Додати новий коментар

Малюки з ДВЗ № 6, що розташований у затишному куточку в центрі міста, на Капітульній, цього спекотного літа просто розкошували - за хорошої погоди щодня хлюпалися у новенькому басейні.

Тут вам і оздоровлення, і можливість навчитися якщо не плавати, то принаймні триматися на воді. А забезпечили цю радість дітям самі батьки, коштом яких закупили і басейн, і все необхідне супутнє обладнання.

Розпитувати, в скільки обійшлося таке задоволення і чи реально щось подібне зробити в інших садочках, іду до завідуючої ДВЗ № 6 Наталії Селянської. Утім, Наталія Василівна не в курсі фінансових тонкощів, каже, все робив батьківський комітет, а саму ідею висунув депутат міськради, він же голова Федерації водних видів спорту Закарпатської області Роберт Левицький, чиї дві доньки відвідують дошкільний заклад. Скликали загальні батьківські збори, поділилися задумом, і присутні сприйняли його на ура. Відтак уже з 10 червня діти мали можливість поєднувати приємне з корисним - плескатися у воді і засвоювати ази плавання. До речі, відкритий басейн у садочку колись був, та останні кілька років не функціонував, бо потребував капітального ремонту. Його бетонну чашу пробували самотужки покривати рідким склом, “латати” якимось іншим чином, та вода вперто просочувалася в землю. Батьки прорахували, що дешевше купити хороший надувний басейн, аніж привести до ладу старий. Перший просто-на-просто розмістили у другому. “Басейн у нас відповідає всім санітарним нормам, - підкреслює завідуюча. - Працівники СЕС приходили, все перевіряли і дозволили експлуатацію. Тут є і фільтраційна система, і підігрів, додатково - літній душ, щоб малята могли помитися, ванночки для ніг, навіть сушки для рушників та купальників. Кожні три тижні воду міняють, дно ємності ретельно промивають. Займається з дітками від 3 до 6 років плаврук Світлана Руберт, котра працює в реабіліта-ційному центрі при УЦМКЛ. Вона - ентузіаст своєї справи й чудово ладнає з вихованцями. Малеча спершу трохи насторожено сприйняла нововведення, виявляла певний острах, та потім радості не було меж. Зараз усі вміють занурюватися, затримувати дихання, триматися на воді. Двоє близнят-шестирічок взагалі чудово навчилися плавати. Та й позасмагали діти гарно. Ми їх спеціально водимо до басейну в години, коли сонце ще або вже не надто активне: старших зранку, а молодших - після 16-ї. Тридцятихвилинного хлюпання їм цілком вистачає.”

Звісно, Наталія Василівна показала мені предмет гордості садочка, а заодно й усю його територію. Незважаючи на кризу, дитячий заклад постійно оновлюється. Він має власну котельню, за кошти міста тут поміняли старі вікна й двері на пластикові, зараз якраз починають ремонт відкосів, а батьки допомагають покращити спортивний майданчик - облаштовують територію для гри у волейбол, баскетбол відповідно до зросту дошкільнят. Двір зелений і затишний, лавички, казкові будиночки (зроблені, до речі, з відходів деревообробного підприємства) та всі атракціони щовесни фарбують самі вихователі. Словом, атмосфера майже домашня. Та це й не дивно, садочок же зовсім маленький, у ньому всього 4 групи - по дві російські й угорські. Загалом за списком є 98 вихованців, а в день візиту журналіста прийшло тільки 77. Цікаво, що заклад здали в експлуатацію у 1953 році і нинішня завідуюча колись … сама ходила в цей садочок. Його вихованцями були й чимало дідусів, бабусь і батьків теперішніх дошкільнят, а якщо вже одну дитину приведуть сюди, то й братика чи сестричку потім - теж неодмінно. Є дві сім’ї, котрі записали в ДВЗ № 6 уже по четвертому нащадку!

Розчулена побаченим і почутим, хочу все ж з’ясувати, наскільки обтяжливим для батьківських кишень виявився басейн. За інформацією звертаюся до автора ідеї Роберта Левицького.

- Сам басейн разом із усіма необхідними для комфортного користування ним додатковими атрибутами потягнув десь до 10 тис. грн., - пригадує Роберт Йосипович. - Звісно, спочатку ми розкинули цю суму порівну на всіх вихованців, але ж матеріальне становище родин різне, тож у підсумку хтось дав 100 грн., хтось - 400-700, а дехто взагалі не міг заплатити. Та це справа добровільна, від кожного - за можливостями. Головне, що на загальних зборах саму ідею підтримали одностайно. Принагідно хотів би висловити щиру вдячність персоналу садочка. Ми розуміємо, що через басейн навантаження на вихователів і нянечок зросло - треба діток одягати-роздягати, мити, витирати, сушити й до того ж наглядати за ними у воді - та все ж педагоги нас підтримали. Особливе спасибі Катерині Грабар і Габріеллі Лукан, котрі щоразу допомагають плавруку Світлані під час занять. Я, до речі, по роду діяльності на сторінках преси вже розповідав, яка тривожна статистика в Ужгороді щодо володіння навичками плавання серед молоді. А такими проек-тами, як цей, ми ставимо собі за мету не тільки оздоровлювати дітей, а й учити їх триматися на воді. Це перший крок до плавання. Про останнє наразі не йдеться, бо фізіологічно цього краще навчати після 6 років. Відповідно ми підібрали й глибину басейна - на рівні 75 см.

Днями Роберт Левицький повернувся з Києва, де як голова Федерації водних видів спорту Закарпатської області спілкувався з очільником української федерації. Між іншим розповів і про те, як у садочку, який відвідують його донечки, дітям облаштували басейн. Пану Дьоміну ідея настільки сподобалася, що він загорівся бажанням поширити цей досвід по всій державі. Обіцяв розмістити інформацію в Інтернеті, задіяти телебачення і закинути ідею в профільне міністерство. Хтозна, може, Ужгород дійсно стане хрещеним батьком цікавого загальноукраїнського проекту. А допоки, якщо в когось із городян виникне бажання перейняти досвід шостого садочка, Роберт Йосипович охоче поділиться інформацією. Його телефон є в редакції.

(Мирослава ГАЛАС)