Додати новий коментар

Свого співрозмовника ми назвали Феніксом. І не випадково вдалися до такого порівняння. Михайло, як і легендарний птах, відродився з попелища. До речі, Михайло Комеса став Людиною року ’2005 у номінації «Працівник комунальної сфери» за підсумками конкурсу, оголошеного Перечинською міською радою.

– Шість років я був кінчений. Перспективи не видів, з жоною розлучився, жив тим, як найти калим і зароблені гроші потратити на паленку. Опинився на такому дні, звідки ніби вже й неможливо піднятися. «Мішу, – казав сам до себе, – у тебе є два путі: яма або прощання з білов ксеньов». Мені було лише 40, хотілося жити, а не вмирати, як псові. Попросив Бога допомогти зав’язати з пиятикою. І Господь учув мене. П’ять років не взяв до рота ані грама спиртного. Навіть лікарські настоянки на спирті не вживаю. Чотири роки вже не курю. Із кави перейшов на чаї. Від життя маю задоволення, допомагаю іншим людям піднятися з безодні, – розповідає 46-річний Михайло Комеса з Перечина.

– Михайле, кажуть, аби піднятися вгору, треба опуститися на саме дно: щоб було, від чого відштовхнутися. Пригадуєш той момент?

– Після чергової пиятики я забувся. Опинився у наркологічному диспансері в Ужгороді. Був там не вперше, зазвичай наступного дня тікав. А цього разу хотілося залишитися, аби повернутися іншою людиною. Була золота осінь. Я пролікувався 21 день, приймав крапельниці, вітаміни. Правда, багато курив. Але на відміну від своїх сусідів по палаті, навіть не понюхав білої ксені. Деякі прямо так і казали: піду на роботу і почнеться все заново, то навіщо себе тут мучити? Інші йшли на «кодування». Особисто я не вірю в його ефективність. У чоловіка зашивають не ампулу, а страх.

– А в що віриш?

– Я вірю, що мені допоміг Бог.

– Ти належав до тих, які міру не знають?

– Яка міра? Я кажу так: людині з вищою освітою по п’янці сто грам на гостині – ото нич. Ми ловили кайф від того, що доки інші сидять за столом і ляси точать, ми під кліп ока у підсобці чи за рогом могли кілька пляшок роздавити. У Верховній Раді свої закони, а в таких компаніях свої, які більше схожі на сталі принципи. Бо вносити зміни до Конституції можна, а не в компаніях алкоголіків. Наші «майстри» дуже люблять тих ґазд, які й самі люблять бухнути.

– Як стають членом таких компаній?

– Починається з «давай вип’ємо». Приводом найчастіше стає горе. Але треба зрозуміти, що втопити горе у паленці не можна. Так людина і втягується щодня.

– А ти чому став пити?

– З жиру. Я добре заробляв, мав файну жону, дочку, прийшов на все готове – був за зятя у Сімері (сусіднє село). І коли поцімборовався по калимах із білов ксеньов, то лишився без усього.

– Алкоголь на кожну людину діє по-різному. Які подвиги ти робив під кайфом?

– На відміну від тих, що стають агресивними і провокують бійки, я був спокійним. Ішов додому спати або засинав за столом. Я не був забіякою, але деколи ставав потерпілим.
– Господарі не проганяли?

– Проганяли? Ми пили в таких, як самі. Та й хто кого би й куди виганяв, коли одні або сплять побиті, або б’ються?

– Які приводи були для бійок?

– Навіть найменша образа могла спровокувати криваву бійку з п’ятиповерховими лайками. Не пробачали обману, брехні, якщо один від одного таїв горілку. Або, наприклад, прийде жона за чоловіком і при всіх кричить: «Ану, кінчений алкоголіку, іди домів спати!» Він починає огризатися, що таким не є. Біда в тому, що алкоголік не вважає себе пияком.

– Що найбільше зачіпало за живе?

– (Задумався. – Авт.) Насміхання того, в кого робив. Хоча я знав, що він і в сліду мою не вартий ступити. Що то за чоловік, що цвяха не вміє прибити? А я майстер, і того від мене ніяка паленка не змогла забрати. До того ж деякі хазяї торгують самогоном, то майстер зароблені гроші такой там і лишить. Знаю таких «підприємців», які потім самі стали алкоголіками й повмирали молодими. Ото не дурний сказав: на чужому горі щастя не побудуєш.

– Кажуть, алкоголік не той, що багато п’є, а той, хто похмеляється.

– А знаєш, чому похмеляються? Горілка забирає силу, поживні речовини з організму і дає енергію на кілька годин. За фляшкою і під кайфом нам виділося, що ми за день другу Москву побудуємо. А вранці, після чергового перепою, не може чоловік одягнутися, годину буде взуватися, зав’язувати шнурки. І тому мусить іти остограмитися. Десь нашкребе тих копійок на децу, перехилить її і йому стане трохи легше.

– Тепер децу теж не закусують, а запивають кавою. Раніше кава була дефіцитом, чим запивали в ті часи?

– Зараз будеш сміятися, але скажу таке: алкоголіки були і є найкращими фінансистами. Так рахувати не вміє навіть банк. Знайшов чоловік десь у кишені, своїй чи жониній, 60 копійок, і що, думаєш, він за них купить? 100 грам! Кава й закуска були розкішшю, а не дефіцитом. Від паленки будеш і ситий, і п’яний. А від їди? Наприклад, робить хтось у хазяйки, попросить у неї рубля на сигарети. Дорогою до гастронома вже все порахував: сто грам – 60 копійок, а на сорок можна поштучно купити цигарок. Хазяйці потім скаже, що куриво роздав цімборам. З калиму можна було купити лише хліб і консерву, решта йшла на горілку. У деяких господарів взагалі не вечеряли. Брали їжу із собою, по дорозі купляли випивку і – гуляй, Васю! Пили до останньої копійки. Вранці починають з’ясовувати, де поділися гроші, хто їх украв і так далі, починаються розбірки. Находяться якісь копійки – ідуть миритися за децою. Відтоді нічого не змінилося.

– По дівках ходили?

– Коли пив, то не ходив. А взагалі дуже скоро алкоголіки стають слабими на поперек, а то й – імпотентами.

– У пошані була тільки горілка чи й інші спиртні напої?

– Переважно горілка, самогонка, домашнє вино, кріпак. Пиво лише влітку, та й то рідко.

– Пригадуєш, коли Горбачов увів сухий закон?

– Я тоді ще рідко пив, грав на весіллях, до паленки не дуже тягнуло. Якщо й випив, то через годину все «виспівав». Знаю одно: сухий закон наплодив много алкоголіків, через нього в хід пішли одеколони. Тихцем людина швидше спивається, як на людях, у компаніях. Я знав кількох начальників, панів, які на людях не пили, а від цирозу печінки повмирали. Помітив таке: раніше люди спивалися за кілька років, а тепер за півроку – готові.

– Скільки твій сон у бурхливі роки тривав?

– 2–3 години, поки кайф. А потім серед ночі пробуджувався й хвилювався, бо багатьом усячини наобіцяв зробити, комусь гроші віддати, а в мене – ні рук, ні ніг. Не міг навіть з постелі встати. Десь на п’яту чи шосту ніч у лікарні вперше міцно заснув і добре поспав годин десять. Я не вірив, що сон може бути таким файним і ліпшим за паленку.

– П’яниць совість мучить?

– Подивися на них: у їхніх очах страх або сором. Вони бояться людей, їхніх слів. Хочуть кудись утекти, щоб їх ніхто не бачив. Вони герої, коли у середині кипить кілька фляшок оковитої.

– Кажеш, тебе розуміла лише баба. А мати?

– Матері, братам не до мене було – вони теж блудом пішли і лишилися там. Баба за мене молилася й казала, що не зможе вмерти, доки я не стану нормальним. Їй тепер 86 років, деколи ходжу до неї обідати.

Одного разу йшов вулицею і до мене підійшов якийсь сектант, дав книжку. Я погортав і запам’ятав кілька фраз. «Без покаяння нема спасіння» – ця євангельська мудрість стала для мене золотими словами. Я не знав молитися, але до Бога звертався своїми словами, навіть п’яний: «Боже, прости мені за гріхи мною содіяні і допоможи мені вийти з блуду». І Господь почув мене. І допомагає мені щодня.

Після лікарні йшов селом, зустрів знайому. Розговорилися. Вона каже: «Мішу, йди до нас у комунал робити». І я пішов, бо без роботи себе не уявляв. Я дуже люблю працювати, деколи можу і до півночі.

І ще скажу, що треба прощати інших. Моя дочка, коли вступила на медфак, підійшла до мене й каже: «Тату, я тобі все пробачила». Її слова мене так зачепили, що я мало не розревівся. У той момент мені стало дуже легко на душі і я захотів стати таким, аби вона мною гордилася, а не соромилася.

– Кажеш, що твої рідні майже всі п’ють. Фахівці стверджують, що в такому разі спрацьовує генетичний фактор.

– Чиста правда! Я знаю чимало сімей, де діти великих начальників, директорів стали алкоголіками й усе надбане батьками згайнували. Коли батько схильний до алкоголізму, то і його чада зазвичай – теж. Панство більше п’є, ніж волоцюга. Пани п’ють з великих розкошів, за пиятикою вирішують усі справи, а бідняк п’є з горя, без закуски, тому йому досить і сто грамів. Компанія теж відіграє велику роль. Недарма кажуть: «З ким поведешся, того й наберешся».

– Як цімбори зустріли тебе?

– Нормально. Пропонували випити, сміялися, що довго не протримаюся. Тепер, коли на них кричу, вони кажуть: «А ти забув, яким був?» На це їм відповідаю: «А ти спробуй і увидиш, що й у тебе вийде покласти хрест на паленці». Дехто послухався: тепер золото – не люди. Повернулися в свої сім’ї, будуються.

Одного разу спробував підрахувати, скільки грошей витратив на паленку, сигарети, каву. За голову вхопився! Можна було побудувати шикарну хату, купити найкрутішу машину! Але я не шкодую. Шкодувати не можна. Треба жити теперішнім і майбутнім.

Сьогодні маю насолоду від зустрічі з людьми, від роботи, від того, що постійно в русі, від того, що потрібен людям. Що можу заробити гроші й допомогти своїй дочці. Маю задоволення, коли йду в церкву.

Через пиятику я зачерпнув ківш лиха, втратив сім’ю. Але багато чого й зрозумів. Знаю: добро і зло завжди поряд, і вони змагаються між собою. Якщо зло вийде з людини, то пусте місце треба негайно заповнювати, бо інакше паскудство повернеться знову, але уже з подвійною силою. Людина, її рідні радіють, що вже не п’є, але пустоту треба чимось заповнити. А чим? Варто йти до церкви: не суттєво, до якої – головне, аби твоїй душі було там комфортно. Я не проповідник. Кажу про це, оглядаючись на своє життя.
"Старий Замок "Паланок"