ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    07 березня 2021 неділя

    НЕМА ВІРИ РАТУШНЯКУ!

    До відома закарпатців та мера Ужгорода Ратушняка (з архіву):

    Аушвіц: дев’яте коло пекла

    Вся правда про закарпатський Голокост

    Незрозуміле для багатьох слово Голокост англійською значить всеспалення, на івриті ж - катастрофа, нещастя. Саме цим словом визначають загибель близько шести мільйонів осіб — значної частини єврейського населення Європи — внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їхніми посібниками у 1943 — 1945 роках. На території України нацисти знищили понад півтори мільйона євреїв. Втім, у нацистській фразеології це називалося «остаточним вирішенням єврейського питання».

    Трагічні події не оминули й Закарпаття. З повною окупацією гортіївською Угорщиною нашого краю розпочалася велика антиєврейська кампанія. Уже в жовтні 1939 р. було видано закон, згідно з яким заборонялося приймати євреїв на державну роботу і муніципальну службу, а тих, хто працював, передбачалося звільнити. Нацисти тим часом спонсорували антисемітську діяльність уряду. Був підготовлений чорний список багатих євреїв, погоджений з планом «арізації» або конфіскації єврейської власності, що було лише першим етапом великого процесу, який переріс у масові вбивства. А в перші дні після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР з Підкарпатської Русі депортували 20 000 євреїв, які біля Кам’янець-Подільського були розстріляні есесівцями.

    Масова ж депортація євреїв почалася у травні 1944 року. Але ще до цього на будинках та на верхньому одязі євреїв примусили прикріпити жовту зірку Давида. Без цієї нашивки євреї не мали права виходити зі свого будинку. Пізніше у містах Ужгороді, Мукачеві, Виноградові, Хусті, Берегові поспіхом були створені гетто. Приміром, в Ужгороді та Мукачеві вони розміщалися на території цегельно-черепичних заводів, а у Севлюші (Виноградові) гетто було влаштоване просто неба на міському стадіоні. У ці спецпоселення, обгороджені колючим дротом, євреїв звозили з усіх околиць, а потім ешелонами відвозили у концтабори Польщі, Австрії, Німеччини.

    Так, з Мукачева з 14 по 24 травня дев’ятьма залізничними ешелонами було депортовано понад 28 тисяч євреїв, з Ужгорода з 17 по 31 травня вивезено понад 16 тисяч чоловік. Загалом з 14 травня по 6 червня з Підкарпатської Русі лише залізничним транспортом було вивезено 76 271 людину.

    Визначити нині точне число вивезених і загиблих досить складно. Списки депортованих не складалися, могили євреїв, котрі померли в гетто, були зрівняні з землею. За даними Надзвичайної комісії з розслідування фашистських злочинів, з нашого краю було вивезено 112 500 чоловік єврейської національності й з них знищено 104 117 (очевидно, в це число входять і євреї, завезені раніше з Польщі). Тут же наводяться дані про те, що в концтаборах були поголовно знищені діти єврейського походження. Тому з дітей до 14 років із неволі ніхто не повернувся, а від 14 до 16 - лише 650 чоловік.
    Загалом після закінчення Другої світової війни з депортованих закарпатських євреїв повернулося приблизно 10 тисяч чоловік. Це були молоді люди, котрих фашисти використовували на важких фізичних роботах, тому їм вдалося вижити.

    Безмовний свідок

    Фаїна Соломонівна народилася і виросла в Ужгороді, у великій дружній родині годинникаря Контратовіча. Жили практично поруч з цегляним заводом, який у травні 44-го перетворився на гетто. Збиратися до нього довелося так швидко, що батьки ледь встигли захопити документи, коштовності і такі-сякі речі. Тоді ще ніхто не знав, що родині вони більше ніколи не знадобляться. Через кілька днів невідомості всіх пішки довели до вокзалу, погрузили, наче худобу, у вагони без вікон і відвезли. Знову у невідомість. Місцем остаточного призначення виявився концтабір Аушвіц, більше відомий тепер як Освенцим. Фаїна Соломонівна своєї родини більше так і не побачила.

    Попри всю трагічність цієї історії, її унікальність у тому, що усім, в тому числі доньці та онукам п.Фаїни вона стала відома тільки на початку 90-их років. Саме тоді німецький уряд почав виплачувати компенсації колишнім остарбайтерам та в’язням фашистських концтаборів: відкривалися архіви, піднімалися документи й розшукувалися люди, котрі пройшли через усі кола нацистського пекла. Велику допомогу надавали й єврейські общини. Саме вони прийшли додому до Фаїни Соломонівни, щоб повідомити радісну новину: документи про її перебування в Аушвіці збереглися, отож їй потрібно пройти процедуру «ідентифікації» й вона матиме суттєву надбавку до пенсії. Спантеличені впертим мовчанням бабусі і дивною реакцією її рідних, офіційні особи звернулися за підтвердженням інформації, яка знову ж таки підтвердилася. І тільки остаточно переконавшись, що їй та її родині вже ніщо не загрожує, Фаїна Соломонівна почала говорити. Втім, ніяка сила так і не примусила її розповісти про сам концтабір: вона тільки сказала, що працювала на виробництві синтетичного бензину і щільно стискала зуби, коли мова заходила про все інше. А чому мовчала 50 років?

    Після визволення радянськими військами колишнім в’язням концтабору на руки видавали книжечки, що засвідчували особу та підтверджували факт перебування в Освенцимі. Разом з групою товаришів по нещастю Фаїна кілька тижнів добиралася на Закарпаття: відлуння війни ще стояло над Європою, однак тут вже починалося радянське будівництво. Ще дорогою додому тут і там лунали розмови про те, що тих, хто потрапив у полон до німців, комуністи вважають зрадниками і відправляють в інші концтабори, на загадкову Колиму, а на тих, хто працював на перемогу фашистів, хай навіть примусово, нічого доброго не чекає. Фаїні дуже не хотілося знову у концтабір. Тому вона вирішила просто про нього нікому нічого не розповідати. Тим більше, як з’ясувалося, ніхто ані з родини, ані з сусідів до Ужгорода не повернувся. Вийшла заміж, змінила прізвище і все життя працювала прибиральницею на фабриці. Навіть у часи репресій та надмірної ідеологізації, особиста справа техробітниці мало кого цікавила.

    Кожному – своє

    Саме цей лозунг висів над брамою концтабору. І саме в цьому місці він звучав аж надто цинічно. Але, якщо подумати про ці слова безвідносно до Аушвіца, то вони видаються справедливими. Найбільшу кривду в житті їй завдали німці. Але через 50 років саме ця нація принесла і найбільшу радість. Донька та онука з родиною вже кілька років проживають на «історичній батьківщині» - в Ізраїлі. Фаїна Соломонівна отримала компенсацію – 5 тисяч тоді ще німецьких дойчмарок. Уявляєте, яка це сума порівняно з пенсією прибиральниці? А потім щомісяця по 100-120 євро. Звичайно, в тому ж Ізраїлі колишні в’язні концтаборів отримують у п’ять разів більше – по 500-600 євро. Але Фаїна Соломонівна ні в який Ізраїль так і не захотіла переїхати. Її вже нема. Але останні 10 років життя вона почувала себе щасливою.

    Довідка: Німці (а також поляки, оскільки Освенцим та більшість концтаборів знаходилися на території Польщі) отримали від сучасних істориків клеймо злих, ненависних, антисемітських монстрів, які були здатні на найстрашніші дії проти євреїв.
    Німецькі платники податків виплатили 60 мільярдів доларів жертвам Голокосту. У це не включено 1,25 мільярдів доларів, які швейцарські банки запропонували виплатити в разі, коли б усі подальші вимагання, пов’язані з Голокостом, були припинені проти них.

    Людмила Руда

    P.S. Весь світ схиляє голови перед трагічними подіями, які нині прийнято називати Голокостом. Але думка світової громадськості для ужгородського мера, звичайно, значення немає. “Кожному — своє”, було девізом нацистів. Виявляється, в Ужгороді також є прихильники цього гасла...

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: -2

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору