ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    "Втрачений Ужгород": стара скотобійня на вулиці Собранецькій

    138 переглядів
    "Матеріали про побудову ужгородської міської скотобійні"

    Ще якихось сто років тому Ужгород був настільки маленьким містечком, що ті вулиці, які нині вважаються центральними, тоді були незаселеною околицею. Нині ми це вам доведемо на прикладі старої скотобійні, яку збудували на вулиці Собранецькій, та покажемо, як вона виглядала.

    У берегівському відділі Державного архіву Закарпатської області, серед тисяч унікальних документів, які в усіх деталях описують життя міста до 1945 року, є папка під назвою "Матеріали про побудову ужгородської міської скотобійні". У ній міститься службова переписка щодо модернізації старої скотобійні на вулиці Собранецькій. І хоча датування документів починається лише від 1913 року, відомо, що на тому місці скотобійня працювала і раніше – ще з 1891-го. Про це у своїй праці "Прошлое Ужгорода" писав краєзнавець Петро Сова: "Когда была въ Ужгородѣ впервые построена скотобойня, пока еще не установлено. Сначала скотобойня помѣщалась возлѣ мельницы, послѣ перестройки которой перемѣщена была казной за пивоваренный заводъ на правый берегъ канала, приблизительно на то мѣсто, гдѣ нынѣ красуется импозантное зданіе государственной полицейской дирекціи (тепер це будівля СБУ – ред.). Городъ только въ 1891-92 году смогъ построить собственную скотобойню, когда ему по Собранецкой улицѣ на правомъ берегу канала удалось купить у казны подходящій участокъ размѣромъ въ 2 морга и 81 кв. саж. Постройка обошлась въ 8699.21 гульденовъ, новое зданіе, однако, скоро оказалось непригоднымъ. Оно служило только для убоя рогатаго скота".

    Чому питання про ремонт скотобійні постало лише у 1913 році, стало зрозуміло з одного документу, в якому зазначалося, що ще у 1908-му міністерство видало наказ про те, що рогату худобу, коней, свиней та кіз лише на скотобійнях можна забивати. По всій Австро-Угорщині містам давали 5 років для того, аби ввели в дію цей наказ. Термін умови сходив саме у грудні 1913-го, тож Ужгороду потрібно було дуже поспішити, аби встигнути виконати міністерське розпорядження.

    У березні 1913 року на ужгородську скотобійню приїхала міністерська перевірка з Будапешта. Її представник Печі Йожеф подав розгорнутий звіт зі своїми зауваженнями, завдяки якому можемо нині знати, що собою являла стара міська скотобійня. Він писав, що там були 4 місця для забивання великої рогатої худоби, де кожного дня різали 11 корів. Стоки через бетоновану каналізацію стікали у млиновий канал Малого Ужа. Йожеф Печі зауважував, що основним недоліком скотобійні є відсутність ветеринарної лабораторії, де перевіряли би якість м'яса, не допускаючи, аби м'ясо хворої тварини було поруч із м'ясом здорової. Також йому не подобалося, що холодильне приміщення знаходиться на відстані 18 метрів від одного місця зарізу, і 31 метра – від іншого, тобто м'ясо потрібно переносити далеко, піддаючи його впливу погодних явищ. Одразу біля бойні розташовувалася і коптильня для свинячого м'яса, тому вся територія підприємства була задимлена, до того ж це було вогненебезпечним. Представник комісії радив перенести коптильню подалі, так, аби вона не заважала роботі бійні. Крім того, він радив не забивати корів одразу після їхнього транспортування, треба, мовляв, дати тваринам відпочити і заспокоїтися (в інструкціях із забою тварин і нині є обов'язкова умова заспокоєння тварини, мовляв, якщо вона перебуватиме у стані стресу, смакові якості м'яса будуть набагато гіршими).

    В іншому документі значилося, що вимоги щодо розташування скотобійні є витримані, адже спереду території розташована дорога на Кошице, з одного боку – млиновий канал Малого Ужа, а з іншого – вулиця Митна. Навпроти ж ділянки і вулиці Собранецької знаходяться виноградники і господарські будівлі на них, тож найближчий житловий будинок розташований на відстані 38 метрів від території скотобійні.

    То де ж на початку минулого століття працювала ужгородська скотобійня? Судячи з карт, на території нинішнього КП "Водоканал м.Ужгорода" між вулицею Митною і Гойди. Просто біля Собранецької вулиці, на вході до підприємства, стояла будівля адміністрації. Далі розташовувалося холодильне приміщення, хлів, два приміщення для забою, колодязь та коптильня.

    Взявши до уваги зауваження членів міністерської перевірки, міська управа вирішила провести модернізацію скотобійні, розширивши старі будівлі. Вона мала виглядати так: в одному приміщення знаходилися би бійні для великої рогатої худоби і свиней, кабінет ветеринара і навіть квартира директора.

    Зовні ж оновлена скотобійня мала бути такою.

    Додати окреме приміщення для забою свиней, очевидно, було дуже важливим для тодішньої влади. Цьому нюансу у документах приділяли особливу увагу. Так, в одному з докладів 1913 року писали про те, що нині (тобто, у 19130-му) важко проконтролювати якість свинячого м'яса, яке потрапляє до людей, оскільки забої свиней проводяться в ужгородців на дому. Мовляв, на день в Ужгороді ріжуть близько 15-30 свиней. Всіх їх перед забоєм і одразу потому за нутрощами має оглянути ветеринарний лікар. За день обійти усіх гентешів міста ветеринарний лікар не встигає, тому частина м'яса потрапляє на столи ужгородців неперевіреною. Аби взяти це питання під надійний контроль, потрібно, аби свиней привозили забивати на скотобійню, де тварин і оглядатиме лікар.

    Збереглася серед документів і переписка з фірмами, котрі пропонували обладнати оновлену скотобійню новим холодильним обладнанням У 1913-му про постачання обладнання, зокрема, домовлялися з віденським підприємством "John J.A".

    На жаль, точних відомостей про перебудову скотобійні і її обладнання у дальших документах немає. Лише у 1919-му році питання ремонту старої скотобійні постає знову. Із документів видно, що у часи Першої світової війни місту катастрофічно не вистачало коштів, тож раніше ці роботи провести не могли. А вже у 1921 році тодішній мер Ужгорода Мирон Стрипський доручив замовлення на ремонт приміщення скотобійні і будівництво нової скотобійні для свиней фірмі "Гамош і Суханек", покрівлю же мав відновити майстер Шандор Полачек. Цікаво, що у новому варіанті скотобійні з'явилося і окреме приміщення для єврейського різника – так звана кошерна бійня.  

    Вже на початку 20-х років минулого століття, коли ремонтували стару скотобійню, у міській управі, судячи з документів, почали думати над тим, аби перенести її на інше місце. Міський інженер радив побудувати бійню на Капушанській вулиці, куди перенесли ринок для торгівлі домашньою худобою. Ринок пропонували огородити, забетонувати, на вході встановити касу, де з кожного торговця знімався би податок. Ще один вхід з ринку вів би просто на територію нової скотобійні, модерно оснащеної і великої. Планували, що спершу скотобійня не буде працювати на повну потужність, але будувати її вирішили більшою з розрахунку на те, що через кілька років Ужгород з 20-тисячного міста перетвориться на 35-тисячне.

    Нову скотобійню справді звели всього через 6 років після ремонту старої. У 1927-му вона почала працювати у тодішньому кінці Капушанської вулиці, власне там, де під назвою "Ужгородський м'ясокомбінат" вона працювала протягом усіх радянських років. Свого часу зведення і оснащення бійні коштувало Ужгороду дуже великих коштів – 9 мільйонів чеських корун. Це стільки ж, скільки коштували станом на 1936 рік усі роботи з прокладання водогону і стільки ж, скільки чехословацька влада витратила станом на 1936-ий на роботи з регуляції берегів Ужа.

    Територія же старої скотобійні після тої ж таки регуляції Ужа і Малого Ужа стала сусідкою Малого Галагова з її модерною урядовою забудовою. І відтоді вже нічого на цій впорядкованій місцевості не нагадувало про ті часи, коли тут різали худобу, скидаючи у канал всі відходи.

    Тетяна ЛІТЕРАТІ, ПроЗахід

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору