ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    Михайло Папіш, Берегово: "Мені вже шістдесят перший іде. Я — пенсіонер!" (ФОТО)

    169 переглядів
    "Я — пенсіонер!" — журналіст Михайло Папіш, м.Берегово

         Їй Богу, аж не віриться, що я нарешті досяг цього поважного віку. Вірніше, до цього етапу дожив. Бо не всі, як не прикро це писати, мають щастя, шанс отримувати від держави компенсацію за свої труди. І приємно, і радісно, і щемно, і якось аж незвично бути в цій ролі. Про емоції, психологічне відчуття цього вікового рубежу, нехай так: соціального статусу -- дещо згодом. А наразі скажу, що реально (чи формально?) ця подія сталася 22 жовтня 2019 року -- кілька тижнів тому. Тобто у день мого 60-річчя, а коли точніше, то цієї жовтневої пори я "попрощався" з цим довгоочікуваним ювілеєм, і сьогодні мені вже шістдесят перший іде. Я -- пенсіонер! Позаду -- трудова епоха, освоєне життя, які включають майже сорок репортерських літ. За натурою я трудоголік -- журналістика, кажучи жартома, таких осіб вітає. І хоча деколи писав за "гонорари-копійки", заробивши масу болячок для свого тіла, але ніколи не пошкодував, що 17-річним після школи вирішив у Львівському університеті ім. Франка вчитися газетярського ремесла.
           Отже, що було, то вже минуло. На цей раз формально (чи реально) з текою документів для оформлення пенсії за віком до Берегівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) головного управління ПФУ в Закарпатській області я завітав буквально днями. Багато разів переступав поріг  цієї установи на вул. Мукачівська (колишня "швидка" допомога), ще працюючи у ЗМІ, тобто збирав дані та писав про пенсійні проблеми міста й району. Але в цьому випадку прийшов не за "фактажем" для медія, не як кореспондент, а здати, як уже наголошував, свої трудову книжку й інші супутні для цієї процедури папери (диплом про вищу освіту, довідки, та, відповідно до інструкцї (читай -- закону) показати паспорт, ідентифікаційний код). Тобто приніс усе те, що у подібних випадках вимагається для підтвердження трудового стажу та нарахування пенсії. Зізнаюся: до цього візиту готувався старанно, всі робочі фрагменти позбирав і класифікував. Намагався все зробити коректно. Не раз консультувався у фахівчинь цієї пенсійної структури.
           Сталося так, що на прийом до головного спеціаліста відділу Галини Анатоліївни Сапсай потрапив із другого разу, але у цьому моя вина (хоча спершу консультацію надала мені заступниця керівниці цього підрозділу, чарівна Аніта Володимирівна Кузьма -- колишня сусідка). Зрештою, не буду зараз усе деталізувати, але підкреслю: такої уваги до клієнтів, у даному разі потенційних пенсіонерів, я навіть не чекав.  Таке ставлення тут проявляють до всіх -- де стільки й береться в них знань, терпіння, такту, чуйності, аби без галасу, гніву та нервів догодити кожному відвідувачу. Що й казати: останні бувають різними, як і всі ми за характерами є неоднакові, та ще у таких роках, коли осінь фарбує скроні. Отже, подяка за добру та совісну роботу (добросовісність) -- начальниці підрозділу Катерині Олександрівні Байов, чудовій жінці та ще й красуні, доньці мого товариша, адвоката О. О. Поповича, яку фактично знаю з дитячих літ. Ввічливість, професійність, чуйність, відповідальність я вловлюю за мить, як тільки на челядину гляну, і якщо є фальш, неувага, грубощі -- бунтую. Таке бувало не раз і не два. Від цього у своїх публікаціях захищав простих закарпатців, "наживаючи" ворогів у чиновницьких лавах. А тут про це навіть не думалося -- така милість, привітність, людяність, що мало не просльозився. Пані Сапсай "працювала" зі мною більше години, за що їй уклін і спасибі.  Навіть есемеску надіслав, що захоплююся її уважністю до людей, а після роботи готовий компенсувати ці файні жести берегівської "галичанки" чашкою кави. Я вже не кажу про телефонне спілкування з нею перед цим "епохальним" для мене візитом. Словом, ця добра та досвідчена працівниця пенсійного закладу уважно передивилася та вивчила мої документи (диплом і трудову насамперед), задала низку необхідних у таких випадках уточнюючих питань, усе ретельно відсканувала та до великого зошита-щоденника подещо занотувала. Потім були ділові та конкретні поради, як діяти далі, аби дещо (у певні періоди роботу за сумісництвом тощо) не пропустити. Бо все це, нехай місяць роботи чи два, дає мені бонуси у нарахуваннях, тобто збільшенні грошового виразу. Адже я і насправді працював у редакціях багатьох видань -- починаючи від міської, районних та кінчаючи обласними й т.д. Був навіть період мого недовгого паралельного підприємництва -- торгівля періодикою. Гарний період! Та найдовше працював у газетах "Червоний прапор" ("Вісник Берегівщини"), "Берегово" -- останню так доладно редагував, що аж двічі лауреатом обласної журналістської премії ім. М. Бабидорича ставав.
          Продовжуючи тему далі, зауважу, що я в душі назавжди залишуся новинарем. Навіть тут, у відділенні ПФ, оформляючи матеріали пенсійної справи, вирішив на фото зафіксувати мить, як сижу та спілкуюся з головним спеціалістом. Щоправда, на диво скромна пані Галина, яка, між іншим, розповіла, яким чином формується "пенсійне досьє", від такої ідеї якось аж зніяковіла. В цю мить сюди завітала поважна працівниця сусіднього підрозділу установи Вікторія Фенич, яка також підтвердила, що такі "сюжети" стаються не щодня, пенсія оформляється раз у житті, тож знімок на пам'ять є затією доречною та виправданою. Але потім усе "переінакшилося", хтось із присутніх подав клич зробити світлину всього колективу -- нехай буде пам'ять цього робочого моменту і для мене, і для співробітниць сервісного центру. Отже, у приймальні, де зазвичай велелюдні черги, ми вишикувалися в ряд і одна з молоденьких колегиньок із сусіднього кабінету залюбки "втілила мрію" на мій мобільний телефон. Спершу "позували" всі разом, а потім окремо -- без мене. Хотів би сказати, що, крім уже згаданих фахівчинь К. О. Попович, А. В. Кузьми, Г. А. Сапсай, до нас приєдналися М. А. Кукрі та Л. Й. Дзіндзьора (остання є дружиною мого приятеля Петра з цим унікальним прізвищем й однокласницею рідного брата моєї жінки Андрія, а про пані Мар'яну інформації маю найменше, але знаю, що живе вона у с. Яноші та є матір'ю трьох діточок). Якщо підвести підсумок цієї частини статті про моє "входження" у стрій пенсіонерів, то слід акцентувати: працюють тут дійсно ввічливі професіоналки, які чудово знають свою роботу, вміють задовольнити найнеочікуваніші запити своїх клієнтів, прагнуть не викликати нарікань на свою роботу.
           Вгадую запитання читачів: і що ж автор цих рядків пан Папіш за своє життя надбав, до чого "дописався" і яку матиме пенсію тощо? Відповідаю: як людина абсолютно публічна, демократична, я неодмінно назву свою пенсію. Але треба трохи почекати, бо до кінця не з'ясовано ще деякі нюанси. Як тільки це буде зроблено, мені оприлюднять кінцевий результат, я обов'язково свою пенсію прокоментую. Себто спрацює журналістський принцип "оформлення пенсії: випробувано на собі".

    Михайло Папіш
    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору