Додати новий коментар

Науковець, доктор мистецтвознавства, кандидат філологічних наук, заслужений діяч мистецтв України Іван Хланта порадував мешканців Закарпаття новим виданням «МИНУЛОСЯ, ТА НЕ ЗАБУЛОСЬ...» - книгою про Карпатську Україну в піснях, легендах, переказах, бувальщинах, літературних творах.

Повірте: це - книга, якої не вистачало попереднім поколінням, а нинішнім, заангажованим ринками, прагненням висмоктати гроші навіть з природи, - теж!
Я непевний, що це видання, яке можна назвати енциклопедичним, прислужиться всім, але можу стверджувати, що справжнім людям краю, до яких відношу чесних закарпатців, ця книга не лише зворушить спогадами, й спонукне їх до «передачі» правди не тільки своїм дітям, внукам, правнукам, а й тим, котрі ще не народилися (їм ці джерела історії і правди справді будуть потрібні, хоча й житимуть у павутинні надіндустріалізації, техніки, електроніки й суперелектро-нізації). Буде так, звісно. Але буде й так, що їм не вистачатиме історії й правди, як бджолам - квіток!
Упродовж кількох десятиліть замовчувалася правда про Карпатську Україну - молоду державу на теренах Закарпаття, про її президента Августина Волошина, патріотів краю. Людям, зокрема учнівській та студентській молоді, втлумачувалось, що вони були буржуазними націоналістами, ворогами народу, хоча, насправді, були чесними й самовідданими патріотами, борцями за волю народу, його незалежність.
Треба було піввіку, щоб угамувати фальсифікаторів нашої історії. І автор видання підтверджує цю істину й фольклорними, пісенними та літературними творами. І це не випадково, бо писалися вони серцем людей. Я перш за все виокремив би розділ про Карпатську Україну у народній пісенності. Як наголошує сам автор, у час підготовки боротьби за Карпатську Україну набули звучання пісні січових стрільців. Характерно, що вони супроводжували мітинги, зібрання людей, «вселяли мужність, мобілізували, об'єднували закарпатців у єдину бойову силу, кликали їх самовіддано виступати за своє визволення від чужоземного поневолення, набували широкої популярності і мали помітний вплив на формування національної свідомості».
Завдяки старанням Івана Хланти в розділі про Карпатську Україну в народній пісенності автор зібрав усі пісні січовиків у багатьох варіантах - як в оригіналі, так і в народній інтерпретації. І подав ноти! Спостережливий читач одразу побачить, скажімо, виконання твору «Боже великий, єдиний» і «Боже великий». Порівняйте: у першому з названих творів:
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни!
у другому:
Люд у неволі, край у руїні,
Навіть молитись ворог не дасть.
Боже великий, дай Україні
Силу і славу, волю і власть.
Треба сказати, що чимало пісень було тоді введено до концертних програм хорових колективів, їх співали на вечорницях. І цілком природно: люди жадали волі, своєї держави, стверджували, що вони -народ, а не безбатченки, і народ лише однієї держави - України. Пісні кликали не коритись поневолювачам, додавали сил та енергії.
Можна би скрупульозно досліджувати всі досягнення мистецтвознавця та його історичні розвідки, - а є що досліджувати в аспектах минулого й сучасного, - та нехай це зроблять читачі - і почерпнуть крупиці справжнього - історичного й мистецького. Не можна обійти увагою розділ «Умираю за те, що любив свою Україну...». Не можна, передовсім, тому, що писали його люди, які засвідчували терор, жорстокість поневолювачів і боротьбу закарпатців з їх носіями. У цьому аспекті Іван Хлан-та подав не лише легенди, перекази, бувальщини, а й літературні твори тогочасся та сучасності. Серед авторів - Зореслав, Василь Гоенджа-Донський, Іван Ірлявський, Іван Колос, Спиридон Черкасенко, Юрій Боршош-Кум'ятський та багато інших, серед яких є і невідомі. Сучасники теж не залишилися осторонь - написали не лише літературні твори, а й дослідницькі, занотували спогади очевидців подій, нариси про видатних борців за волю людей. Вміщено у книзі й історичну драму Івана Козака «Кривавий березень».
І треба віддати належне Іванові Хланті за аналітичну статтю, яка стала передмовою до книги, і за глибокі, об'єктивні «Примітки» з іменами людей, від яких записано твори, іменами авторів і назвами видань, котрі дали дорогу у світ творам, спогадам, іменами тих, хто взяв «на ноти» усі перлини, які знайшов у нашому краї той же мистецтвознавець Іван Хланта...
І тут би перелічувати багатьох. Читачі побачать їхні імена, довідаються про творців і видавців. Жаль тільки, що така книга, яку можна сміливо назвати своєрідною енциклопедією, вийшла невеликим тиражем. Та це вже заувага на адресу тих структур, які й досі не можуть налагодити в державі книговидання для людей.
Василь ГРЕБА