Додати новий коментар

Неприємно зачепили вони нездоровою п’ятирічною тяганиною по різних інстанціях чесну жительку – пенсіонерку з с. Дубрівка, що на Ужгородщині, Віру Василівну ВАЛЬКО, яка не може знайти правди у законі вже більше 4-х років.

За весь цей період, жінка проходить через "терен босими ногами" до справедливості, чесності і порядності, які маємо надію все-таки приведуть її до справедливого і законного рішення суду, яке дасть їй змогу повернути собі у власність дворогосподарство по всій довжині земельної ділянки у повному обсязі 1, 3260 га, які вона одержала у спадок від мами.
Ось що розповіла нам Віра Василівна:
– Моя мама померла 5 грудня 1994 року, – розповідає вона. – Залишила мені в спадщину хату і все майно. Згідно із заповітом на підставі ст. 1268 ЦКУ та 1270 цього ж Кодексу, ст. п.І 2 "п" 81 ЗКУ та п.7 "Перехідних положень" я звернулася до сільського голови І.Керецмана щодо обмірів моєї присадибної земельної ділянки та дворогосподарства в повному обсязі, аби збільшити плату за землю, а потім оформити все на моє прізвище. Зверталась до нього і раніше, коли ще жила моя мати, котра бажала на власні очі бачити, що вся земля оформлена належно. Бо на частині її дворогосподарства залишалися самочинні надвірні споруди моїх сусідів Л.В.Короля та С.В.Шпонтака. З боку останнього ширина дворогосподарства складала 15 метрів, а довжина – 21. На цій площі на маму залишились дерев’яні хлів і свинарник. З боку пана Короля відповідно ширина дворогосподарства була 12 метрів, а довжина – 21. Там теж на маминій землі залишилися самочинні споруди: частина жилого будинку шириною 4 метри, двір та самочинна тимчасова споруда нежитлового призначення. Усі ці споруди мали бути знесені. Та сусіди переконливо пообіцяли, що все перебудують на своїх дворогосподарствах самі. Та й сільський голова запевнив мене, що знає: земля належить нам і після смерті мами все перейде автоматично у мою власність. І тому, мовляв, навіть законні обміри землі робити не потрібно. Прийшла нова земельна реформа. Землі не були зорані. Обіцяльники зволікали, заважаючи цьому. Але земля в Дубрівці не обміряна і донині. Це явно протизаконно з боку місцевої влади.
Пішли багаторічні суди-пересуди, які нічого не давали, а тільки нищили нерви. Пані Валько одержала інформацію, що в документи спадкового майна (присадибної земельної ділянки), які розглядались Закарпатським апеляційним судом, внесені зміни. Також випадково почула розмову, що велася сином її відповідача Степаном Шпонтаком, про те, що виконавча служба з примусового виконання судового рішення за № 2-95 від 28.02.2005 року не виконає дане рішення суду, а адвокат виготовить йому документи на землю з частинами дворогосподарства М.Валько по всій довжині земельної ділянки, а суд перегляне рішення суду і винесе вердикт: "Рішення суду підлягає скасуванню і не підлягає оскарженню." Він, мовляв, про все вже домовився в апеляційному суді нашої області (?).
Розмови розмовами, а до корупційних справ ще не дійшло. Сім’я Валько за справедливим рішенням суду робила порядок у своїй садибі.
– І от, – розповідає стомлена жінка, – сини мого відповідача Шпонтака – Степан і Юрій – того ж таки дня, коли ми встановили металеву огорожу, порізали сітку, розхитали стовпи. Степан Степанович навіть з усієї сили штовхнув залізний стовп, направляючи мені в голову з метою вбивства. Це був другий замах. Бо ще 1 липня 2004 року, коли всі документи сповна засвідчили мою правоту, він же побив мого чоловіка в барі та через кілька хвилин на власному авто зі своїми дружками під’їхав до мого двору, погрожуючи вбити. "Ти ніколи не виграєш суд, – піднявши середній палець, викрикував він. – Ти сука така, я заплачу двадцять доларів і тебе не буде!" На вулиці нікого не було. Він спеціально для "наїзду" підібрав такий час. Я звернулася до Дубрівської сільської ради, щоб там повторно переглянули документи, які розглядалися судом. Але мені... категорично відмовили. Довелося ці всі документи витребувати через Ужгородську міжрайонну прокуратуру. Та з сільради зникла саме та шнурова поземельна кадастрова книга, яка розглядалась апеляційним судом області 17 березня 2004 року. Натомість виготовлена була інша книга, в якій записано Шпонтаку 0,86 га, Королю – 0,58 га, а мені лише 0,42 га у той час, як на мені мали бути 1.3260 га. Зникла з органу місцевої влади і погосподарська книга, де писалося: вилучено Сурмі Г.В. 0,20 га та наділено пану Шпонтаку 0,26 га.
– З цього приводу, – продовжувала Віра Василівна, – звернулась до Секретаріату Президента України. Звідти мої заяви скеровувалися до обласної прокуратури, а ті направляли до міжрайонної Ужгородської прокуратури. Ті передавали до міліції Ужгородського району, де всі ці заяви не знаходять свого підтвердження і явно прикривають фіктивні документи, виготовлені після виповнення дво- та чотирирічного термінів, адже адвокат О.С.Студеняк звернулась із фіктивними документами аж до ВСУ, замість того, щоб дослідити дані документи, бо ж мені потрібно документально дати заперечення на нововиявлені обставини, які тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Остання передбачена ст. 298 ККУ щодо знищення національних архівних документів. А за ст. 358 ККУ покарання передбачене стосовно того, що в документи введені неправильні дані про стан моєї земельної ділянки. Стаття 366 передбачає кару за перевищення службових обов’язків, а ст. 193 ККУ має покарати за привласнення чужого майна. Мало того – ст. 192 не допускає залучення інших посадових осіб, які перейшла в стан тісного угруповання з одного й того ж питання і тими ж самими особами. Замість того, щоб належним чином дослідити ці документи, а саме архівний документ за № 374 на прізвище Шпонтак Юрій Степанович від 21.04.2006 року, виданий Закарпатським обласним архівом щодо введених в документи і погосподарські книги неправильних даних і цифр щодо належного мені дворогосподарства, мені пригрозив слідчий В.І.Бокоч, котрого я просила відсторонити від розгляду цієї справи, а замість нього призначити іншого правоохоронця, здатного розірвати це замкнене коло. "Якщо ви ще хоч раз напишете куди-небудь скаргу, то я вас відправлю до психіатра на експертизу, що ви є невміняєма!" – таку відповідь і "допомогу" я отримала в міліції, де просила захисту.
...Віриться, що наші правоохоронні органи все ж розставлять крапки над "і" в цьому загалом зовсім нескладному питанні. Чіткий державницький підхід тут просто необхідний, бо сіяти зневіру в простому народі щодо незалежної демократичної України не варто.
Тетяна ГОРЯНКА, Василь ЗУБАЧ, Ужгородський район, Закарпатська область