Додати новий коментар

Храмів на Старосамбірщині, що у Львівській області, справді чимало! Але всіх за день не відвідаєш. Та й чи варто? До церкви треба зайти помолитися, попросити в Бога ласки, осягнути всю велич майстерності тодішніх зодчих, уважно й без поспіху розглянути споруду...

А вже тоді вирушати далі, сповнившись душевного трепету й гордості за політ фантазії та майстерність працьовитих бойківських рук.

Про церкви можна багато розповідати, класифікувати їх за типом будівництва тощо. Але все-таки краще в них побувати й помилуватися дивом, що на століття застигло в дереві. А ще вони мають особливу ауру, адже тут упродовж століть моляться щиро, по-простому, по-селянськи й по-бойківськи.

Насамперед варто, мабуть, поїхати в Ясеницю Замкову. Саме в цьому гірському селі є дивовижна за формою й розмірами дзвіниця при храмі святого Михайла. Вона простягається вгору аж на 14 метрів! Звели її далекого 1790-го. Споруда пережила й війни, й лихоліття, але величі та краси не втратила. Тож не дивно, що тут нині організували музей національного побуту. Щоправда, побувавши в ньому, варто відійти на кілька метрів, щоб добре оглянути й гідно оцінити цей витвір бойківської сакральної архітектури. Звели її у формі квадрата, вона складається з трьох ярусів, а верх прикрашено невеличким наметом. Найцікавіше – два нижні яруси оздоблені арками! Це надає їй “родзинки” й відомості на всі Українські Карпати.

Утім усі храми тут особливі. Адже немає жодного схожого на інший. Навіть той самий майстер ніколи не зводив двох однакових церков. Хоча всі дотримувались одних і тих самих принципів у головному. Зокрема, всі церкви тридільні. І найважливішою справою вважали оформлення центральної нави, яка здіймається високо вгору понад верхи апсида й бабинця. Та й бані щораз вужчими уступами дивляться в небо, нагадуючи гірські ялиці та смереки!

Неподалік Ясениці є село Турє. Тут збереглася не менш дивовижна церква святого Миколая. Вона найстарша на Старосамбірщині – 1690 ро­ку! Але її сучасний вигляд дещо відрізняється від попередниці, адже храм зазнав пошкоджень під час Другої світової війни. Його відбудовано 1945 р.

Чудове бойківське сакральне кільце творять храми, розкидані Прикарпаттям довкола Лаврівського монастиря святого Онуфрія. Зокрема, в селі Соснівка – церква святого Михайла, зведена 1798 року. Іще цікавіша – в Росохах. Тут дуже оригінально пі­дійшли до створення ансамблю храму Різдва Богородиці. Унікальність не лише в тому, що його будували й удосконалювали впродовж чотирьох століть, а й в архітектурному вирішенні. Саму церкву звели у XV-XVI ст. Вона мурована, а три її верхи – дерев’яні. Поряд – дзвіниця XIX століття. Крім того, весь ансамбль на століття раніше обнесли муром.

Їдучи трасою Львів-Ужгород, варто затриматися в селі Бусовисько. По-перше, красою та досконалістю вражає сам храм Собору Пресвятої Богородиці від 1780-го та дзвіниця – на вісім років молодша. А яка краса всередині! Усі верхи “розкриті”. Відтак виникає ефект єдиного прос­тору, а бабинець з’єднали з центральним зрубом аркою. Однак, мабуть, не це основне. Мешканці Бусовиська мають унікальну змогу щонеділі молитися до старовинних ікон XIV та XVI століть – “Преображення Христа” та “Поклін царів і східних мудреців Ісусові”. Щоправда, імена їх творців невідомо.

Трохи старшим, аніж у Бусовиську, – на півстоліття – є храм Успіння Богородиці, що в селі Топільниця Горішня.

Милує око маленька, чепурна серед краси вічнозелених смерек і стара, як карпатський ліс, церква святого Миколая в селі Потік.

Також варто відвідати село Тисовиця. Храм святої Парас­кеви тут від 1781 року. Несхожа на інші, але таки бойків­ська церква. Під’їжджаючи до цієї споруди, мимоволі замислюєшся про вічне й виникає бажання затриматися в цьому місці не на мить!

А щоб дізнатися, як зводили бойки церкви з дерева дещо піз­ніше, треба вирушити до Лібухови, до храму Покрови Пресвятої Богородиці 1820 року.

Уміють таки бойки й майс­терно будувати, й гостей радо приймати!
"Львівська газета"