Додати новий коментар

Невелика, але затишна площа Пушкіна асоціюється в ужгородців передусім із сакурами. Мало хто нині пригадує, що саме там в впадав у велику річку Малий Уж.

Справа в тому, що колись ця місцевість була болотом. Поступово територію осушили і забудували. Тож нині ніщо не нагадує про те, що ще менше, ніж сто років тому в центрі густоналесеної столиці Закарпаття був пустир.

Усе почалося з того, що в 1919 році Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки. Уже через рік Ужгород став столицею краю. У 1920-1930 роках чехи затіяли в місті велику реконструкцію, створили новий адміністративний центр в районі нинішньої площі Народної на правому березі Ужа, звели головні адміністративні будівлі, провели ремонт багатьох будинків, почали практично посеред пустки будувати нові мікрорайони – Малий і Великий Ґалаґов.

У 1923 році стартували роботи з благоустрою набережних.

У рамках проекту тодішнє керівництво краю вирішило звільнити великі площі болотистих територій на правому березі Ужа для забудівлі нових об’єктів. Адже як-не-як практично центр міста використовувався не те, що нераціонально, а взагалі ніяк. Практичні чехи вважали, що так не повинно бути і взялися до роботи, прагнучи виправити тисячолітню помилку… адже ніхто до них раніше не додумався облагородити землі і побудувати на них стратегічні у плані інфраструктури об’єкти.

Отже, однією з перших тут було «виросла» будівля Земського уряду. Це було в 1932-1934 роках. А через два роки, у 1936 році, русло річки Малий Уж направили в трубу і засипали ґрунтом.

Спільнота Uzhhorod Transkarpatia Guide оприлюднила фото процесу, як це відбувалося.

Світлини стали нагадуаням ужгородцям проминуле рідного міста. До речі, у 2015 році на початку вулиці Фединця біля провулку «Гірчичне зерно» скульптор Михайло Колодко встановив на честь річки міні-скульптуру «Малий Уж». Пам’ятку створено з нержавіючої сталі і вона складається з двох риб, які є символами Малого Ужа і Великого Ужа. Сам автор переконує, що саме завдяки цим двом рікам Ужгород і став свого часу стратегічним торговельним центром, тож минуле треба пам’ятати та увічнювати для нащадків.