Коли сивочолий чоловік виходить на вулицю з малими дітьми, які кличуть його татом, люди здивовано озираються. А він і справді їхній люблячий батько. 72-річний Янош Іванцо дуже тішиться своєю малечею. Перша донечка народилася, коли йому минуло 67, а третє дитя – саме у 72-й день його народження.
Циганка наворожила батьківство на старості
Янош Іванцо змалку жив у Виноградові, де мешкає чимало ромів. Тож коли хлопчаком ганяв м’яча, до нього підійшла стара циганка і вхопила за руку: «У молодості дітей в тебе не буде.
А на старості станеш багатодітним батьком». Ті слова з часом забулися.
Чоловік працював на швейній фабриці і одружився з жінкою, яка ростила дівчинку. Вона стала для Яноша Ласловича рідною. Та пізнати справжнє щастя батьківства замолоду, як і наворожила циганка, не довелося. З дружиною прожив 43 роки, але своїх дітей так і не мав. Важко переживав її смерть, думав, що і йому настав кінець, тож про одруження навіть не думав.
Жити одинаком – то не мед. Треба і їсти зготувати, і в квартирі прибрати. В усьому допомагала названа дочка. Її не накличешся, бо має свою сім’ю і дітей. Та через кілька років після смерті дружини чоловік зустрів Марину, молодшу аж на 31 рік.
– Вона прийшла до сусідів у гості, а я саме збирався білити, бо жінка вже спочила, і не було кого найняти, – згадує Янош Ласлович. – То вона мені допомогла. І приглянулась: така працьовита молода жіночка. Стали ми зустрічатися. Як і годиться, одружилися та повінчалися. Коли зустрів Марину, ніби й сам ожив…
Тесть молодший за зятя на вісім років
На той час Марина була розлученою, мала сина. Вона зізнається, що спочатку якось незручно було виходити з чоловіком на вулицю, бо люди дивилися скоса. Та тепер уже звикли. Рідні не противилися такому шлюбу, хоча Марині було лише 36, а її нареченому – 67. Донька Яноша була щаслива за названого батька: «Аби тобі було добре». Вона й тепер часто навідується у гості.
– Я від прийомної доньки правнуків уже маю. Вони такі, як мої Іванка та Іллюша! – сміється пан Янош.
– А я вже давно бабка, наші діти одногодки з моїми внуками, – усміхається Марина.
Її син теж не був проти цього шлюбу. Він має сім’ю, провідує маму і маленьких сестричок та братика не дуже часто, бо зайнятий. Маринин батько теж не відмовляв доньку від дивного заміжжя, хоча… молодший за зятя на цілих вісім років!
– Я його татом не кличу, – сміється Янош Ласлович. – Називаємо один одного по батькові. Він до нас часто приходить у гості, з внуками бавиться.
Доньку назвали на честь своїх мам
Коли Марина завагітніла, чоловік був на сьомому небі від щастя. Це ж у 67 років уперше мав стати татом! Ось тоді й згадав пророчі слова циганки. Тепер донечці Іванці дев’ять років, вона навчається у третьому класі. Другим народився синок Іллюша – хлопчик цього року пішов у перший клас. І найменшенька – донечка Маріанна, якій лише чотири рочки.
– Це найкращий подарунок на день народження за все життя, який мені зробила жінка Марина! – радіє Янош Ласлович. – Дочка народилася, як і я, 12 вересня. У той день мені було 72 роки. Маріанну назвали на честь двох бабок: моєї мами Марії і Марининої – Анни. Вони вже померли і не бачили внуків.
– Чи ще хочете дітей? – цікавлюся.
– Ой… – важко зітхає. – Треба цих виростити. Хто зна, скільки мені зосталося, бо та циганка, яка сказала, що я на старості стану багатодітним батьком, ще нагадала, що помру у 81 рік.
«Я багатий – мені є до кого йти»
Те, що Яношу Ласловичу у його віці треба вже правнуків бавити, дружину Марину не дуже тривожить. Вона розуміє, що чоловік навряд чи встигне поставити на ноги дітей. Але по-філософськи розмірковує: «І молоді люди, маючи сім’ї, вмирають». У їхній двокімнатній «хрущовці», звісно, тіснувато для трьох малих непосид. Коли вони приходять із садочка та зі школи, вдома такий шум і гам! Але гармидер не заважає і не дратує 76-річного тата.
– Що ви! – щиро дивується Янош Ласлович. – Коли вони бігають по квартирі, тільки душа радіє! І спокою мені не треба! Дивіться, кожен має свій комп’ютер, – показує на робочі столи своїх дітей. – Я їх вчу угорської мови, знаю ще трохи чеську, словацьку, польську. А говоримо українською, бо я не угорець, а підкарпатський русин.
– Раніше він нарікав, що йому спина болить, а тепер за дітьми забув, здоровіший став. За ті роки, що ми разом, Іванко мене жодного разу не образив, не насварив, – зізнається Марина. – Зовсім не відчуваю таку різницю у віці. Кращого чоловіка не уявляю!
– Ви знаєте, ми постійно разом, але у нас ще не було хоч півслова, щоб щось не так одне другому сказали, – усміхається Янош Ласлович.
Дивлячись на цю гарну сім’ю, на щасливого тата, на його діток, розумієш, що в цій оселі панує любов та злагода. Їм могли б позаздрити і молоді пари, і подружжя, які прожили не один десяток літ.
– Якось одна знайома питає: «Ну, як ти?» Кажу: «Добре, я тепер багатий!» Душевно багатий, бо не гроші, не машини головне, – сяє від щастя Янош Ласлович. – Мені є до кого йти, мене вдома чекають. Малий очі відкриє: «До тата». Хіба то не радість?
Олена ПАВЛЮК, Закарпатська область