ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    07 грудня 2021 вівторок

    Втрачений Ужгород: Історія місцевої легенди, зламувача сейфів Ґейзи Плешка (ФОТО)

    Давній Унгвар: Король грабіжників початку ХХ століття, Ґейза Плешко (ФОТО)

     Ґейза Плешко був місцевою легендою, бо тримав у страху всіх місцевих підприємців кілька десятків років, не раз був пійманий, тікав і знову грабував.

    Дані про те, де народився Ґейза Плешко, дуже різняться: одні газети писали, що він побачив світ в Унґварі, другі – що у Часлівцях неподалік, треті – що у Нодькопоші (Велких Капушанах). З Ужгородом грабіжник був тісно пов’язаний протягом усього свого життя, його чудово знали усі міські жандарми, виселяли з міста, але згодом знову тут ловили.  Перша згадка про цього чоловіка у місцевій пресі датується ще 1904 роком. Тоді газета «Bereg» згадувала, що у березькому суді розглядали справу про пограбування. Ґейзу Плешка, котрий, мовляв, іноді діє і під іменем Мігай Гомоннаї, обвинувачували у тому, що у грудні 1903 року він напідпитку забрав у потерпілого Пийтера Пораніча годинник, ланцюжок та 7 крон. Тоді Плешко покарання уник, бо Пораніч, отримавши назад свої речі, відмовився від обвинувачення. Але ця замітка дає зрозуміти, що вже у 1904-му Плешко займався криміналом і правоохоронці добре про це знали.

     

    У 1911 році у газетах Плешка вже називали королем грабіжників, причому його ім’я прокотилося хвилею в усіх газетах Угорщини. Писали, що Ґейза відсидів кілька років у в’язниці, потім служив у війську, втік звідти, зібрав банду і почав зухвало грабувати магазини у різних комітатах. За кілька тижнів банда скоїла 11 пограбувань (за іншими даними, близько 100) у комітатах Бігор, Гойду, Соболч, Сотмар, Мараморош, Уґоча та Унґ, тобто на території, яка тепер розділена між трьома країнами: Угорщиною, Румунією та Україною. Бував він, звісно, і в тодішньому Унґварі, хоча на той час його батько ще не проживав тут – працював млинарем у сусідньому Нодькопоші (Велких Капушанах). Тутешня поліція добре його знала, тож щойно Ґейза Плешко приїхав до міста і оселився у готелі Адольфа Розенштайна біля вокзалу, поліція заарештувала його на 8 діб, після чого заборонила в’їзд до міста на 2 роки.

     

    У грудні 1911-го Плешко з товаришами приїхав до Дебрецена. Чоловіки зайшли до магазину Германа Дойча, зробили кілька покупок і пригледіли, де стоїть сейф. Згодом ще раз увірвалися до магазину, викрали з сейфа кількасот крон і поїхали з міста у напрямку Ніредьгази. Там банда зібралася на кладовищі, почала ділити награбоване, але його виявилося замало. Тоді й вирішили обчистити ще й місцеву церкву. Тим часом у містечку Полґар жандарм Ференц Котан заарештував кількох членів банди Плешка, від яких дізнався, що банда зараз у Ніредьгазі. Тамтешні жандарми, отримавши таку звістку, почали прочісувати місто і натрапили на грабіжників. Ґейза Плешко відбивався від керівника жандармів ножем, але врешті його таки змогли затримати. Наступного дня жителі Дебрецена з цікавістю спостерігали, як приблизно 25-річного закутого у ланцюги грабіжника жандарми вели до обікраденої крамниці Дойча. Там Плешко показав, як навчився швидко відкривати сейфи, роблячи в них всього 9 дірок. «Працював» він із сейфами відомої австрійської фірми «Wertheim», використовуючи лише сталеве зубило та плоскогубці. Такої манери відкривати сейфи угорські жандарми раніше не бачили, називали її особливою, тому й повезли Плешка по комітатах, аби розслідувати усі злочини, які він вчинив.

     

    Заарештований Ґейза Плешко в Дебрецені, фото – з часопису «Tolnai Világlapja» (1912)

     

    Під час цієї поїздки виявилося, що грабіжник лише у Ніредьгазі вичистив сейфи трьох підприємців (на 360, 235 та 900 крон), зламав сейфи синагоги та місцевої реформатської церкви (там не знайшов нічого), хотів обікрасти банк, але його сполохали на півсправі. Найбільшу ж суму Плешко вкрав у жителя міста Деш (нині – румунський Деж) Йожефа Бруговича – цілих 13 000 крон. Також стало відомо, що Ґейза Плешко – дезертир і втік із місця служби в Кошші (нині – словацьке місто Кошице). Правоохоронці змушені були передати його назад для суду. Але в Кошші Плешка не впильнували – він утік із військової в’язниці разом із двома іншими в’язнями. Один із них одразу поїхав додому, а Плешко з іншим, пограбувавши дві церкви в окрузі Гуменного, поїхав поїздом до Мезолаборца (нині – словацьке Меджилаборце), де хотів скоїти кілька пограбувань, потім з грошима перейти через кордон до Галичини, а звідти помандрувати до США. Але на станції Мезолаборца їх помітили, товариша Плешка затримали, а сам він зумів втекти. Заарештували Плешка у травні 1912-го в польському Сяноку, звідти знову доправили до Кошші.

     

    Ґейза Плешко був чоловіком винахідливим: у Кошші почав вдавати з себе божевільного. Газети писав, що ночами він кричав так, що будив не лише всю в’язницю, а і всю околицю. Кричав лише два речення: «Я – найвідоміший грабіжник! Я – король грабіжників!». Лише згодом охоронці зрозуміли, що цим криком в’язень заглушає інші звуки – звуки підкопу під стіну. Ґейзі вдалося зняти з дверей своєї камери металеву деталь, якою він ночами і робив підкоп для втечі. Ідея ця не спрацювала, грабіжника залишили за ґратами на кілька років.

    Вийшов він, мабуть, уже після закінчення Першої світової війни й одразу взявся за старе. Наступного разу його заарештували у 1921 році в румунській Ораді, засудивши до дворічного ув’язнення. Звільнившись, Ґейза Плешко приїхав у Підкарпатську Русь й одразу попався на тому, що в Тячеві викрав із сейфу близько 100 000 чеських крон. За це у 1923-му його посадили до тюрми на 5 років.

     

    Роки, проведені у в’язниці, тоді вже 40-річного чоловіка, видно, зовсім не перевиховували. У 1928-му, звільнившись, він знову почав красти. У Хусті зламав сейф підприємства, яке торгувало борошном, у Великому Бичкові викрав гроші Асоціації підприємців, після чого поїхав до Солотвина, де представився багатим продавцем яблук. Газета «Új Közlöny» писала, що Ґейза Плешко познайомився там із багатим місцевим підприємцем й отримав запрошення зупинитися в його маєтку на кілька днів. У перший же день за вечерею Ґейза Плешко, випивши вина, попросив у господаря, аби його дружина вночі прийшла його зігріти і запропонував за це 500 крон. Коли господар обурився, «торговець яблуками» підняв ціну до 1000 крон. А коли його вигнали з будинку, подався до найближчого заїжджого дому, де пригощав кожного, кого бачив, а ніч провів у компанії офіціантки. Наступного дня Ґейза влаштував у Солотвині змагання на найшвидше розпивання алкогольних напоїв. Потім «купив» два вагони горіхів (завдаток, звісно, не дав)  у місцевого  підприємця, котрий запросив «багатія» з нагоди вигідної угоди на обід. Під час цього обіду Ґейза поцілував у губи господиню, за що був побитий підприємцем палицею. Боячись, що розлючений господар покличе жандармів, Ґейза одразу покинув Солотвино і поїхав бешкетувати до Ужгорода.

     

    Отвори в сейфах, які робив за своєю особливою методою Ґейза Плешко. Фото – з часопису «Tolnai Világlapja» (1912)

     

    У столиці Підкарпатської Русі грабіжник оселився у свого товариша, також колишнього в’язня. Але не розрахував, що ужгородські жандарми добре його пам’ятають з попередніх років. Один із них, слідчий Янза, якось ввечері повертався зі служби у цивільному одязі і несподівано побачив на Радванській (нині – Мукачівська) вулиці знаменитого грабіжника. Він вирішив схитрувати і, сподіваючись, що Ґейза його не пам’ятає, підійшов і постукав його по плечах: «Ґейза, невже це ти?». Трохи сп’янілий Ґейза справді не впізнав жандарма, відповів дружньо: «Привіт, брате. Пішли, нині ми будемо розважатися». Янза занепокоївся, бо чув, що Плешко мав надзвичайну силу, міг легко підняти важкий сейф. До того ж, він навіть револьвера при собі не мав, лише наручники. Він пішов із грабіжником вулицею, аж на своє щастя зустрів іншого жандарма, якому показав на Ґейзу. Разом вони наскочили на нього, одягли наручники і зв’язали мотузкою.

     

    Коли журналіст газети прийшов до поліційного управління і отримав можливість поговорити зі знаменитим злочинцем, побачив перед собою людину, схожу на ведмедя, з величезними м’язами. Він уже зізнався у двох пограбуваннях, але крадіжку зі складу у Севлюші категорично заперечував, сказав, що він зламує сейфи, бо це – цікава робота; інші крадіжки його не цікавлять. Після допиту Плешка перевезли до Хуста, де його мали судити. У 1929 році суд присудив грабіжникові 6 років тюрми.

     

    На волю він вийшов у 1934-му і, як ви уже розумієте, його ім’я знову зарясніло в пресі. Спершу Ґейза з помічником обчистив сейф продавця порцеляни в Мукачеві, потім виніс гроші з магазину Германа Лефковича в Міхаловце. Там же його спіймали, привезли до Ужгорода, де суд призначив покарання у вигляді 3-х років за ґратами.

     

    І вгадайте, що сталося, коли ці 3 роки минули? Правильно – на всій території Підкарпатської Русі почастішали крадіжки грошей із сейфів підприємців. Плешка піймали у Севлюші, він легко «здав» поліції імена всіх своїх помічників. І вже за звичкою знову поїхав до місця свого ув’язнення.

    На початку 1940-х Ґейза Плешко вже мав близько 60-ти років і проживав у маленькому румунському селі Алмашу-Маре. Але навіть тоді він примудрявся встряти у кримінальні історії, зокрема, у 1940-му відсидів 7 діб за те, що переховував крадене зимове пальто.  

     

    Загалом Ґейза Плешко відсидів у в’язниці близько 30 років. Його бідний батько, котрий доживав віку в ужгородській богадільні, так і не дочекався допомоги від жодного зі своїх синів, бо обоє присвятили себе гонитві за чужими статками. Як закінчилося життя старшого з братів, Бейли, ми знаємо: його у 1920-их стратили у США. А от як прожив залишок своїх днів Ґейза – на жаль, невідомо. Цілком можливо, що і його життя закінчилося у стінах в’язниці.

     

    Тетяна ЛІТЕРАТІ, Втрачений Ужгород

     

     

     

     

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -3

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору