Додати новий коментар

Великий Раковець в Іршавському районі Закарпаття багатий на своєрідні традиції, славиться смачною кухнею, історією та цікавими людьми.

Серед видатних раківчан композитори Мельники, письменник Юрій Мейгеш. Місцеві мешканці пам'ятають перших великораковецьких інженерів. Це енергетики Іван Золотар, Юрій Золотар, Єлизавета Золотар, механіки Максим Хохлов, Василь Коцан, будівельник Ніна Золотар. Є серед них і винахідники: Іван Роман, Михайло та Іван Гудь, Михайло Золотар. З одним із них нам пощастило зустрітися...
Михайло Іванович Золотар народився в родині сільського чоботаря. Це була перша дитина, а згодом народилося ще п'ятеро. Сім'я жила небагато, доводилося тяжко працювати. Тому в дитячі роки Михайло зрозумів: неодмінно треба добиватися успіху. „З дитячих літ батько мене повчав: на землі ой як нелегко робити, вчися сину!", — згадує він.
Ці напутні слова запам'ятав на все життя. У студентські роки багато часу проводив у бібліотеці. Потреба нових знань і самовдосконалення сформувала сильний характер. Михайло Іванович дуже вимогливий не лише до себе, а й до оточуючих. Без знань людина нічого не варта, говорить він.
Закінчивши на „відмінно" великораковецьку семирічку, Михайло навчається у Виноградівському політехнікумі й отримує диплом техніка-електрика. Згодом у пошуках роботи виїжджає на Донбас. В 60-х роках повертається в рідні краї. Тут деякий час працює механіком колгоспу, але згодом їде з товаришем до Сибіру. Двоє земляків-закарпатців долають шлях до Братської ГЕС і вирішують тут зупинитися. У Братську молодий Михайло трудиться в інженерно-технічних службах, зокрема, займає керівні посади. Одночас навчається і закінчує Іркутський політехнічний інститут. Аби дати сестрі можливість отримати вищу освіту, забирає сюди і Єлизавету (вона закінчить той же вуз і залишиться жити в Росії).
У 1965-му році Михайло Золотар одружується. Однак „празька весна" знову потягнула на Захід. Закарпатець повертається додому й упродовж семи років працює головним енергетиком на Іршавському абразивному заводі. Звідси починаються перші творчі пошуки... Згодом на запрошення Чебоксарського тракторного заводу Михайло виїжджає вже туди на роботу. Через деякий час отримує тут квартиру і забирає в далекі від рідного краю місця сім'ю. Працює на машинобудівельному заводі ткацьких верстатів - головним енергетиком. З часом переходить у спеціальне конструкторсько-технологічне бюро - єдине подібне на весь Союз (функціонувало на рівні дослідницького інституту). Це дає поштовх до творчого розвитку. Молодий інженер трудиться над власними винаходами. Він працює над збільшенням довговічності й продуктивності обладнання, зниженням рівня шуму на виробництві (загалом Михайло Золотар отримав на винаходи 12 авторських свідоцтв).
Після перебудови в 90-х роках Михайло Іванович організовує у Чебоксарах мале підприємство „Кандела XXI". Статут його передбачав розробку науково-технічної документації, проведення прогресивних досліджень. „Кандела" стала колискою наступних винаходів Золотаря. Так, наприклад, він розробив і випробував пристрій для нанесення покриття на метали електронно-іскровим методом.
Але вже за кілька років інженер-винахідник стає успішним бізнесменом. У 92-му він переводить своє дітище на фондовий ринок і починає торгувати цінними паперами. Епоха романтизму на цьому закінчується. Саме тепер, керуючи прибутковою фірмою, Михайло Золотар розуміє, що він нарешті на своєму місці. „Я люблю свою роботу і почуваюся комфортно. Тут (на біржі) все залежить від мене... - згадує молоді роки директор „Кандели". — Винахідницька робота багато чому навчила. І не в останню чергу- вміти прогнозувати. А на фондовому ринку — це найголовніше. Коли акції падають у ціні в 10—20 разів, лише ти можеш керувати ситуацією, якщо тільки вчасно і точно спрогнозуєш її".
Михайлу Івановичу вже 70. Він прекрасно себе почуває і сповнений ентузіазму. Щороку великораківчанин відвідує свою малу батьківщину. Навіть з онуками сюди приїжджає. Зупиняється в рідної сестри - Ганни Попович. Однак завжди відвідує усіх своїх родичів, і не лише живих. „Кладовище дуже занедбане, все позаростало, — зітхає Золотар. - Але голова села пообіцяв вирішити це питання. Я б хотів відновити пам'ятники на могилах".
Не забуває і друзів. Серед них - один із перших винахідників села Іван Гудь.
Загалом сім'я та родинне коріння для Михайла Золотаря - велика цінність. Понад усе хотів би організувати родинний фонд, аби увіковічити прізвище своїх предків.
Наразі думає, як це зробити, бо пам'ятає коріння свого роду.
Олена Кичак