Додати новий коментар

Ще на початку 2004 року на базі одного з полків 128-ї окремої гвардійської механізованої бригади в Ужгороді був сформований перший в Українському війську окремий гвардійський гірськопіхотний батальйон.

Минуло п'ять років, але унікальна за своєю специфікою частина і дотепер має потребу в досвідчених
інструкторах та належному забезпеченні.

Під час завершального етапу польового виходу розвідників заступник командира взводу старший сержант Тарас Козак взявся мені прокоментувати дії своїх підлеглих:

- Зараз навчаємося долати скельні виступи, вивчаємо різновиди спусків по мотузці - способом Дюльфера, на карабіні, за допомогою спеціального пристосування. Такі заняття ми проводимо кілька разів на місяць. Також "обкатуємо" військовослужбовців, які навчалися в Деснянському навчальному
центрі. Це їхній перший польовий вихід. Звичайно ж, до практичного скелелазіння вони пройшли курс теоретичної підготовки в навчальному класі.

Згодом з командиром батальйону підполковником Миколою Кулиничем спостерігаємо за підрозділом уже на території спортивного містечка.

- Виходячи зі специфіки, на гірську підготовку за програмою виділяється 100 годин навчального часу. Військовослужбовці спочатку навчаються в частині, у класі з гірської підготовки, потім - на обладнаному власними силами гірському тренажері. Пройшовши ці етапи, у різні способи діють у горах. До речі, наш
клас є дещо незвичним для пересічних людей. Адже, окрім теоретичних занять, тут триває вивчення питань страхування і самострахування у парі, зв'язці.

Причому - не виходячи з приміщення - на стіні з найбільш характерним гірським рельєфом, яку теж обладнали самотужки. Тож перехід від теорії до практики у нас на відстані... в один крок. І цей крок був би набагато впевненіший, якби не доводилося щоразу відволікатися на "дрібнички". Наприклад, є якість комплектування особовим складом. Як правило, його готують у навчальних центрах, де гірської підготовки немає взагалі. Ідеально, коли батальйон повністю укомплектували б військовослужбовцями за контрактом. Однак цьому заважають загальновідомі невирішені проблеми: рівень грошового утримання, відсутність житла тощо.

А що вже про підготовку інструкторів з гірської підготовки, то тут розмова окрема. Річ у тім, що жоден з діючих навчальних центрів України таких фахівців не готує. Нині за існуючими нормативними документами в батальйоні передбачена лише... одна посада інструктора. І це майже на триста (!)
військовослужбовців строкової служби, більша частина яких навіть ніколи не бачила гір! На переконання підполковника Кулинича, інструктори мають бути у кожному взводі, володіти методиками проведення занять з бойової підготовки на гірській місцевості та навчання особового складу подоланню гірських перешкод, мати відповідні сертифікати, що дозволяли б їм проводити заняття з
альпінізму.

- Проблема з підготовкою цих фахівців - давня, - продовжує командир, - частково питання можна було б вирішити, готуючи відповідні кадри за кордоном, наприклад, у Грузії, Швейцарії, де діють спеціалізовані центри. Та коштів на це не дають. Ситуація непроста, однак, як доводить наша практика, - і один у полі воїн. Я вдячний нашому інструктору Володимиру Кінсицькому, який
самовіддано працює з військовослужбовцями, передаючи їм набуті роками й важкою працею знання. І результати є. Наприклад, 2008 року один із взводів батальйону брав участь у спільних українсько-румунських навчаннях і показав відмінну підготовку, дивуючи закордонних колег. У цьому успіху, без сумніву, є і заслуга Кінсицького.

Тренування батальйону проводяться на гірському загальновійськовому полігоні поблизу Ужгорода. Його споруджено 1982 року спеціально для підготовки гірськопіхотних підрозділів. У радянські часи тут готували фахівців, яких згодом направляли до Афганістану. Тепер на полігоні відновлено навчальні
місця, повноцінно функціонують директриси - танкова та бойових машин піхоти.

А от щодо спорядження та гірського взуття... Такого, як має бути, самотужки не виготовити. Єдиною ж позитивною рисою специфічних гірських костюмів є лише їхнє швидке висихання. Але це ж не ганчірка для посуду чи підлоги. Від спорядження великою мірою залежить боєготовність. Навіть якщо зараз військові скелелази, не вагаючись, виконуватимуть поставлені завдання, це не означає, що їх не потрібно забезпечувати у повному обсязі. Живемо ж у ХХІ сторіччі.

(Віталій ІВАНОВ, Ужгород Газета "Народна Армія")