Додати новий коментар

Боржава. Це і гірський хребет, і полонини – загальне означення для прекрасного природного осередку та туристичного центру.

Вітряки на Боржаві – привід для тривоги й тема для обговорень останніми тижнями в найзахіднішій області країни та й за її межами.

Закарпатців збурив проект, який пропонує влаштувати на Боржаві вітропарк: електростанцію, що передбачає будівництво 43 вітряків та відповідних об’єктів інфраструктури на 50 га гірських полонин.

Здавалося б, ідея цікава. Але, як виявляється, є чимало «але». Аргументи інвесторів, окрім власного значного прибутку, зокрема, через привілеї «зеленого тарифу» – це економічний розвиток місцевості внаслідок сплати податків та інвестицій у регіон. Головні ж аргументи громадськості та експертів проти – це шкода довкіллю і туризму як наслідок незворотних змін краєвидів і ландшафту, а також загроза всій екосистемі. У позиціях «за» і «проти», та чи можливий у цій справі компроміс – і прагнемо розібратися.

Спіймати вітер у кишеню

Предметно про вітрову енергетику на Закарпатті заговорили в 2013 році, саме тоді визначили як перспективну ділянку Боржавського хребта на горі Гимба, в 6 км від села Пилипець, із середньою швидкістю вітру 7,5 м/сек, що зафіксували у звіті оцінки Закарпатської області. Але лише в грудні 2016 року в облдержадміністрації відбулася зустріч із потенційними забудовниками, які заявили про свої наміри будівництва вітропарку – турецькою компанією Enisolar Energi. 10 січня 2017 року була утворена компанія «Атлас Воловець Енерджи». Меморандум про співробітництво підписали 23 січня 2017 року. Планована сума інвестицій – 96 млн євро, а початок будівництва електростанції – грудень 2018–початок 2019 року. За інформацією ОДА, інвестор також задекларував майбутню участь у розбудові соціальної інфраструктури регіону та створенні робочих місць.

Закарпатська область у сфері відновної енергетики має найкращі позиції в Україні, кажуть у департаменті інфраструктури облдержадміністрації і цитують висновок. Інститут відновлюваної енергетики стверджує, що Закарпатська область має великий потенціал у сфері отримання енергії з відновлюваних джерел і є єдиною областю України, технічно-досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії якої становить 253 % до споживання: 3,27 млн тонн умовного пального при споживанні 1,29 млн тонн умовного пального. Сьогодні в області є кілька потужних сонячних електростанцій, мережа ГЕС, зокрема так звані «міні-гідроелектростанції» на гірських річках, й от нарешті зайшла мова про вітроелектростанцію (ВЕС). Перше питання, яке виникло в громади – це місце: знаменита Боржава.

Чому саме Боржавські полонини? «Згідно з оцінкою експертизи, боржавські вітри найбільше підходять для роботи вітроустановок. Крім цього, місцина була вибрана з міркувань максимальної безпечності розташування вітряків для довкілля. Так, під час будівництва не будуть пошкоджені дерева, бо ліси знаходяться на значній відстані, а робота ВЕС не турбуватиме місцевих мешканців – найближчі будинки розташовані за 2 км від місця майбутньої ВЕС», – відповів на наш запит представник інвестора Святослав Жмуцький.

Слід зазначити, що на інформаційний запит від 13 лютого 2018 року департамент інфраструктури ОДА відповів: «Схеми перспектив розташування ВЕС та відомості вимірювання вітру на території області відсутні, оскільки дослідження системно не проводилися».

Гірський масив Боржава є складовою частиною Смарагдової мережі – мережі територій особливого природоохоронного значення, важливих для збереження біорізноманіття у країнах Європи. У світі до Смарагдової мережі входять 3500 об’єктів, 271 з яких – в Україні. Це вже довідка від екологів. Хоча першими про можливі загрози, які несе побудова вітропарку цій місцевості, заговорили не вони, а парапланеристи, для котрих Боржавські полонини – улюблене місце проведення змагань, зокрема міжнародних, і для яких вітропарк – навіть просто фізична загроза.

Проект побудови вітропарку зачіпає інтереси трьох районів Закарпаття: Міжгірського, Воловецького та Свалявського. І, як часто буває у сусідів, думки розбіглися. Головні пункти сходження на полонини та гори Боржавського хребта пролягають із сіл Міжгірського району, де збудована основна інфраструктура, зокрема, з відомого курорту Пилипець. На Міжгірщині поставили питання руба: жодних вітряків на нашій землі. Туризм у цій місцевості розвивається тривалий час, і його вигоди розуміє і влада, тому район навідріз відмовився давати погодження на виділення земель і показав вкрай негативне ставлення на громадських слуханнях. Але позаяк Боржавські полонини та власне зона зацікавлення інвестора належать до кількох районів, забудовникам вдалося домовитися в Свалявському, досягти схвального протоколу громадських слухань (хоча їх проведення експерти називають формальним) та відповідних рішень на свою користь щодо виділення земель. Подібна ситуація і у Воловецькому районі, який є для інвестора так само стратегічним – дорогу планують збудувати із селища Воловець, станція носитиме назву Воловецька.

Запитуємо у представника інвестора про переваги, які, на його думку, проект принесе Закарпаттю. За словами Святослава Жмуцького, переваги такі:

1. Воловецька вітрова електростанція стане одним із ключових елементів енергетичної системи усієї Закарпатської області.

2. Збагачення місцевих бюджетів.

3. Створення нових робочих місць. Під час будівництва ВЕС для місцевого населення буде створено щонайменше 100 робочих місць. А ще з’являться так званні вторинні робочі місця, бо ж залучених у будівництві людей потрібно буде годувати, перевозити тощо. Для обслуговування станції будуть залучені 30 осіб, які працюватимуть у три зміни.

4. Допомога у частковому вирішенні проблеми соціального сирітства. Місцеві мешканці отримають постійну роботу і високу зарплатню, а це означає, що в них не буде потреби їхати за кордон у пошуках бодай якоїсь роботи. Кілька сотень дітей зростатимуть разом із батьками.

5. Реконструкція дороги на Боржаву, що стане надбанням регіону і зробить перлину Карпат – гору Стій – досяжною для кожного.

6. Побудова на гірських схилах 30 спеціально облаштованих дерев’яних будиночків для відпочинку, де пролягають маршрути для пішохідного туризму.

Золоті гори для Закарпаття

У відкритих джерелах задекларовані інвестором вкладення в економіку Закарпаття різняться. Йдеться про 96 млн євро, про 120 млн євро і про «участь у розбудові соціальної інфраструктури» без конкретики. У відповіді на наші запитання ТОВ «Атлас Воловець Енерджи» зазначив таке, обіцяючи Закарпаттю «золоті гори»: «260 млн євро – ось скільки отримають місцеві громади за 35 років користування землями, відведеними під будівництво вітрового парку. Крім того, щороку на розвиток соціальної інфраструктури ми сплачуватимемо громадам 50 тис. євро додатково. А це ще плюс майже 2 млн євро. За рахунок оренди землі річний бюджет двох районів, Свалявського та Воловецького, збагачуватиметься на 500 тис. євро. Як і в що саме вкладати кошти – громади вирішуватимуть самостійно».

Опоненти апелюють: «золотими» є вже самі оці гори – у тому вигляді, як зараз. Так, місцеве населення має значні доходи від обслуговування туристів, хоча ці прибутки здебільшого й не обліковані офіційно. Побіжний підрахунок коштів, які вливають у місцеву туристичну інфраструктуру та приносять живу копійку місцевому населенню, сягнув близько 1,5 млн грн тільки від пілотів парапланів, які розправляють свої крила над Боржавою. Звісно, це кошти не в бюджет, а так звані «живі гроші» за проживання, харчування й інші послуги, але це так само сприяє розвитку регіону й виживанню людей гірських, себто бідних, районів, їхній самозайнятості. І це мова лише про внесок пілотів. Також на горі Гимбі надають послуги катання на параплані для туристів, і це також гроші на прожиття місцевим. На Боржаву їдуть родини і друзі парапланеристів, глядачі, журналісти і, звісно, купа туристів й поза межами цікавості до парапланеризму… Також великі перспективи облаштування на цих схилах гірськолижних курортів. «Індустріалізація хребта через вітропарк має всі підстави відлякати туристів, адже люди їдуть в гори-полонини милуватися природою, а не електростанціями», – кажуть експерти.

«Порівнювати надходження від тіньового бізнесу, який не наповнює бюджети ні держави, ні регіону, та офіційного, схваленого державою проекту, м’яко кажучи, некоректно. Тут прошу не перекручувати наші слова, мовляв, злий інвестор хоче відібрати єдину можливість людей заробляти. Навпаки, ми всіляко підтримуємо розвиток туризму в регіоні», – відповідає пан Жмуцький.

Вітряки як поштовх до туризму – саме так бачить перспективи керівник району, на території якого будуватиметься вітропарк. Голова Воловецької РДА Валентина Рогова говорить про економічну користь від проекту, а також наводить ще один аспект, який, на її думку, додає плюсів. «Цей проект на 120 млн євро, який інвестори хочуть вкладати у наш район із перспективою побудови дороги й ремонтів деяких об’єктів соціальної інфраструктури. Що нам це дасть? Насамперед те, що оживе туристична галузь району, особливо Воловця. Думаємо, що побудова шляху на Плай, на Боржавські полонини, дасть можливість активізуватися тут туризму. Бо в людей є багато земельних ділянок у цьому напрямку, і вони очікують поштовху. Якщо буде дорога, біля неї почне будуватися інфраструктура. Також у майбутньому інвестори пропонують зробити оглядовий вітряк. Люди будуть підніматися і матимуть можливість бачити Боржаву. Ми сподіваємося, що це дозволить почати дуже стрімко розвивати Воловець. Плюс 30 робочих місць. Плюс 870 тис. грн доходів у бюджет селищної ради», – заявила керівник РДА в ефірі Закарпатської філії Суспільного телебачення.

Опоненти ж кажуть: туризм розвивається не через побудову об’єктів біля шляху, а завдяки головній атракції – природі, в яку і прагнуть втрутитися інвестори. «Я впевнений, що якщо опитати туристів, чому вони йдуть у район і зокрема на Боржаву, в списку не буде готелів-ресторанів, ні взагалі якихось споруд, а тим паче вітряків, а будуть краса довкілля, можливість пройти гарними горами з мінімумом ознак цивілізації та первозданні краєвиди. А ота дорога з об’єктами на узбіччях, ймовірніше, зменшить потік туристів. Аргумент – податок, який будуть сплачувати в бюджет, а нині сільські садиби, в яких зупиняються парапланеристи і загалом туристи, нічого не приносять, бо не платять туристичний збір? У мене зустрічне питання до представників Воловеччини, який я вважаю одним із найбільш занепалих у туристичному плані районів. Абсолютно поруч, межа в межу, є Свалявська об’єднана громада, яка збирає в рік 650 тис. грн винятково туристичного збору, без всіх інших податків і доходів. Як на мене, у Воловецькому районі немає цих зборів тому, що ніхто серйозно цим не займається. Якщо б поставили собі за мету і був би хазяйський підхід – це цілком реально, треба працювати. Тим паче, суто географічно Воловець – це взагалі найбільший вузол на Закарпатті, куди самі прибувають люди, аби помилуватися природою. Жодній місцині Закарпаття природа не дала стільки відвідувачів, як Воловцю. Навчіться використовувати потенціал! І, звісно, тема не обмежується сплатою в бюджет, це зайнятість і доходи людей, і це не співвідносно з тією обмеженою кількістю робітників, які мають працювати на станції», – каже заступник директора Агенції регіонального розвитку Закарпатської області Валентин Волошин.

На думку експерта зі сталого розвитку, оглядовий вітряк – це безглуздість: «Оглядові вежі в деяких місцях планети є туристичною атракцією. Але щоби вежа приваблювала, вона має дозволити людині із точки з менш вдалим краєвидом піднятися в таку, звідки він гарний. У випадку з Боржавою не розумію, що виграє людина, якщо ще трохи підніметься над горою і замість 360-градусної панорами побачить такий самий краєвид, але вже спотворений ще й цією бетонною спорудою. Нонсенс будувати оглядову вежу на субальпійській вершині, котра не заліснена. Так, в Європі у горах є стежки, які виводять вас на оглядові місця, котрі підіймають над лісом. Тут яка мета? І так все прекрасно видно!»

І якнайкраще це відомо головним опонентам побудови вітропарку на Боржавському хребті – людям із крилами.

Вони відлетять без обіцянки повернутися

Історія парапланеризму на Боржаві налічує майже 20 років. Сьогодні там відбуваються зльоти і змагання не лише загальноукраїнського штибу, а й міжнародні. Так, свої «ноти протесту» вже оприлюднила федерація парапланеристів Литви, які планують саме тут робити свій чемпіонат, а також їхні білоруські й польські колеги.

Член президії Федерації парапланеризму України, директор змагань на Боржаві Микола Струк каже: «Щойно почалася історія про вітропарк, ми добре з’ясували, що вони будуть робити і як вони будуть робити. Так ось: вивчивши схему виділення землі, ми маємо висновок, що там не можна буде літати, загалом у цій місцевості».

«Ми літаємо по всьому Боржавському хребту, є таке, що треба виконати посадку прямо на хребті, при певних умовах… Ми ж літаємо без двигунів, виключно на силах природи. Це єдине місце з усіх, де можна проводити змагання міжнародного рівня. Окрім природних умов, Боржава вдала і щодо інфраструктури. Люди можуть нормально дістатися, зручно поселитися, похарчуватися, є місця, де можна провести зібрання, брифінги, все, що треба. Це зручно пілотам, гостям. Міжнародна траса, залізничний вузол, близькість кордонів. Ми ж проводимо Ukraine Open, і до нас їдуть іспанці, швейцарці, французи, а масово – поляки, румуни, словаки… Про організацію їхніх чемпіонатів на Боржаві звернулися молдавани, зараз реєструємо змагання з литовцями, уже за тиждень цей турнір внесемо в міжнародний календар… Для міжнародних стартів потрібна низка умов: перепад висот (і тут чудові показники навіть порівняно з кращими світовими майданчиками), можливість мати старти на різні напрямки вітру: от виходиш на Гимбу і маєш змогу стартувати з гори при будь-якому напрямку, це не проблема. Не на всіх провідних місцях для змагань у світі є подібні можливості. Також тут є змога стартувати одночасно десятками парапланів, а хоч і півсотнею. Це також рідкість у світі. Це унікальні умови».

Директор змагань на Боржаві каже: «Загалом хребтів, де можуть літати парапланеристи, у Карпатах вісім. Чому Боржава? Є хребти, де також можна гарно літати, але туди практично неможливо дістатися, великий перепад висот, немає доріг, як-от на Близницю, а дійти пішки не завжди є змога. Якщо ж є дороги, як на Драгобраті, то немає долин. А коли я не встиг набрати висоту, але хочу долетіти до, наприклад, Ясіня, то на так званому дольоті це дуже складно зробити. У мене досвід польотів 20 років, я облітав всю Європу і не тільки, був в Гімалаях і так далі, повірте, знаю, що кажу… І без долини якщо випустиш пілотів, то вони потім розвісяться на соснах, далі будуть рятувальні роботи… Чим Боржава хороша – що там є долина, є розвинута мережа доріг, є інфраструктура. Хто такі любителі нашого виду спорту? Це дуже різні люди – від студентів і до членів Генерального Штабу. А нами просто знехтували, не врахували нашу думку і взагалі те, що ми є. Парапланеризм – це серйозний спорт, який нині в Україні добре розвивається. Він є найдоступніший з усіх авіаційних видів спорту і найдемократичніший. Якщо на сайті нас представлено близько 600 осіб, а всього в Україні близько 2 тис. пілотів, то в таких країнах, як Австрія, Франція і Швейцарів – від 30 до 50 тис. парапланеристів у кожній. Хіба у нас немає перспективи?..»

Микола Струк іде далі, не приховуючи закоханості в Боржаву. Річ не тільки в парапланеризмі: «Ми глибоко проаналізували плани будівництва. Добре знаємо місце, рельєф, який і де транспорт може там використовуватися. І можу впевнено сказати: забудовники просто розорять Боржаву, весь хребет, полонини. Якщо порахувати кількість вантажів, які їм треба буде завезти на гори – це очевидно. І це ж заповідні місця! А у нас, знаєте, подомовлялися, і, перепрошую, в носі мали “ту природу”. Ми не кажемо, що у разі здійснення цього проекту пропаде все геть, але щонайменше половина людей перестане туди їздити. На що дивитися? На розорані полонини і вітряки? Так будь ласка – від Братислави і далі їдь дивися скільки хочеш… Щодо енергетичних питань – то ми так само аналізували, серед наших пілотів є енергетики, інженери. Так ось: забудовники говорять … ну, не зовсім правду. Енергетика не може базуватися лише на вітрових і сонячних станціях, має йтися про комплекс… Сьогодні ми маємо надлишок електроенергії, виробляється більше, ніж споживає область, вони хочуть підключитися до так званого Бурштинського острова і відправляти енергію за кордон, а знаєте, кому то все належить? Почитайте спільноту «Врятуй Боржаву» у Facebook, там основні проблеми всі розписані!»

«Чому ви вважаєте, що вітряки перешкоджатимуть парапланеризму? Поява ВЕС жодним чином не зашкодить тренуванням спортсменів. Адже вітровий парк розміститься на обмеженій території Воловецького та Свалявського районів, а значить, величезні простори у південній частині гірського хребта залишаються доступними для польотів», – заперечує представник інвестора. – «Ми вже запропонували Федерації компромісне рішення конфлікту інтересів. А саме: наша компанія готова змістити межі розташування вітряків, збільшивши зону польотів парапланеристів на 2,5 км».

«Якщо Боржаву закриють для нас, то парапланеристи цієї частини світу переберуться на змагання в Болгарію, Італію, Сербію, Словенію… Аргументи про те, що в світі парапланеристи літають там, де є вітряки… Аби довго не розповідати, можна все побачити на власні очі: зайти на сайт Міжнародної авіаційної федерації, де календарі всіх змагань, національних чемпіонатів, там вказані місця проведення, і є фото. Ніде немає вітряків. Те, що оприлюднюють забудовники, мовляв, це норма у світі – брехня. Так, десь хтось літав неподалік, зробили запис, але це не змагання… Сам можу навести приклад із Кам’янця-Подільського. Так там змагання іншого рівня, і тільки на точність приземлення, це зовсім інше, інші відстані, під один лише вітер… Якщо позаду нас будуть вітряки і буде доволі сильний вітер, ми можемо закрутитися проти вітру, нас просто знесе на ці вітряки. Це ж поняття безпеки. А ще якщо їх так густо ставити, як пропонують… Скажу і більше. Я маю трагічний досвід, у мене 5 друзів загинуло… Навіть якщо поставлять ці вітряки, знайдуться ті, хто між ними літатиме, і це гарантія, що будуть страшні випадки. І ще: я багато де літав і от що бачив: де є рекреаційна туристична зона – там не ставлять вітряки, держави і регіони оберігають ті території, бо вони цінні таким потенціалом, краєвидами. По це туди йдуть туристи, парапланеристи, дельтапланеристи, велосипедисти тощо… До речі, нас підтримують й інші федерації. Люди, які часто бувають у горах і розуміють їхню цінність, кажуть, що ми через цей проект втратимо Боржаву. Навіть один простий нюанс – побудова дороги для завезення важких матеріалів на таких ухилах зруйнує рельєф, це знищить яфинники, а рослини – це ж не тільки ягоди, вони й утримують схили… Там грози, дощі, снігові замети, і, до речі, лавини сходять… Як вони хочуть мати там дорогу? Та максимум через рік там буде страшна ерозія ґрунту…», – говорить Микола Струк.

Вітряк сповільненої дії

Експерт зі сталого розвитку Валентин Волошин також пропонує задуматися про проект передусім із точки зору впливу на довкілля: «Щодо екологічного навантаження я б виділив насамперед не, скажімо, випромінювання та вібрації, а під’їзні шляхи. Бо якщо ми зважуємо, що станеться з Боржавою внаслідок антропогенного впливу, то треба рахувати, як збільшаться потоки відвідувачів. Всяких: і місцевих за яфиною і грибами, і мисливців, і джиперів, туристів на «ГАЗ-66»… Скільки їх буде після того, як там з’являться дороги будь-якої якості – однозначно мова про збільшення в рази. Проблема в тому, що тут йдеться не про туриста, який пішки з рюкзаком прийшов та й пішов і, ймовірніше, все своє сміття забрав із собою. Йдеться про навантаження у вигляді людей із зовсім іншим способом мислення щодо природи, яких масово вивезли машиною. Витоптування, вогнища, сміття, пляшки, бездумне зривання рослин тощо – це буде наслідком».

Також сам процес будівництва ВЕС змінить ландшафт полонин, а отже, екосистему, адже передбачаються як прокладання дороги, так і роботи з важкою технікою, вибухівкою, вкопування величезних конструкцій у землю. Також дикій флорі та фауні шкодять вібрації та електромагнітний фон. Хоча сама ВЕС займає порівняно невелику площу, на деяких майданчиках забудовники руйнують десятикратну територію навколо неї. Завезення великогабаритних запчастин ВЕС, розміщення будівельної техніки та тимчасове складування будівельних матеріалів, прокладання інженерних мереж і комунікацій, відвали ґрунту, а також пересування транспортних засобів за межами доріг стають причиною пошкодження значних територій.

«О оскільки Боржава є перлиною Карпат, то її як явище зруйнує і просто сам факт присутності цих вітряків на вершинах, зникне естетична цінність Боржави, а саме через неї туди ходять десятки тисяч людей у різні пори року», – каже Волошин.

Представник «Атлас Воловець Енерджи» Святослав Жмуцький апелює до того, що спотворення краєвидів полонин вітряками можна вважати питанням дискусійним: «Щодо збереження краєвидів. Ви, певно, знаєте, що з приводу цього питання думки мешканців регіону розділилися. Одна частина вважає, що вітряки спотворять гори, а друга, навпаки, вважає, що вітрові турбіни прикрасять їх, додавши ноту сучасності. Обидві думки мають право на життя, адже ми будуємо демократичне суспільство у європейській країні».

А от Миколі Струку, парапланеристу, який бачив Карпати так, як їх бачать птахи, здається незаперечною інша проста теза. Найкрасивіша річ у світі – це первозданна природа.

«Чому для деяких людей питання про те, чи пошкодять вітряки краєвиди Боржави, вважається дискусійним? Це питання до психолога, напевно. По-перше, це люди, які не мислять широко, мають вузький коридор усвідомлення. По-друге… Ну, мене зараз вихідці із сільських територій можуть сварити, але скажу таке. Людині, котра живе в природних ландшафтах, бракує чогось урбанізованого, тому вона їде на екскурсії у велике місто, дивиться на бетонні конструкції, на хмарочоси, як усе забруковано, це ж “красиво”, кури-качки не ходять, чисто… Людина ж із урбанізованого місця, навпаки, розуміє цінність природи, автентичного ландшафту. Повернути від забудови, каменю назад до потічка, гори і лісу вже не можна, реальний лише протилежний шлях. Оскільки більшість краян виросла в неурбанізованому ландшафті, то підсвідомо тяжіють до якихось рівних ліній, бетону і пластику. Закарпаття є регіоном з найбільшою часткою сільського населення, це статистика, тому і трапляється певна кількість людей, яким той білий вітряк до вподоби, бо “красивий”. Просто ще не всі спромоглися збагнути цінність природного ландшафту, тим паче в сучасному світі, де природи все менше», – говорить Валентин Волошин.

Плюс вітряки – мінус птахи

Захисники Боржави створили тематичну спільноту в Facebook, де наводять факти про вплив електростанцій на середовище. Там, зокрема, є чимало свідчень про те, що країни, в яких спершу приязно поставилися до побудови вітроелектростанцій, зараз змушені вводити обмеження, адже негативний вплив виявився більшим за очікуваний. Також там спростовують інформацію про те, що в світі встановлювати ВЕС на високогірних хребтах є звичайною практикою. І чи не головний аргумент: Боржава з вітряками вже не буде тією Боржавою, яку так люблять туристи. Як доказ підготували візуалізацію.

«Враховуючи, що на ділянці Граб – Гимба – Великий Верх – Плай вітряки будуть розміщені на відстані 400-600 м, найпопулярніший одноденний піший маршрут Пилипець – Воловець буде відбуватися у супроводі звуку холодильника, кондиціонера і пилососа. Додамо до цього зіпсовану панораму, бетонну дорогу, понищену чорницю, розподільчий пункт на маршруті та підстанцію – навряд чи ваш відпочинок вам сподобається, і ви захочете повернутися», – кажуть громадські активісти в «Оцінці проекту», розміщеній у тематичній групі «Врятуй Боржаву».

«Вплив не лише на краєвиди й як наслідок втрата туристичного потенціалу, а й шкода гірській екосистемі – головна небезпека проекту з точки зору сталого розвитку регіону», – акцентують громадські діячі. У своїх питаннях до інвесторів чи не в першу чергу екологи запитують про птахів і кажанів, які можуть бути загрожені через роботу вітропарку.

«Це фейкова теза – масове винищення птахів та кажанів вітряками. Нині в Україні працює 16 ВЕС, проте жодного факту винищення птахів вітровими турбінами не зафіксовано. Сучасні вітряні турбіни мегаватного класу, а саме такі буде встановлено на Боржаві, не нищать птахів. Річ у тому, що будь-який птах добре бачить вітряне колесо, яке обертається зі швидкістю 2-30 обертів на хвилину. Нині показник загибелі птахів від зіткнення з вітряками у світі становить лише 0,01 %. Для порівняння: від зіткнення з багатоповерхівками, транспортними засобами, ЛЕП тощо в США щороку гине близько 500 млн птахів», – захищається забудовник. Утім, власного дослідження ще не має: «Ми спеціально замовили наукове дослідження, яке проводять видатні науковці України, щодо впливу будівництва ВЕС на орнітологічні комплекси та кажанів. Дослідження ще триває, бо охоплює період з осені минулого року до травня 2018 року. Проте фахівці вже дійшли попереднього висновку: ВЕС не може бути загрозою зникнення популяцій птахів та кажанів».

«Так, це ще один аспект про довкілля, про який ми менше говоримо. І не говоримо про популяцію як цілісність, але – про кількість. Регіоном Боржави, через ці хребти і перевали, проходять шляхи міграції птахів. Що птах летить високо, здається тому, хто спостерігає його з долини. Але ж птахи летять шляхом найменшого спротиву, і висота їх льоту від землі в найвищій точці над хребтом не така й велика і точно нижча за 145 м (верхівка лопаті вітряка). Там хтось наводив статистику про чотири пташки в день, що співвідносно з іншими загрозами, хоча, звісно, теж дуже погано. Але тут йдеться про міграцію, що має сезонний характер, і ми матимемо страшні масові погибелі птахів. М’ясорубка, коли за ніч загинуть тисячі птахів, і так триватиме по два тижні двічі на рік. Це  зі свого боку запустить інші процеси: розведуться тварини, потім місцеві будуть нарікати на хижаків, і так далі», – каже Волошин.

Забудовники ж вважають, що довкіллю шкоди не буде: «Ми уважно відстежуємо всі тези та думки. Проте досі не розуміємо, на чому базується позиція місцевих екологів. На відміну від іноземних колег закарпатські екологи не проводили жодних наукових досліджень щодо впливу ВЕС на живу природу. А залякувати людей, керуючись лише власними фантазіями та припущеннями, – дуже непрофесійно. Так, один еколог заявив, що Боржавська ВЕС стане причиною руйнування гір та призведе до затоплення навколишніх населених пунктів. У світі працюють тисячі ВЕС, які стоять у горах чи на схилах, проте жодного випадку руйнування гірської породи чи затоплення земель внаслідок діяльності вітрових парків не зафіксовано.

По-перше, ми дуже зацікавлені у збереженні унікальної місцевої флори і фауни. По-друге, діємо винятково в межах правового поля. Як і передбачено законом, наш проект пройшов усі необхідні експертизи. В документах чорним по білому написано, що на територіях, відведених для будівництва ВЕС, немає рослин чи тварин, занесених до Червоної книги України», – відповідають з «Атлас Воловець Енерджі».

У коментарі науковця Ужгородського національного університету знаходимо спростування даних, наведеним представником інвестора. Завідувач кафедри зоології УжНУ Федір Куртяк говорить: «Будь-який серйозний проект буде сприяти розмежуванню і фрагментації ареалів існування, і це, безумовно, негативно вплине на види, які там є, це стосується і рослин, і тварин. За останні роки не лише на Боржаві, а майже на всіх наших полонинах спостерігається деяке осушення, зміління джерел та інші негативні процеси. Деякі види рідкісних рослин уже вимерли, інші види, яких буквально один-два локалітети на території України, поки що зустрічаються тільки на Боржаві. Якщо залучити настільки потужний інфраструктурний проект, то вони будуть під загрозою. Конкретно щодо тварин, то там є такі рідкісні види з Червоної книги, як тритон карпатський, тритон альпійський, прудка жаба. Однозначно, що будівництво вплине негативно. Тут має бути більш комплексний підхід. Так, ми не можемо заперечувати економічний розвиток краю. Але, мабуть, є більш підходящі та екологічно обґрунтовані місця, щоб створити таку електростанцію. Сам хребет Боржава, вочевидь, не є оптимальним варіантом із позиції природоохорони. Врешті, є ж закон про Червону книгу України, якщо присутній хоча б один вид, будь-яке будівництво забороняється».

Експерти стверджують: ми живемо в сучасному світі, і природа на планеті збережена нерівномірно,  а отже, різні ділянки є по-різному цінні. Тому ставлять інвесторам ключове питання: чому йти на природну та туристичну перлину, а не залучити більш порушені, менш вартісні для довкілля ділянки? Утім, у нашому запиті з цієї тези від ініціаторів будови ВЕС ми отримали лише один коментар: «Так, звичайно, ми відкриті для спілкування і пошуку порозуміння».

Збудувати не можна перенести

Усі, хто вважає, що загрози для Боржави є серйозними і реальними, наголошують на тому, що в області можна знайти кращі місця для встановлення вітропарків. Так, панові Струку прикро, що на відміну від представників Міжгірщини, офіційна Воловеччина з власних меркантильних міркувань підтримує проект, який загрожує назавжди змінити цей край до невпізнаваності та фактично проганяє з Боржави спортсменів. «Є ж альтернативні місця. Наприклад, на Буковецькому хребті є можливість поставити вітряки, від Турки і до Нижніх Воріт орієнтовно, але щось не поспішають. Власне, вітростанції можна ставити там, де місцевість не має такої туристичної перспективи, або вже змінені території – тобто там, де не буде шкодити», – каже представник Федерації парапланеризму України.

Валентин Волошин говорить: «Загалом маємо тут ще таке пересмикування щодо акцентів на тому, що ідеться про енергетику вітрову, відновну, значить, еко- за замовчуванням. Фінальна оцінка відновності проекту залежить не від виду електрики, а від того, як саме цей проект реалізований. Ми ж багато говоримо про те, що є місця, куди можна поставити інші вітряки і з меншою шкодою довкіллю. Також є кілька паралельних варіантів про те, як міг би відбуватися процес їх будівництва. Я на 100 % впевнений, що можна це робити менш щільним методом, і менш нищівним, акуратнішим до природи. Але, напевно, це буде дорожче. І відтак сумніваюся, що забудовники хочуть обрати таке, тим паче, що їх ніхто не контролює».

А от представник інвестора вважає побудову вітропарку не тільки можливою, а й необхідною для Закарпаття та України загалом: «Будівництво Воловецької вітрової електростанції – не наша примха, а справа державного значення. Згідно з державною стратегією енергетичного розвитку України до 2030 року, альтернативні види енергії мають складати 11 % від загального виробництва (нині трохи більше 1 %). Воловецька ВЕС є незамінною ланкою досягнення енергетичної безпеки та ефективності – саме ці показники Україна визначила як умови розвитку вітчизняної економіки на період до 2035 року. Воловецька та інші ВЕС надзвичайно важливі для децентралізації електрогенеруючих потужностей країни та їхньої інтеграції у загальноєвропейську енергетичну систему».

«Звертаємо вашу увагу на те, що затягнення термінів будівництва ВЕС на Боржаві є недопустимим. Нині вже очевидно: державна стратегія енергетичного розвитку України до 2030 року – під загрозою втілення в життя. І якщо стратегію не буде впроваджено протягом найближчих 12 років, це означатиме, що наша держава не спроможна виконати взяті на себе зобов’язання перед Європейським Союзом. А це зі свого боку відстрочить або взагалі зробить неможливим вступ до ЄС», – в «Атлас Воловець Енерджи» у реченні «Збудувати не можна перенести» кому ставлять після першого слова…

Як можна вийти з конфлікту з принаймні прийнятним для інтересів довкілля, туризму і спорту результатом? – чи не ключове питання зараз, враховуючи наполегливість інвесторів. Експерт зі сталого розвитку Валентин Волошин стверджує: «Однозначно, повинен бути діалог. Можна, наприклад, обмежити кількість ділянок, відкоригувати їхнє розташування, котрісь просто заборонити, а котрісь погодити і запустити процес роботи. Взагалі ж можна знайти 5-10 неконфліктних (гаразд, мінімально конфліктних) площ. Якщо б ми вийшли на такий діалог, то можна було б говорити про погодження етапності проекту. І це було б правильно. Тобто не дається дозвіл на побудову одразу всього вітропарку із півсотні вітряків. Це нині хороший вихід, і він показав би відданість інвестора принципам охорони довкілля. Певно, слід говорити навіть про інші ділянки, ніж ті, про які йдеться зараз. У дискусіях звучать території біля вододільного хребта, наприклад, туди і доїхати легше, дешевше збудувати дорогу. Почати робити перші вітряки, нехай інвестор відпрацює механізми. Так би мовити, пілот. Тобто дати інвестору зробити, і побачити, як у нас іде співпраця. І це було б більш правильним рішенням місцевих громад і влади. Адже ми говоримо про те багатство, яке вже не можна буде поновити. Не хотілося б віддавати такий скарб, як Боржава, під ризик незворотного пошкодження».

До слова, доки в області триває обговорення проекту, набув чинності Закон про оцінку впливу на довкілля. Без цього висновку будівництво починати не можна. Експерти застерігають інвесторів і від початку зведення дороги, доки не буде експертизи.

Сьогодні дискусія щодо теми вітряків на Боржаві доволі гостра. Вона відбувається здебільшого на арені соцмереж та ЗМІ, і лише починає виходити «в реал». Всі з голосів покликана почути і врахувати комісія, яку створили в Закарпатській обласній раді, та головне – врахувати стратегічні інтереси області.

Депутат Закарпатської обласної ради Андрій Шекета, який ініціював створення тимчасової контрольної комісії з цього питання, у розмові з нами підтвердив, що широкого обговорення громадськістю в районах, інтереси яких зачіпає майбутній вітропарк, не було, а громадські слухання якщо і пройшли, то були формальними. Андрій Шекета, який, до речі, обраний від Міжгірщини, каже: «Я стратегічно – за вітрову енергетику. Можливо, вона не найідеальніша, але точно є не найгіршою до природи. Стратегічно підтримую цей напрямок, був на багатьох станціях за кордоном, сам лазив по вітряках, знаю, з чого вони складаються, як це працює. Так, є питання до неї, оці всі вібрації, ультразвук тощо. Але ж людина завжди, щоби отримати якусь енергію, чимось поступається. Навіть первісні люди, які палили вогонь у печері, мали дим і кіптяву. Це, звісно, приклад примітивний, але щоби зрозуміти, про що я… Хочеш комфорту і прогресу – маєш і мінуси. Завжди так було. Тому задача – відшукати баланс».

«З приводу конкретно цієї ситуації – все складніше. І потрібно все зважити. Адже туристична справа в цьому мікрорегіоні розвивалася давно, і швидше всупереч державній підтримці, й була завжди просто ініціативою підприємців. Це, своєю чергою, підтягнуло ту мінімальну інфраструктуру, готелі, витяги, решту, а потім покликало туди і парапланеристів. Так, їм, аби літати, потрібні тільки гори, але ж і умови для перебування, і тут є весь потрібний спектр. А з того, що я бачу зі спілкування з учасниками процесу, при побудові вітропарку більше літати там вони не зможуть. Тобто я не певен, чи вітряки заважатимуть лижникам і чи, наприклад, від вібрацій сходитимуть лавини – я не фахівець – але от з парапланеризмом дійсно проблема. Сьогодні представники Федерації твердо кажуть: “Нам треба буде шукати і освоювати нові гори”. Таким чином, запускаючи сюди цю турецьку компанію з тими вітряками, ми з точки зору місцевого розвитку робимо мінус, ми шкодимо. Вітряки мають право на життя на ширшій території, і їх цілком можна поставити там, де це не зашкодить туристичній інфраструктурі, яка вже вибудувана, котра успішно працює. Там, де немає нічого – будуйте собі вітряк, немає проблеми. Навіть не має бути мови про те, що вітряки мають лише на хребтах стояти. У нас є приклад вітропарку в Самбірському районі Львівщини, там вітряки стоять не на самій вершині… Можна ставити вітропарки навіть і на хребтах, але в інших напрямках… Є територій багато, ті самі перевали. Ситуацію треба досліджувати. І пошук може дати набагато цікавіший результат. Але є інший момент – точка підключення. Звісно, є різниця: будувати лінію електропередач у 50 км або включитися у Воловці, а ЛЕП – це коштовно. І в цьому плані я розумію інвесторів: вони знайшли місце, де є і вітер, і точка приєднання, і дорожні умови, і загалом найкращі обставини. Я навіть розумію логіку депутатів Воловецького району, вони нічого не втрачають, мають 700 з чимось тисяч сплати із земельної оренди та інші податки, бо фірму зареєструють у Воловці. Якщо брати локальні інтереси, виглядає так: Міжгірський район проти, Воловецький і Свалявський – “за”. Але якщо брати глобально інтереси області, то треба врахувати хоча б те, що розвиваючи один новий напрямок, ми шкодимо тому, що вже працює», – дає попереднє резюме депутат.

В описі етапів проекту початок власне побудови ВЕС запланований на грудень 2018 – березень 2019. Цьогоріч, як кажуть, «при сприятливих умовах» можуть розпочати будівництво дороги й залиття фундаменту під перші десять вітряків. Представник інвестора Святослав Жмуцький зазначає: «Ми плануємо встановлювати вітряки у дві черги. Перша черга – 30 вітрогенераторів, ремонтно-експлуатаційна база, підстанція ВЕС. Друга черга: 13 вітрогенераторів та робоча підстанція. Загальна площа об’єкту складає приблизно 50 га».

«Ми прагнемо шукати компроміс. Можливо, не всі плановані вітряки шкодять. Але ж потрібно побачити всі плани та карти, визначити найпроблемніші, гострі точки й далі розглянути варіант компромісу. Може, зменшення потужності електропарку, чи варто кілька вітряків не поставити, чи поставити в іншому місці. Тут широке поле для пошуку порозуміння. Зараз усе залежить, на яку, скажімо так, глибину компромісу, може піти інвестор», – каже Андрій Шекета, людина, котра може стати третейським суддею в цій справі та допомогти розставити крапки над і. Адже тимчасова контрольна комісія обласної ради тільки почала свою роботу, а вітропарк існує поки що в декларації намірів.

Війна з вітряками на закарпатській Боржаві саме в розпалі, і хто переможе – романтичні крила або дорогий вітер – покаже тільки час…

P. S. Співавтор цього матеріалу, фотограф Сергій Гудак, також має власну думку щодо цієї теми. Оскільки це позиція особиста, ми виносимо її в постскриптум. Як людина, котра роками знімає Закарпаття і презентує країні та зарубіжжю Закарпаття туристичне, а ще біолог за освітою, він наголошує: звісно ж, вболіває за відновну, екологічну енергетику та за розвиток регіону, зокрема економічний. Але от саме щодо ідеї влаштувати вітропарк на Боржаві, переконаний: задум невдалий, адже привабливість цього місця набагато вища за енергетичні та економічні інтереси. І мова не тільки про туризм. Йдеться загалом про Закарпаття, яке має лишатися Закарпаттям, з його краєвидами і змогою відвідати умовно незаймані й, що ключове для нього, візуально автентичні місця, і місця, які зберігають своє біорізноманіття. «Вітряки – справа непогана. Але я цілком певний, що для них можна підібрати більш вдале місце. Не все вимірюється користю. Повинен бути простір і просто для краси. Такою є зараз Боржава. І, сподіваюся, й буде. Для мене, як закоханого в наш край, і для людини, що працює з “картинкою”, краса Боржави (яка, до речі, унікальна ще й тим, що ти можеш туди доволі легко дістатися, одразу після міста опинитися в такій гарній природі) – незрівнянно цінніша за всі кіловати енергії та тисячі гривень. Як для біолога за освітою – біорізноманіття, екосистема цих верхів і полонин – безцінні, просто безцінні. І так, мене радують горде крило параплану, емоції пілота й тих, хто споглядає за ним, і навіть якщо не літає сам – хоче злетіти! Електроенергію та гроші здобути можна будь-де, а Боржава – одна, й має залишатися такою, як є зараз. Навіть, можливо, більш недоступною, а значить – чистою, автентичною, природною, прекрасною!» – говорить Сергій. І додає: «Якщо хтось говоритиме, що я заангажований – цілком погоджуся! Так, я заангажований: Закарпаттям, його цінностями, інтересами і красою!»

Алла Хаятова

Сергій Гудак