ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Додати новий коментар

    28 березня 2024 четвер

    На Закарпатті недоглянутих малюків і підлітків останніми роками поменшало

    60 переглядів
    За весь час роботи центру були реабілітовані понад 100 дітей

    «Як тебе звати, хлопчику?» – Світлана Степанівна присідає у коридорі Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей до русявого малюка, і чує сором’язливе – «Павлик». «А скільки тобі рочків?» Малюк ніяковіло простягає тоненьке рученя, показуючи три пальчики.

    Так почалося моє знайомство з роботою служби у справах дітей Закарпатської облдержадміністрації. Начальник служби Світлана Якімеліна радо погодилася замінити «кабінетне» інтерв’ю екскурсією в цей заклад, який уже четвертий рік оздоровлює й фактично повертає до нормального життя недоглянутих дітей нашого краю.

    Створювався він складно, пізніше зізналася Світлана Степанівна. Якби нині знала, через які труднощі доведеться пройти, каже, то, мабуть, не погодилася б. Та водночас разом із директором закладу Оксаною Попович гордо демонструють чудово обставлені спальні, ігрові і санітарні кімнати, їдальню та кухню.
    «Наш заклад – перший такого типу, відкритий в Україні, – розповідає Оксана Петрівна. – Створено його наприкінці 2005 року за розпорядженням голови Закарпатської облдержадміністрації і розраховано на 20 осіб. За весь час роботи центру були реабілітовані понад 100 дітей. Надаємо допомогу маленьким знедоленим – віком 3–18 років – з усієї області: позбавленим батьківського піклування, сиротам, а також тим, хто зазнав насильства в сім’ї. Термін їхнього перебування в нас – до 9 місяців. За цей час вони проходять реабілітацію, отримують медичну, та що часто важливіше, психологічну й правову допомогу. Зрештою, у нашому закладі дітки можуть, як-то кажуть, відгодуватися, відмитися, відіспатися у чистих ліжках, відвідувати школу, гратися. Скеровує дітей сюди Служба у справах дітей облдержадміністрації, яка своєю чергою отримує дані з районних служб, що співпрацюють із закладами освіти, соцзахисту, медиками, правоохоронцями. Були в нас і діти заробітчан, коли батьки, полишивши дитину на старших родичів, виїжджали за кордон. Ті ж не впоралися, й діти опинялися на вулиці».
    «Що діється з дітьми, термін перебування яких тут закінчився?» – запитую. Оксана Петрівна пояснює, що центр – заклад тимчасового перебування дітей. Подальшу їхню долю вирішує або Служба у справах дітей (якщо дитина є сиротою, то може бути всиновлена, влаштована у будинок сімейного типу чи дитбудинок), або вона повертається у сім’ю чи до опікуна. «Щоправда, багато дітей не хочуть полишати заклад, плачуть, коли прощаються, нам також сумно, але що вдієш? Для того наш заклад і створено, щоб…. » – з гіркотою додає пані директор, яка для цих дітей разом із вихователями й психологами часто є ріднішою, ніж мама біологічна.
    – Очолюваний вами заклад – обласний, тобто фінансується з обласної скарбниці. Наскільки достатнім є грошове забезпечення, чи мають діти все потрібне?
    – Від початку створення і донині на фінансування скаржитися не можемо. Кошти отримуємо постійно, за що подяка обласній владі. Допомагають і благодійники. Навіть кризу ми майже не відчули. Діти й поготів. Вони мають усе, чого потребують: хороші побутові умови, якісне 5-разове харчування, на що передбачено 28 гривень щоденно, одяг, іграшки, засоби для навчання тощо. Персонал закладу, відповідно, має можливість якісно працювати. А діти до нас приходять знервовані, з девіантною поведінкою, такі, що пережили стреси чи насильство. За якийсь час після роботи психологів і вихователів вони оживають душевно, навіть розкривають свої творчі здібності.
    Прямуємо до кабінету психолога. Світлана Якімеліна дорогою з гордістю каже, що психологічна служба цього закладу – одна з найкращих серед аналогічних у державі. Оцінюють роботу фахівців насамперед за результатом, порівнюючи, в якому стані дитина прибула і якою йде із закладу. Свідченням хорошої роботи є й те, що майже всі тренінги для спеціалістів таких закладів, освітян і психологів проводяться на базі закарпатського центру.
    Мар’яна Копосович розповідає, що найбільше стикається з низьким інтелектуальним розвитком діточок, які прибувають у центр, їхньою педагогічною та соціальною занедбаністю, схильністю до шкідливих звичок, та й загалом спотвореним ставленням до життя. Часу, каже Мар’яна Георгіївна, упродовж якого дитина перебуває в центрі, переважно достатньо для її реабілітації, хоча все залежить від індивідуальних особливостей кожної дитини. Буває, що й півроку достатньо, а комусь і 9 місяців мало.
    Світлана Степанівна додає, що більшість дітей, яких скеровують сюди, – з неблагополучних сімей або ж ті, що зазнали жорстокості чи стали свідками насильства. Є й такі, що постійно залишають місце проживання (тобто тікають із дому. – Авт.). Останнє якраз є характерним саме для нашого краю, бо маємо чималу ромську групу населення, якій притаманна часта зміна мешкання. Таких дітей намагаємося адаптувати до життя в суспільстві й допомогти їм позбутися згубних звичок. Нині вже є черга з дітей, які потребують реабілітації. Додам, що ще один соціальний заклад для дітей – притулок – діє в нашій області в Батьові. Він одночасно може прийняти 50 діточок, але там вони перебувають лише 3 місяці.
    «Які методи психологічної реабілітації використовуєте у роботі?» – звертаюся до психолога Мар’яни Георгіївни. «Працюємо у кількох напрямках: діагностичному, корекційному, профілактичному та просвітницькому. Найбільша увага корекції, бо діти вже обстежені обласною медико-психологічною комісією, тож загальну картину їхнього стану маємо. Для кожної дитини, залежно від її потреб, складаємо корекційну програму й долаємо, так би мовити, хиби. Проводимо й групові ігри та тренінги, на яких діти вчаться елементарного спілкування, як берегти здоров’я, допомагати іншим, а також дізнаються про свої права та обов’язки.
    Полишаючи цю затишну оселю (по-інакшому передати атмосферу закладу неможливо), упіймав себе на думці: як було б добре, якби потреби в таких центрах у нашому краї не було. Та це, звісно, зі сфери ненаукової фантастики. Поки що слід їх відкривати, і добре, що наша влада не тільки визнає проблему, а й посильно вирішує її. До речі, не так давно, 14 жовтня, офіційно розпочав роботу ще один дитячий будинок сімейного типу у с. Невицькому на Ужгородщині.

    Петро ПОЛІХА, Ужгород

    Закарпаття: У Сваляві відкрився обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору