Додати новий коментар

Півроку вони вели перемовини, а нещодавно 16 представників туристичних фірм, письменники та журналісти з Токіо відвідали агросадибу “Бокораш”. На Великдень її власники готуються прийняти перших туристів з Японії.

Михайло та Тетяна Гички із гірського Синевира Міжгірського району Закарпаття у туристичному бізнесі працюють сьомий рік. Спочатку переробили власну хату у якій одночасно розміщують 10 туристів нещодавно добудували невеличкий котедж та колибу. Аросадибу ”Бокораш” для знайомства із сільським туризмом облюбували японські тур оператори. Пан Михайло зустрів групу у Львові, власним мікроавтобусом привіз до Синевира, влаштувавши по-дорозі пізнавальну екскурсію..

“Дивувалися мальовничим краєвидам гірської глибинки. У нас також є гори, та Закарпаття вражає своєю природною автентикою, -- каже керівник групи Ватанабе Сан, яка спілкується англійською через перекладача. -- Ми хотіли побачити як живуть люди з української глибинки, та насамперед нас цікавило що воно таке агротуризм, подібного в нас не має”.

Поки гості відпочивають з дороги, ґаздиня накриває столи. У колибі пахне свіжою сосною. На стінах – мисливські трофеї, на кріслах – ліжники та шкури тварин.

“У кімнаті -- по двоє осіб, обов’язково щоб ліжка стояли окремо, бо не лягатимуть спати, -- повчає ґазда. – Меню узгодили заздалегідь. Зараз із жінкою посмажимо стейк, м’ясні рулети та ковбаски. Буде й токан з бринзою, -- ґазда знімає з вішака вишиванку та гуцульський кептар, бере гуню, йде до колиби.

На столі – горянські смаколики: страви з м’яса, бринзи, грибів, овочеві салати та напої. Туристів пригощає пані Тетяна, яка власноруч готує сніданки, обіди та вечерю. Японці цікавляться інгредієнтами, записують рецепти грибного супу та тістечок.

“Усі страви -- домашні, а продукти – натуральні: молоко, м’ясо, яйця, сир, сметана, овочі та фрукти -- все своє. Тримаємо індиків, качок, курей, є й кролі та поросята. Хліб також печу сама. А варення та джеми не переварюю, щоб зберегти вітаміни”, -- жінка відкриває баночки із запашним варенням з вишні, смородини та чорниць.

Розважають гостей троїсті музики. А народну співанку ”Чом ти не прийшов”, затягують разом, от тільки слів японці не знають. Гості показують горянам майстер-клас із заварювання чаю, та одягання кімоно.

За столом бачу спиртні напої. Та поки вино чи горілку хазяї не налили до фужерів, гості до спиртного не торкнуться, такий у Японії звичай. Втім закарпатське вино їм до смаку, келихи швидко порожніють, ґазда пропонує інші сорти. За бесідою час плине непомітно. Окрім мальовничих пейзажів Закарпаття японців вразив сільський колорит, а корови на обійсті для іноземців -- справжня диковинка.

“Тут багато чистих гірських джерел, вода б’є прямо з-під землі і така смачнюча, а в нас мінералка лише у плішках, -- ділиться враженнями Ватанабе Сан. -- Сподобалася й структура будинку горян, дехто навіть робив креслення як звести колибу бокорашів”.

Сільський туризм нині набирає обертів. Туристів вабить природа, затишна оселя та щирість з якою горяни приймають гостей.

“Поганих туристів не буває, до кожного потрібно знайти підхід, -- переконує пан Гичка. --Ми з дружиною дуже переживали, бо японці в нашій агросадибі вперше. Ретельно готувалися, перемовини вели 4 місяці довго узгоджували меню, екскурсійну програму. Вони вміють рахувати гроші, чи не на усьому просили знижки. Та хвала Богу, усі задоволені, весною чекаємо на туристів”.