Додати новий коментар

Довідники пишуть, що на Закарпатті нині нараховується 12 замків (або їх руїн) та 7 палаців. Та цифра ця неточна, адже більшість із цих споруд практично зруйновані або ж є у плачевному стані, відтак, чи вважати ті чи інші руїни замком - питання дискусійне (якщо зараховувати, то їх кількість значно зросте).

Щодо палаців, то в традиційний перелік наразі не потрапило чимало гідних уваги споруд, нині перепрофільованих або занедбаних. Що вже казати про численні колишні садиби, курії та інші будівлі, які можна назвати „малими палацами» - далеко не всі з них, навіть перебуваючи у доброму стані, потрапляють до довідників та туристичних маршрутів. На долі цих споруд відбилися і драматичні події багатовікової давності, і роки радянської влади (яка колись проголосила «мир хатинам, війну палацам», а тому „залишки колишньої розкоші» перепрофільовувались під склади, казарми, а то й просто використовувались як джерело дармового будматеріалу), і скрутні сьогочасні часи. Нині до архелогічних пам'яток ставлення ніби поліпшується, минулий рік навіть був на офіційному рівні проголошений Роком замків та палаців Західної України. Та рік минув, а замки та палаци залишились - із своєю історією та сучасними проблемами.
З огляду на це ми вирішили привернути увагу до тих історичних споруд, про які навіть не кожен мешканець Закарпаття знає — не кажучи вже про туристів, кількість яких щороку зростає. Почнемо з палацу в селі Довге, що на Іршавщині. Автор бачив його зовсім недавно, під час урочистостей на честь повстання угорських куруців проти панування Габсбургів (про цю подію «НЗ» писали у минулому, суботньому, номері). На жаль, палацом пам'ятку історії з рядом унікальних характеристик нині називає далеко не кожен місцевий мешканець Довгого. Тож якщо хтось забажає відвідати її і добереться до центру села, краще хай питає, де тут тубдиспансер. Хоча розумію, наважиться на відвідини такого закладу, де з 1953 року лікують відкриту форму туберкульозу, далеко не кожен.
Палац нині перебуває у поганому стані, і про колишню красу і велич володінь графів Телекі можна здогадуватись хіба що застосовуючи силу уяви. Це вони впродовж десятиліть, а саме з 1712 по 1798 рік, зводили палац на місці старого замку XV століття. Будівництву передували трагічні події - якраз завершилося придушення угорського повстання, яке почалося у Берегасі (нині — Берегово), і швидко охопило усю Угорщину, та, попри початкові успіхи, зазнало поразки. Перше „бойове хрещення» повстанці-куруци прийняли поблизу Довгого, де зійшлись у нерівній битві зі значно сильнішими та краще озброєними регулярними військами. Окрім угорців, там полягло й чимало русинів. Потім були роки битв, військових та політичних, та доля тоді була на боці імперій. Переможці Габсбурги жорстко карали рядових учасників-селян, а заможних і знатних керманичів та прибічників повстання позбавляли майна. Так втратили свої маєтки, якими володіли три століття, магнати Довга! — на честь них і отримало, видозмінившись, свою назву село Довге. Нові господарі, графи Телекі, збудували палац (дехто називає його й замком), хоч і не розраховуючи на його бойові якості, та все ж у формі фортеці. Спершу звели нову садибу та житлові приміщення у маєтку, а згодом обнесли їх стінами з бійницями, чотирма вежами по кутах та вежею-в'їздом. В окресленому вежами квадраті розмірами 65 на 65 метрів за тодішньою модою розбили парк. У невеличкому, проте стильному палаці, нащадки графів і жили до 1944 року.
Коли Закарпаття увійшло до складу Української РСР, радянська влада докорінно змінює долю палацу-фортеці. Те, що його не залишили колишнім власникам, за логікою тієї доби було цілком зрозумілим. Менш логічним було рішення влаштувати у реквізованому замку лікарню для хворих на сухоти - адже вона виявилась розташованою у самому центрі села! За радянських часів селяни на небезпечне сусідство нарікали хіба що про себе, а от за демократичних заговорили про історичну помилку вголос. Адже хворі, яких налічується з кількадесят осіб, мають право залишати лікарню і відвідувати всі сільські громадські місця. Та й повітря, насичене «паличкою Коха», за віковими мурами не затримаєш. До того ж, традиційна вже бідність лікувальних закладів не сприяє належному збереженню колишнього палацу, у чому можна переконатись, обійшовши його по периметру - яка вже там графська садиба! А з іншого боку, як вже писалося, туризм у краї, нівроку, розвивається навіть попри світову економічну кризу.
Все більше людей відвідує й Іршавщину - як наших співвітчизників, так і інозмеців. Насамперед, угорців, які вельми шанують свою історію й місце бойової слави предків проігнорувати не можуть. Очевидно, що палац Довгаїв-Телекі, відроджений саме як палац (наприклад, з історичним музеєм або, як водиться за кордоном, постійно діючою мистецькою виставкою) для розвитку туризму в регіоні служитиме куди успішніше, аніж тубдиспансер. Зважимо, що недалеко від Довгого бізнесмени вклали чималі кошти у капітальний ремонт санаторію «Боржава». Хтозна, може, розщедрились би вони й на відродження вузькоколійки, що колись вела від Іршави і аж до Кушниці, не минаючи й Довгого? Яка б то була атракція - стародавнім поїздом проїхати мальовничим Приборжав'ям, із зупинками у цікавих місцях, в тому числі й у вишуканому палаці! Та й нащадки родини Довгаїв, далеко не бідні люди, згодні вкласти кошти у реставрацію колишнього родинного маєтку - але не в тубдиспансер, зрозуміло.
Бо закладу, де лікуються від справжнього лиха сучасної України - туберкульозу, мало б знайтись інше, доречніше місце. Будучи реалістами, зважаючи на нинішні часи, повірити у такий варіант, звісно, складно. Та, може, варто все ж залишатись оптимістом?
Олег Супруненко, Іршавський район