Додати новий коментар

Поволі сковородуючи Закарпаттям, не можеш не ловити себе на враженні, що перебуваєш за кордоном. По-перше, у них тут два різних часових пояси: “за Києвом” і “по-нашому”. В усній розмові й навіть у розкладах часто треба уточнювати, про який час ідеться. По-друге, йдучи селом чи вулицею містечка, майже ніколи не розумієш, про що говорять люди.

Тут розмовляють українською, румунською, угорською, рома (циганською), а також російською при міжнаціональному спілкуванні. Україньмовні селяни часто уточнювали, що говорять “по-закарпатськи”, і небезпідставно. Навіть якщо основа мови українська — їх досить важко зрозуміти, поки вони не перейдуть для тебе на більш-менш літературну.
Від Рахова на захід поступово починається румуномовна зона. Великий Бичків — усе ще переважно гуцульський. А от Біла Церква (Biselica Alba) – вже багате румуномовне село, де навіть архітектура якась ненаша: квадратні білі будинки з пласкими дахами. Солотвино (Slatina) виглядає як забите радянське містечко, якщо не рахувати безлічі сателіток на дев'ятиповерхівках. Але дві третини населення тут — румуномовні, а надписи дублюються часом іще й угорською — цієї меншини також немало.
Проблеми, втім, суто українські. З румуном-барменом ми переходимо на російську, якою йому легше розмовляти. Каже, що румуни з сусідньої Румунії ходять через міст на солотвинські соляні озера — а от вони не можуть потрапити до Румунії, не зважаючи на те, що живуть у прикордонній смузі. За його словами, нема для них жодних полегшень як для мешканців прикордонної зони.
- Скажи, когда в Украине что было так, как надо? По телевизору депутаты то одно пи..дят, то другое пи..дят — а на один процент этого не делают. Теперь 9000 гривень зарплаты им мало, говорит «я буду тогда взятки брать». А пенсионер, который на 600 гривен живет — как ему?
У Хусті говорять українською — або, точніше, “по-закарпатськи”, з українською основою.
Тут варто подивитись на руїни замку. Як на мене, він має вигляд автентичніший за інші закарпатські фортеці — саме тому, що його не намагалися реставрувати. Коли я там ходив — був зовсім сам. За гарної погоди, мабуть, був би чудовий вид на Хуст згори.
До Берегова їде повний агітаційний взвод румунів - свідків Єгови з Нижньої Діброви. Один із них, хай суто на цитатах з Біблії, теж починає висловлювати невдоволення українською владою. Однак це неминуче, за його словами: “Ми принесли благу звістку: незабаром кінець світу”.
Коли я років 5 тому вперше був у Берегово — переночував собі в кущах у спальнику, а вранці був вражений європейськістю, як мені тоді здавалося, та іноземністю цього міста. Біля пам'ятника запитав у школярки, хто такий Петефі.
- То великий угорський революціо...ніста, - відповіла з акцентом школярка.
Тут, а ще у Мукачево й Ужгороді, багато подібних назв: вулиці та площі Кошута, Зріньї, Ракоці.
У Берегово розмовляють переважно по-угорськи. Власне, Берегово — це українізація угорської назви містечка — Берегсас, яке своєю чергою походить від німецького “Берг-Сакс”. Саксонці тут видобували золото. А зараз шахту, за словами місцевих, прихватизували чиновники.
Якщо у Берегово можна хоч почути українську — то далі в селах взагалі сама угорська. Йду пішки від Берегсаса по трасі на Мукачів. У селі Гать купую каву — повністю говорячи угорською. (Єдиний діалог, на який я здатен цією мовою). Ночую в лісі вже за 9 кілометрів від Мукачева. Вночі мороз, зате вранці — прекрасна видимість. У світлі світанкового сонця бачу мукачівський замок. Здалеку він виглядає прекрасно. Чудово — пройтися кілька кілометрів, і о сьомій ранку увійти в місто, поснідати в кафе на заправці. Нагадує романтику американського автостопу, коли заправка — рідний дім.
Зблизька замок вражає по-іншому. Фортецю “Паланок”, на відміну від хустського замку, таки реставрували. Із чудовим, слід сказати, смаком. Дуже автентично вийшло. На кожній вежі — окрема сувенірна крамниця. Всередині замку — благородні коні породи “Мерседес”, “Ауді” чи при біді “Жигуль”, а в захисному рові навіть чатує дракон породи “ЗИЛ”. Прямо до замку може довезти карета “ГАЗель”. На мою думку, бракує тільки криниці SHELL, щоб уже й напувати коней прямо в замку. Це довершило б автентику.
В самому Мукачеві вже багато людей розмовляють російською, і багато розмовлятимуть російською і в Ужгороді. На півдорозі, у Ракошино, 60-літня бабуся, яка представилася як Савівна, подумала, що я йду пішки по селу, бо не маю грошей, і винесла мені поїсти. Розповіла, як від 89-го року “працювала нелегалом” і теж довго переконувала, які при владі “бандіти”. Каже, що у них у селі був лісопереробний цех, а влада його “про..бала, вибач що так кажу”.
В Ужгороді я ночував у брата одного свого приятеля. Слухаючи його розповіді, ще краще зрозумів, чому фільми про лікарні — це так часто комедії на кшталт “Військово-польового шпиталя” чи того ж “Доктора Гауса”. А стосовно мов — він каже, що вже може розрізнити, з якого району пацієнт. Один селянин з-під Хуста мені розповідав пізніше на вокзалі в Чопі, що навіть люди у сусідньому селі розмовляють не так, як вони. І що зі мною він переходить на таку мову, щоб я його міг зрозуміти.
Нарешті, Чоп. Сюрреалізм прикордонної точки. О третій ночі тут юрмляться гопники. Я думав, що вони вже вимерли як вид. Але можливо, в Чопі заповідник для цього виду. Зате коли виходиш надвір — тиша. На колонах туркочуть голуби, і час від часу меланхолійно ляпає їхнє лайно. В залі чекання ходить карлик, і собі під ніс на весь вокзал співає.
У Чопі на вокзалі, як і в Ужгороді — є пам'ятник “герою України” Кирпі. Це той, котрий мав найдорожче авто серед чиновників України, а потім наклав на себе руки, коли гроші залізниці в 2004 році спустив на передвиборчу кампанію Януковича. На Закарпатті його — на відміну від інших — чомусь дуже шанують. Площа, на якій розташований вокзал в Ужгороді, називається площею імені Кирпи. А на вокзал, який за часів цього доброго царя залізничників було збудовано, тепер їздять фотографуватися пари під час весілля.
Артем Чапай, "Iнфопорн"