційно національному Львові відбулося запровадження у загальноосвітній школі такого обов’язкового предмету як східні бойові мистецтва, що суперечить загальноосвітній доктрині України. Цей несподіваний напрям шкільництва може спричинити зайву агресивність у поведінці дітей шкільного віку. Адже не всі діти мають відповідні психологічні параметри і не всі, перед досягненням вікової зрілості, однаково можуть сприймати та користуватися своїми набутими навиками в бойових мистецтвах Сходу.
Але чи буде хтось наразі розбиратися з цим? Адже О.Козловський, кажуть, у хороших товариських відносинах із мером міста А.Садовим, депутатами Березюком і Семенченком.
Радує, що в Ужгороді та в закарпатських містах ще не проводяться такі швидкі експерименти з переорієнтацією закладів освіти загальноосвітнього плану. Але чи не захоче хтось, по прикладу нашого Львова, переорієнтувати ту чи іншу школу у нас, чи десь на Волині та Житомирщині, на традиційні бойові мистецтва бушменів Австралії чи на корейське тхеквондо?..
Василь ТАНАСІЙЧУК.