Додати новий коментар

Ужгорода стало менше. Це сумне і десь страшне спостереження, яке я зробила після тривалої відсутності на вулицях улюбленого міста.
Крутих машин стало більше, будівельних кранів стало більше, скла стало більше, а Ужгорода менше. Я б, може, і не помітила, якби не кадр і фокус – доводиться піднімати їх все вище, туди, де небо і дахи, туди, де ще щось лишилося.
Скажу чесно, мене дуже нервозило повсякденне ниття у соцмережах з приводу чергового будівельного факапу в історичній чи якійсь іншій частині міста. Бо те, що відбувається, чинить влада, яку обрали люди. І аргументи про «500 грн» – це в нікуди, адже якщо не ви, то ваші сусіди, друзі, родичі, колеги, знайомі… Не інопланетяни обирають – це точно. Немає в історії політичної думки жодного натяку на теорію космічної демократії!
Тобто коли десь у місті з’являється кран і огорожа, для Ужгорода – це сигнал, що буде срака. Жоден такий початок на моїй пам’яті не мав позитивного кінця. І вийшовши сьогодні у місто, побачивши нові крани-паркани-огорожі, я відчула, що це новий поворот у прірву. Але, хоч мені й дорікали, що я фотографую тільки щось хороше і не фіксую бруд, я знову полізла шукати щось гарне. І зараз це гарне вимагає, аби ти кудись видерлася або підстрибнула, бо на рівні людських очей обов’язково втрапить якась облуплена стіна, недолугий борд чи сіті-лайт, вітрина суцільного несмаку…
Я не розумію, чому не можна зробити, як треба, як має бути… Ті, хто будують, або будуть спонсорувати когось на виборах, або самі попхаються у бюлетені. Це люди з достатком і, відповідно, з певною мірою самолюбства. То чому їм не хочеться, будуючи, створити щось, що стане візуальною візитівкою міста, місцем, де призначатимуть зустрічі і побачення, локацією, яка потрапить на світлини тисяч туристів? Невже не існує такої форми пихи і марнолюбства, коли тобі не соромно перед собою і людьми за те, у що вклав великі кошти? Не створити якусь скляно-бетонну халабуду, біля якої плюватимуться перехожі, а відновити, відреставрувати те, що за походженням своїм є цінністю, унікальністю, непересічним творінням…
Розумію, що висловлююся не надто зрозуміло, але як у голові є, так і пишу. Так мої очі пам’ятають, і так я відчуваю.
Мені завжди гулялося містом легко, це була форма релаксу і кайфової втоми для ніг. А сьогодні я відчула, що щось таки пропустила і прогледіла за своїми рожевими окулярами чи якоюсь вибірковою уважністю… Не знаю.
Що скажете? - пише на своїй сторінці у фейсбук Катерина Ірха.

Реставрують чи псують?: На вулиці Корзо в Ужгороді ремонтують будинок Лендваї (ВІДЕО)