Додати новий коментар

Християни Східного обряду, а це майже мільярд людей, відзначають головне релігійне свято - "Воскресіння Христове". Особлива увага цього дня прикута до Єрусалима - міста, де Ісус Христос був розіп'ятий, похований та воскрес.

Недаремно саме це місто ще називають "воротами неба" або "містом вічних цінностей". Тисячі християн звідусіль приїхали на Святу землю, щоб зустріти свято Воскресіння в "Храмі Гробу Господнього". Святкову літургію там відслужив Патріарх грецький Теофіл ІІІ-ій. Саме тут, на місці, де зараз стоїть храм, відбувалися ключові події християнської історії. На цій землі Господь заклав камінь, до якого приходив Авраам, щоб принести в жертву сина Ісаака, - тут цар Давид заснував столицю своєї держави, а його спадкоємець Соломон побудував Перший храм. Не дивно, що саме з Єрусалимом християни пов'язують численні дива і чудодійні зцілення. Які відбуваються завдяки вірі.

У Храмі Гроба Господня обряду освячення, у звичному для українців вигляді (це коли виходить священик, читає молитви, окропляє всіх святою водою) взагалі не існує.

Відвідувачі цього храму правлять цей обряд самостійно. для цього достатньо хрестики, ікони, або ж кулічі на Великдень, покласти на плиту у печері, де Христа було поховано і де Він воскрес, або ж на плиту, де перед похованням Його тіло змастили миром. Помолитися, і, власне, на цьому все - обряд освячення закінчено.

У самому Храмі - звичаї більш ніж демократичні. Наприклад, прочанам ніхто не забороняє навіть прилягти на цю плиту, щоб сфотографуватися. Але вражає інше - те, на якому маленькому клаптику землі розігралася ця маштабна біблійна історія. Вісімнадцять сходинок - і вже Голгофа. За кілька кроків від неї - місце, де Христа готували до поховання, а ще за 15 метрів - найвідоміша у світі печера - в якій Він воскрес.

Яна Чехановець, археолог:

- Кувуклия, гробница Христова, которая сегодня выглядит так, что увидеть в ней погребальную пещеру чрезвычайно сложно - ее столько раз переделывали заново, перестраивали, переукрашали, что от погребального склепа не осталось почти ничего… Сегодня мы твердо, с полной уверенностью можем сказать, что это действительно погребальная пещера первого века.

Сьогодні в істориків жодних сумнівів - Храм Гробу Господнього дійсно стоїть на місці страти Христа. Ось кілька доказів - тут справді в часи Спасителя був давній цвинтар, а сама Голгофа нагадує людський череп. Голгофа, власне, у перекладі й означає Череповище. До того ж за триста років після розп`яття саме тут римська імператриця Єлена знайшла рештки хреста Ісуса. Їй було видіння, що цю святиню треба шукати на дні вигрібної ями, за кілька кроків від Голгофи.

Яна Чехановець, археолог:

- Желая подбодрить людей на эти неприятные занятия, она стоя на верху бросала в яму широкой рукой золотые монеты и, благодаря простой человеческой жадности, цистерна була раскопана и на дне ее были обнаружены остатки трех крестов. Рассказывают, что кто-то из ее свиты сорвался на дно этой каменной цистерны сверху, и просто сломал себе спину - умер на месте, и к нему стали по очереди прикладывать обломки этих трех крестов, и от прикосновения одного из них он ожил - и так поняли, что это и есть крест Спасителя, животворящий крест.

Та віднайти інші місця в Єрусалимі, теж пов`язані з останніми днями земного життя Ісуса, набагато важче. Наприклад, де Спасителя уперше катували - одразу після арешту. Розповідають, що це відбувалося тут - на території нинішнього вірменського монастиря. Христа, кажуть, прив`язали до засохлої дровини й били батогом.

Отець Гевонд, настоятель Вірменського монастиря в Єрусалимі:

- Дерево до сих пор есть, масличное дерево, которое живет до трех тысяч лет. И вот, Господа привязали к этому дереву, и вот это дерево после ожило и дает плоды, и оно чудотворное и исцеляет бесплодных женщин.

Не менш апокрифічним місцем є римський преторій, де Христа засудили на смерть. Насправді, переконують археологи, резиденція Понтія Пілата розташовувалася за кілька десятків метрів від преторія сучасного. І саме на тому місці Христоса били батогом легіонери, тут же на нього вдягнули терновий вінець. Таким тортурам Ісуса піддали за те, що Він наважився назватися Сином Божим.

Брат Сергій, францисканець (Єрусалим):

- Иисус - Он назвал себя сыном Бога. Это по иудейской традиции, по иудейским верованиям - это огромная хула. То есть, человек, который говорит так - он не может жить, потому что никто не может себя назвать Богом. в иудейской традиции - Бог он не досягаем никогда.

Але була ще одна причина, через яку давньоюдейські первосвященики бажали Христу смерті. Вони були переконані, що Ісус зазіхнув не лише на духовну владу над народом Ізраїлю, а й на статки його тодішних поводирів. Вигнання міняйл із Храму боляче вдарило по кишені первосвящеників, тож вони і пішли на злочин, прирікши Христа на страту.

Від дороги сліз, якою Христос сходив на Голгофу і якою кожної Страсної п`ятниці ідуть прочани, також мало що лишилося. Єрусалим кілька разів дощенту руйнували, а потім відбудовували, тож міські дороги часів Христа подекуди накриті двадцятиметровим шаром землі.

Брат Сергій, францисканець (Єрусалим):

- Если вы пойдете по Крестному пути, по Виа Долороза, вы видите эти значки, но они нужны для того, чтобы верующий человек, когда проходит эту дорогу до Храма Гроба Господня, до Голгофы, потом до могилы Иисуса Христа, где Он воскрес, это нужно для того, чтобы человек духовно обновлялся, размышляя о тех страданиях, которые пронес наш Спаситель.

Ігумен Лонгин, викладач духовної семінарії:

- Христос невидимо ходить сьогодні по землі, і стукає у кожне наше серце. І тут вже від нас залежить - приймемо ми його у своє серце, чи не приймемо. І це все залежить від духовного внутрішнього стану людини - чого вона шукає на цій землі, чого вона прагне.

Тайна писанок и крашенок (фото)