Додати новий коментар

Закарпатці – люди винахідливі, але інколи ця позитивна якість може бути спрямована не зовсім у законне русло.

Так, зокрема, 26-річний мешканець Хуста, поїхавши на сезонні роботи на Херсонщину, налагодив собі легкий «бізнес». Сам він заявив, що до протиправних дій вдався від безвиході. Утім, жертви хлопця зовсім іншої думки, пише газета «НЕДІЛЯ».

Коли не дають – треба брати силою?

На заробітки Володимир Король (із етичних міркувань імена дійових осіб у матеріалі замінено) їздив ще зі шкільних років. Спочатку із батьком – на літні канікули, а в старших класах уже й сам. Після закінчення школи вирішив не здобувати ніякої професії, оскільки вважав себе чудовим будівельником і без будь-яких дипломів. Тож мандрував Україною і спільно з іншими робітниками будував приватні будинки, готелі, розважальні заклади. Як правило, знайти місце під сонцем йому вдавалося, хоча не завжди.

Так у пошуках «хліба» Володимир побував і в Києві, і в Одесі, і на Миколаївщині, і в Запоріжжі і в багатьох інших куточках держави. Працював чесно, старався, бо знав, що родині потрібні гроші. Його батько помер, а мати хворіла, тож мусив заробляти на ліки, оскільки був єдиною дитиною у неньки.

Та якось під час чергового виїзду на чужину, у Херсонській області, закарпатець познайомився з групою місцевих любителів легкої наживи, які займалися грабежами і мали у «трудовому стажі» вже по кілька відсидок у місцях позбавлення волі.

Доля звела хлопців у одному з кафе за кухлем пива. Володимир поскаржився новим знайомим на те, що виконав чималий обсяг робіт, але йому, разом з групою земляків, господар не заплатив. Бідкався на важку долю, казав, що багато грошей потрібно на медикаменти старенькій матері. А тут його так несподівано «киданули». Тоді 34-річний Юрій та 45-річний Дмитро порадили молодику піти на відчайдушний крок – відібрати зароблене силою, мовляв, у господаря й так фінансове становище краще, ніж у закарпатця, тож він просто не мав морального права так чинити  зі своїм працівником.

«Трійця» навіть склала план дій і вирішила «розжитись» на чималі кошти. Оскільки Володимир знав, що замовник – людина далеко не бідна, та ще й образа взяла гору над розумом, легко погодився на пропозицію.

Тож одного недільного дня, коли 67-річний господар поїхав на відпочинок за місто, компанія «верхолазів» розбила вікно на другому поверсі і проникла до житла. У помешканні непрохані гості перевернули все догори ногами.

Обнишпорили всі кімнати. Знайшли золотий ланцюжок, перстень із діамантом та старовинні монети. Із грошей – всього 300 доларів та 7 тисяч гривень. Інші заощадження ґазда, видно, тримав у банку. Розраховуючи на більш вдале «полювання», дещо розчаровані, грабіжники так само через вікно покинули житло.

У полі зору –  літні люди

Легке життя більше сподобалося Володимиру, ніж важка фізична праця, тому коли в компаньйонів скінчилися гроші, він із радістю пішов з ними на наступну «справу».

Головним у команді був Дмитро. Йому як найстаршому і найдосвідченішому довіряли всі. Він і обирав об’єкти спочатку для спостережень, а відтак – для непроханого візиту.

Знайшовши пенсіонера, який більш-менш пристойно виглядав і жив одиноко, чоловіки починали вивчати його розпорядок дня, аби точно знати, коли людина піде з дому. Могли стежити за людиною й по кілька днів поспіль, іноді – навіть тижнів, остерігаючись «промаху».

Отже, наступного разу вони завітали до 80-річної жінки, дочка якої жила у столиці і відправляла їй гроші через банківську картку. У масках вони проникли до старенької, силою відібрали платіжку, спитали пін-код і зняли з рахунку 8 тисяч гривень.

Далі було ще кілька пограбувань, коли злодії зламували двері і цупили з осель побутову техніку, коштовності, навіть подушки, ковдри, годинники.

«Я розуміла, що хтось за мною пильнує. Погляди сторонніх я відчуваю «спиною». Тому поводилася обережно. Так тривало два тижні. Того осіннього дня я пішла в магазин за продуктами. Серце стискалося, було дивне передчуття. Тому повернулась додому з півдороги. У коридорі побачила, що двері відчинені навстіж. Я тихо повернулася на вулицю, сховалася за сусіднім будинком і викликала поліцію. На щастя, правоохоронці прибули за кілька хвилин. Вони пов’язали злодіїв і відвезли до відділку», – сказала на суді жінка.

Як виявилося під час слідства, злочинці пограбували дванадцять стареньких, в яких поцупили добра майже на сто тисяч гривень. За скоєне їм довелося відповісти перед законом. Тож Дмитро отримав 10 років ув’язнення, Юрій – дев’ять, а наш закарпатський «опришок» – шість.

«Я завжди жив чесно, заробляв своїми руками, прагнув справедливості. Але коли мене «кинули», захотілося помсти. На слизьку стежку став від відчаю. У мене зовсім не було коштів на те, аби придбати матері ліки. До речі, саме її недуга дозволила скоротити мені термін перебування за ґратами. Як не прикро, але без мене неньці буде важко. Мені дуже соромно перед людиною, яка все життя спові-дувала принципи правди та сіяла розумне, добре і вічне. У вчиненому каюся, але час повернути назад неможливо», – зазначив сам Володимир Король.

Можливо, Володимир справді переосмислить свої вчинки і повернеться додому зовсім іншим, адже він ще дуже молодий і життя в нього попереду. Принаймні, хочеться вірити в те, що закарпатець виправиться і ще порадує хорошими справами свою стареньку матусю.

Ярина ЯКИМ